«Ми їхали рятувати людей»: історія волинянина, який ліквідовував наслідки Чорнобильської катастрофи (відео)
Ковельчанин Микола Гаврильчук був у числі перших волинських вогнеборців, які працювали в зоні радіоактивної аварії. Він ділиться спогадами про запеклий травень 1986 року.
Його історію розповіли на фейсбук-сторінці ГУ ДСНС у Волинській області.
Микола Гаврильчук народився на півночі Житомирщини, у селі Залісся – за сімдесят кілометрів від Чорнобиля. Там мова тягнеться повільніше, зберігає давні звуки, ніби розтягує час.
«Ні столиця, ні люди не виправили в мені цієї говірки. Це з молоком матері, це зв’язок із землею», – каже він.
Сусідні села після аварії зникали, людей звідти відселяли. Його ж Залісся порожніє поволі. Тепер, коли приїжджає, більше часу проводить на цвинтарі: обійти могили.
До Ковеля Микола Гаврильчук приїхав за покликом серця. Тут зустрів дружину, виростив доньок, дочекався онуків. Тут же й провів дружину за межу вічності...
У травні 1986-го він гуляв із сім’єю містом, зустрів начальника частини. Той сказав коротко: відрядження, треба мити Київ перед міжнародною велогонкою. А вже в столиці на них показували пальцями: «Смертники приїхали». На це не зважали.
«Моторошно стало, коли рушили на Чорнобиль і назустріч пішли люди. Хто чим: автобусами, підводами, пішки. Гнали худобу, везли домашній скарб. Як кадри з війни», – пригадує ліквідатор.
У Чорнобилі їх розмістили в укритті. Перше завдання – обслуговувати техніку, що відкачувала заражену воду. Туди доставляли строковики-військові. Їхали в броньованій машині, тісній і гарячій, як у самоварі. Микола мав дістатися до пожежного автомобіля і заглушити його.
«Біжи, синку. Чим швидше – тим краще для твого здоров’я», – сказав тоді командир.
І він біг. Перескочив теплотрасу, уникав калюж «брудної» води, заглушив двигун і повернувся назад.
П’ять днів відрядження – небагато. Але там час зникає або розтягується до нестерпності. Працювали вночі: обслуговували техніку, дозаправляли, вивозили солдатів – виснажених, мовчазних. Машини потім мили – часто без належного захисту.
Лише вдень, коли вперше добре роздивився реактор, прийшло відчуття масштабу Чорнобильської катастрофи. Зруйнований четвертий блок стояв, як розірване нутро землі: вивернутий метал, розколотий бетон.
«Ми трималися один за одного. Отлічні хлопці були», – згадує ліквідатор.
Наказ про завершення відрядження зустрів із полегшенням. Дорогою заїхав до матері, а вона плакала, бо живий.
Після Чорнобиля настало звичне життя... Проте вже ніколи воно не було таким, як досі.
Ми зустрілися з Миколою Гаврильчуком у Ковелі, на Алеї героїв. Нині його бажання прості: мир і трохи здоров’я. Він дивиться на стели і кудись далі:
«Скільки хлопців молодих полягло… Та й ми тоді були молоді...».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: