МИ ЗНОВУ ПРОСПАЛИ НАШЕ НЕБО

«Блекаут Москві», «300 ракет», «збивання російських супутників», «зупинка за одну добу експорту нафти», «балістіка» та інші потужні обіцянки завершуються черговим ржанієм в ефірі, яке вже виглядає як відкрите знущання.

Бо одночасно ворог маштабував виробництво реактивних важких дронів та «Бандеролей», якими розносить логістику, інфраструктуру, виробництво по всій Україні, кошмарить Київщину, Чернігівщину, Запоріжжя, Одесу, Харків, Дніпро, Суми, зносить Краматорськ зі Слов’янськом, і накопичує балістику для знищення залишків енергетики…..

….а наш найбільший отримувач оборонного фінансування смішний мерч випускає, розумієте?

_______

Відео в коментарі, насололжуйтесь.

Valeriy Prozapas

«Українці — чемпіони світу з суїциду.

Бо це вибір народу.

І хто я такий, щоб йому заважати?»

/Лесь Подерв’янський/

Україна не програла війну в повітрі. Наші військові щоночі роблять майже неможливе, збиваючи більшість російських цілей. Але один надзвичайно важливий раунд цієї війни ми програли — гонку адаптації до реактивних ударних дронів.

І тут уже не сховаєшся за переможними презентаціями.

Проти звичайних поршневих шахедів ефективність українського перехоплення оцінювалася приблизно у 90–95%. Проти нових реактивних дронів зараз — близько 60%. У червні 2026 року Московія застосувала приблизно 350 реактивних БПЛА, а в серпні — вже понад 2 800.

Вони стали масовою зброєю.

Ворог зробив наступний технологічний хід. А Україна вже вкотре була до цього не готова. І я навіть знаю, хто винний. Винен Порошенко, винна Європа і винен Байден.

Реактивний шахед не виник одного ранку з нічого. Московія нарощувала застосування таких машин поступово, і вже навесні було зрозуміло, куди рухається технологія. А ще в грудні 2025 Юрій Луценко в етері у Борислава Берези казав, що реактивні дрони – нова біда і загроза, і треба негайно готуватись до їх масового застосування. Але хто ж буде слухати цього порохобота! Той же Флеш ще в березні попереджав, що скоро буде дупа з реактивними геранями, і виробникам треба діяти на випередження.

Але його босс Федоров тоді активно бюджети ділив.

Нові апарати значно швидші за поршневі версії, можуть працювати на висотах, де традиційні мобільні вогневі групи, зенітні гармати і ПЗРК втрачають ефективність, і різко скорочують час між виявленням цілі та ударом.

Тобто логіка противника була абсолютно передбачуваною. Для адекватних передбачуваною, а не для любителів паржать.

Україна навчилася дешево збивати повільний шахед — Московія зробила його швидшим.

Україна розгорнула мобільні вогневі групи — Московія підняла частину дронів вище.

Україна почала масово використовувати дрони-перехоплювачі — московити збільшили швидкість цілі. Але все це зовсім не передбачувано для дебілів у владі.

Що робив кумір українців міністр Федоров, коли ще на початку року для адекватних була кришталево прозора загроза?

Так виглядає технологічна війна. І питання тут тільки одне: хто робить наступний хід раніше? Цього разу, і не вперше, раніше хід зробила Московія.

Рахунок Україні за запізнення вже виставлено. Наслідки можна вимірювати не заявами чиновників, а квадратними метрами згорілих складів.

До великої війни Україна мала близько 4 200 000 м² сучасних складських площ класів А і B. Пізніше було введено ще приблизно 800 000 м². Із цього ресурсу вже знищено близько 2 000 000 м², причому приблизно 900 000 м² — влітку 2026 року. Тобто знищено понад дві п’ятих сучасної професійної складської інфраструктури країни.

ООН зафіксувала ще одну промовисту тенденцію: у серпні було 32 атаки на об’єкти лише шести великих українських компаній у сфері продовольства, торгівлі та логістики. У липні таких атак було 11. За один місяць — майже триразове зростання.

ВООЗ повідомляла, що лише за три місяці ударами були знищені три її склади в Україні. В одному випадку втрачено половину запасів медичних матеріалів, розрахованих приблизно на 225 000 людей.

Горять склади, торговельні центри, промислові підприємства, заправки, логістичні вузли. Це вже не серія випадкових ударів. Московія веде системну повітряну війну проти української економіки.

І в мене чергове питання до української влади, яка дуже любить себе вихваляти.

Де були всі ці люди, які мали передбачити загрозу? Україна має ГУР, СЗР, МО, ГШ, Повітряні сили, РНБО, Кабмін, профільні структури офісу Портрета.

На всіх цих діячив, включаючи пересідента, витрачаються сотні мільйонів гривень шодня! Вони заброньовані, багаті і щасливі.

Це величезний державний апарат. Його завдання є не в тому, щоб повідомити Україні, скільки шахедів прилетіло минулої ночі. Його завдання – спрогнозувати і обгрунтувати, що прилетить по Україні через рік.

Якщо Московія готувала масове виробництво реактивних дронів, розвідка мала це побачити. Військові мали прорахувати наслідки. Інженери — визначити, які засоби перехоплення знадобляться. Держава — сформувати технічне завдання. Промисловість — отримати гроші та замовлення. І все це мало відбутися до того, як реактивні шахеди почали літати тисячами.

Якщо загрозу не побачили — це провал розвідки й аналізу.

Якщо побачили, але не доповіли — провал державної вертикалі.

Якщо доповіли, але політичне керівництво не ухвалило необхідних рішень — держави Україна вже не існує.

Є імітація, серіал, квартал-95.

Четвертого варіанта немає.

Країною, яка веде технологічну війну, не можна керувати як телестудією. Ось вам величезна проблема, про яку в Україні дуже не люблять говорити.

Подивімося, з якого середовища прийшла значна частина нинішньої політичної верхівки.

Актори, шоумени, гадалки, продюсери, ефективні манагери, перукарі, спеціалисти по мінету з додаванням юристів і професійних військових. Професійні військові – просто за необхідністю, і їх дуже мало.

Це не означає, що актор, продюсер або юрист автоматично є поганим державним керівником. Професія сама по собі не є вироком. Проблема починається тоді, коли логіка шоу-бізнесу переноситься на управління технологічною війною.

У шоу головне — правильно подати результат. А у війні головне — щоб система працювала, навіть якщо про неї ніхто не зніме красивого ролика.

У шоу можна компенсувати відсутність змісту презентацією. А радар презентацією не заміниш. Ракету не переконаєш політичним меседжем. Закони фізики не дивляться телемарахвон. Правда, ходять вперті чутки, що моносброд зеленої ради вже навчився змінювати закони фізики. Наприклад, деякі депутанги освоїли телепортацію за кордон.

А де інженери?

Ось питання, яке мало б звучати з кожної праски. Не гарні, на 100% свої хлопці, а інженери. Де в системі ухвалення стратегічних рішень українські радіофізики, конструктори ракет, спеціалісти з радіолокації, автоматичного керування, теорії наведення, двигунів, матеріалознавства?

Не як манагери, яких запрошують на п’ятнадцять хвилин показати презентацію. А як фахівці, які формують рішення. І це я не про Штілермана і Терех.

Україна має блискучих інженерів. Саме вони створили Нептун, далекобійні безпілотники, засоби РЕБ, морські дрони та десятки інших систем.

Тому наша проблема не в дефіциті мізків. Проблема в тому, яке місце мізки займають у державній ієрархії. А якщо нагорі рішення ухвалюють політичні манагери, а технічний спеціаліст приходить лише тоді, коли треба реалізувати вже ухвалену політичну фантазію — результат ми бачимо на табло. Тобто результат у вигляді реактивного шахеда лупить нам в табло.

Зараз влада і Портрет терміново шукають відповідь на технологічну перевагу Московії в повітряній війні.

3 вересня Портрет, постукуючи сталевими яйцями, провів окрему ставку щодо прискорення виробництва швидкісних перехоплювачів проти реактивних шахедів, і повідомив, що прототипи вже існують, але їх треба доводити до необхідної ефективності. 15 вересня Портрет знову говорив про новий дрон-перехоплювач: реактивний щахед під час випробувань уже вдалося уразити, але комплекс потребує доопрацювання.

Вибачаюсь спитати, а чому саме дрон-перехоплювач, а не комплексна система протидії реактивним повітряним цілям? Тому що модно і сучасно? І чому у вересні ми ще доводимо прототипи, якщо масове застосування реактивних дронів противник почав значно раніше?

Дрони-перехоплювачі Україні безумовно потрібні. Але перетворювати їх на чергову технологічну релігію небезпечно. ППО не може складатись з швидких FPV. Хоча б тому, що існує фізичне обмеження швидкості FPV, яким може управляти пілот, обумовлене швидкістю реакції людини.

ППО – це радари, автоматичне виявлення, супровід цілі, об’єднання інформації з різних сенсорів, РЕБ, ракети, зенітна артилерія, авіація, дрони та автоматизоване наведення. Тобто система. А систему неможливо побудувати презентацією, відосіками і гундосими промовами.

Перед Другою світовою Британія опинилася перед перспективою масованих німецьких авіаційних ударів. Її відповіддю стало не створення чергової бюрократичної комісії з красивою назвою. До вирішення проблеми залучили фізиків, математиків, інженерів.

Ще 1934 року британці створили Комітет наукового дослідження протиповітряної оборони під керівництвом Генрі Тізарда. До 1937 року вздовж узбережжя вже діяла мережа радіолокаційних станцій Chain Home.

Але головним досягненням був навіть не радар. Британці побудували систему: радар — передача інформації — командний центр — рішення — наведення винищувача. Саме ця інженерна логіка стала одним із фундаментів перемоги в Битві за Британію.

Черчиллю не потрібно було самому розумітися на електроніці. Завдання державного керівника інше — знати, кого треба слухати. І ви будете сміятись, але Черчилль не слухав акторів, продюсерів, шоуменів і гадалок.

І ось тут для України маю найнеприємніше порівняння.

Війна п’ятий рік поспіль демонструє просту істину: державою під час технологічної війни не можна керувати виключно політичною лояльністю.

Не можна нескінченно призначати «своїх», «ефективних менеджерів», людей із правильними знайомствами, хорошою комунікацією та блискучими презентаціями — а потім дивуватися, що Московія нищить склади, заправки, залізницю і енергетику.

Фізика не знає, хто «свій».

Рівняння не цікавить партійна приналежність.

Радар не працює краще від особистої відданості Портрету.

А реактивний двигун не сповільнюється, тому що український чиновник красиво виступив у телемарахвоні.

Технологічна війна безжальна до профанів. Вона просто виставляє рахунок. І сьогодні цей рахунок вимірюється мільйонами квадратних метрів знищених складів, спаленими підприємствами, пошкодженою логістикою і життями людей.

Найгіршим результатом нинішнього стану речей буде навіть не те, що Московія на кілька місяців випередила нас у черговому технологічному циклі. Таке на війні трапляється. Катастрофою буде, якщо ніхто не відповість за те, що українці вмирають через тупість і дурість влади.

У нормальній системі помилка такого масштабу має прізвище, посаду, службове розслідування і висновок. Не обов’язково кримінальну справу. Не обов’язково звинувачення у зраді. Але щонайменше професійну відповідальність.

Але я особисто впевнений, що всі знову залишаться на своїх місцях, ті ж самі люди продовжать радити, планувати і розподіляти мільярди. І наступного разу Московія принесе іншу технологію, ще більш руйнівну і смертельну.

І ми знову почуємо:

«Загроза нова».

«Ми адаптуємося».

«Прототип уже проходить випробування».

А потім будемо рахувати нові згорілі склади.

Українські військові не повинні щоразу героїзмом компенсувати управлінську некомпетентність. Українські інженери не повинні отримувати технічне завдання і фінансування тоді, коли нова ворожа зброя вже серійно летить на Київ.

І країна, яка веде одну з найбільш технологічних воєн XXI століття, не може дозволити собі державну модель, у якій продюсер важливіший за конструктора, політичний менеджер — за інженера, а телевізійна картинка — за холодний технічний розрахунок.

Бо Московія воює не з нашим телемарафоном. Вона воює ракетами, радарами, алгоритмами, двигунами і серійним виробництвом. І відповідати на це потрібно не шоу і не відосами.

«Якщо народ обирає блазня головнокомандувачем, він хоче, щоб його перемогли».

/Лесь Подерв’янський/

Готельєр Бандерівець

.