Між підозрою і доказом: процесуальна історія Германа Галущенка
Є така у адвокатів прикмета: чим гучніший пресреліз НАБУ чи САП, тим тихіше в матеріалах справи. Іншими словами, якщо з’являється купа прес-релізів від інституцій антикорупційної вертикалі по якійсь справі, значить у слідства та обвинувачення бракує доказів. Ця історія швидко розповсюджується в медіа (так вже історично склалося, що люблять НАБУ та САП піаритися) і на виході маємо величезний резонанс, вимоги суспільства щодо встановлення справедливості і завищені очікування щодо самого суворого покарання. Але ж доказів у справі від цього не додається і згодом… справа розвалюється. Кейс ексміністра енергетики Германа Галущенка у провадженні «Мідас», на мою думку, чудова тому ілюстрація. Тим більше, що 29 липня ВАКС частково задовольнив клопотання обвинувачення та продовжив строк слідства на два місяці, до 10 жовтня 2026 року.
Експерт в галузі права, який не є адвокатом у справі, не знайомий з матеріалами справи і не має на меті виправдовувати чи звинувачувати будь-кого, прокоментував як адвокат, який давно спостерігає за тим, як працює антикорупційна вертикаль і виключно на основі відкритих джерел у ЗМІ. За його словами, все йде за класичним сценарієм: спочатку гучний піар, потім процесуальні дива, а в кінці — питання, чи було щось взагалі, крім заголовків.
Гарні звіти гарні, гучні підозри: як піаряться НАБУ та САП
Коли створювалися НАБУ і САП, їм обіцяли надзвичайні повноваження в розслідуванні топ-корупції. Але, мабуть забули сказати, що це треба робити на основі доказів, а не на основі медійного ефекту. І сьогодні, дивлячись на звітність цих органів (треба віддати належне, красиві звіти вони робити вміють), важко позбутися відчуття, що ефективність там вимірюється не якістю доказової бази, а кількістю гучних заголовків.
Цифри у звітах НАБУ й САП виглядають переконливо, але лише до моменту, поки не починаєш зіставляти їх з тим, що насправді доходить до судового рішення. Що казати, якщо навіть їх послідовний прихильник – Центр протидії корупції створив цілий «Реєстр злитих справ САП». Щоправда він давно не поповнювався невідомо з яких причин. Чи то гранти не видають, чи Шабунін вирішив не добивати «священну корову» антикорупційної вертикалі, але факт залишається фактом: коли навіть потужні антикорупціонери починають тихо закривати реєстри провальних справ, це схоже на визнання поразки.
Значна частина резонансних справ проти топ-посадовців роками тримається лише на підозрах, і повільно просувається у ВАКС. І не завжди це означає упередженість чи свідчить про політичне переслідування. Втім точно актуалізує запитання: чи не перетворилася боротьба з корупцією на виробництво «зразково-показових справ»?
Ці сумніви — не лише мої. Статистика Європейського суду з прав людини щодо України традиційно демонструє системні проблеми. Але про це трішки згодом. А поки що – власне про саму кейс Галущенка.
Докази, які не встигають за обвинуваченням
Галущенку інкримінують підозру в межах корупційного провадження «Мідас». До речі, цікавий факт – наскільки мені відомо, серед фігурантів справи «Мідас» лише один Галущенко колись обіймав посаду міністра. Решта – бізнесмени, радники, якісь «довірені особи»... І якщо на мить припустити, що Галущенка навмисно «прив’язали» до цієї історії для того, щоб справа автоматично опинилася у ВАКС і набула максимального політичного та медійного резонансу, то логіка НАБУ та САП стає дуже зрозумілою: без міністра це було б звичайне провадження, а з міністром – це вже «топ-корупція». А значить – додатковий піар. Чи так це насправді — питання відкрите.
Повернемося до самої справи. 15 лютого Галущенку оголосили підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209 КК України – участь у злочинній організації та легалізація майна. Наступного дня ВАКС обрав йому запобіжний захід – тримання під вартою до 15 квітня з альтернативою застави у 200 млн грн. Причому сторона обвинувачення спочатку вимагала майже 425 млн грн. Сам Галущенко назвав це «вироком» і сказав, що міг би зібрати 20-30 млн. Згодом розмір застави було зменшено до 150 млн і 29 червня ексміністр вийшов із СІЗО. Заставу за нього внесли чотири компанії.
Сума 425 млн – дійсно, одна з найвищих, яку вимагало обвинувачення як заставу за останній час. Певно САП потрібен був черговий піар, але склалося навпаки — справу почала моніторити місія IAC ISHR. Вони опублікували два моніторинги щодо розгляду справи, в яких описали серйозні зауваження щодо процесу. Про них та про ЄСПЛ я напишу згодом, в окремому блозі, а зараз зазначу лише, що в IAC ISHR обіцяють моніторити саму справу і, як я бачу, вже звернули увагу на наступні моменти:
- Сумніви в обґрунтованості підозри (якщо сторона захисту ставить під сумнів достатність доказової бази, національний суд зобов’язаний здійснити належну перевірку релевантних фактичних даних)
- Необґрунтованість ризику переховування (намір залишити територію України не може автоматично свідчити про ризик переховування)
- Необхідність індивідуалізації ризиків (посилання прокурора на ризик впливу на свідків через службове становище є неіндивідуалізованим, оскільки не підтверджене конкретними фактами)
- Тяжкість покарання не є вирішальним аргументом на користь ризику переховування
- Непропорційність та недосяжність застави (розмір застави повинен відповідати принципам необхідності, пропорційності та реальної досяжності)
І, врешті-решт, експерти роблять висновок: «З огляду на заявлені стороною захисту сумніви щодо обґрунтованості підозри, необхідності індивідуалізації ризиків та пропорційності визначеного розміру застави, подальший перебіг провадження потребує уважного моніторингу. Саме якість мотивування судових рішень та їх відповідність стандартам статей 5 і 6 Конвенції матимуть визначальне значення для оцінки загальної справедливості цього процесу».
Що ж, цікаво буде і далі слідкувати за їх висновками.
Суд перестав бути неупередженим арбітром
Дивна частина цього кейсу стосується не лише слідства, а й суду. 29 липня сторона захисту заявила про системні випадки, які, на думку адвокатів, ставлять обвинувачення у привілейоване становище.
По-перше, суддя відхилив ключові клопотання захисту, зокрема про повернення клопотання детектива через його невідповідність вимогам процесуального закону, і про витребування первинних матеріалів: стану експертиз, запитів про міжнародну правову допомогу, протоколів обшуків, даних мобільних операторів.
По-друге, суд, відмовивши захисту у витребуванні цих документів, порадив обвинуваченню надати їх пізніше. А згодом задовольнив клопотання детектива НАБУ про долучення матеріалів, серед яких були й датовані днем самого засідання! Змагальність процесу? Ні, не чули. Майже те саме, що відбулося в моїй практиці, коли суддя ВАКС прочитав 5 томів справи, які додавалися до клопотання обвинувачення за 15 хвилин! Про рекорди швидкочитання судді Маслова я писав в моєму блозі.
В цей момент вона більше схожа на гіпотезу, ніж на обов’язковий принцип: одна сторона отримує можливість надати докази «заднім числом», на позицію іншої не звертають уваги.
Додайте до цього відсутність доказів, які б індивідуалізували підозру саме щодо Галущенка, а не щодо інших фігурантів. Наскільки зрозуміло з повідомлень у ЗМІ, НАБУ не конкретизувало, які міжнародні запити стосуються саме Галущенка. Залишається чекати, коли відповіді прийдуть на усі запити.
Якість процесу важливіша за кількість підозр
Події минулого літа – «картонний майдан», продемонстрували, що суспільство категорично проти обмеження чи перепідпорядкування антикорупційної інфраструктури. Але ж питання не лише в тому, чи має вона існувати, а в тому, чим саме вимірюється її ефективність. Якщо мірилом успіху стає кількість оголошених підозр, а не якість доведеної в суді справи, то й результат буде відповідний: гучні затримання й розмиті вироки. Ну, і як наслідок, недовіра населення до судової гілки влади.
А коли навіть в «зразково-показових» справах щоразу повторюються одні й ті самі процесуальні порушення – по суті, класичні порушення ст. 5 (право на свободу й особисту недоторканність) і ст. 6 (право на справедливий суд) Європейської конвенції з прав людини, довіра до системи не просто похитнеться. Вона зникає, і відновити її вкрай важко.
Про це прямо йдеться і в Тіньовому звіті, підготовленому для Єврокомісії до розділів 23 («Правосуддя та фундаментальні права») і 24 («Юстиція, свобода та безпека») Звіту Європейської комісії щодо України за 2024 рік, оприлюдненого в жовтні 2025-го: ключові меседжі звіту стосуються саме залежності ВАКС від позиції НАБУ та САП, а не навпаки.
Такої ж думки дотримується директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров. Він публічно заявив, що НАБУ та САП порушують права людини, а ВАКС давно залежний від них. Захаров наголошує, що суд зобов’язаний бути абсолютно незалежним від слідчих органів, інакше це вже не суд у класичному розумінні. Крім цього, він звертав увагу на випадки, коли дані НСРД опинялися в руках підконтрольних активістів-антикорупціонерів ще до оголошення підозри. І це прямо підриває презумпцію невинуватості, адже ця інформація одразу опиняється в медіа і стає частиною «суспільного вироку», який виноситься задовго до того, як суд взагалі почне досліджувати докази.
Мій колега, адвокат Тарас Баранов, теж звертає увагу на той факт, що судді апеляційної палати ВАКС фактично виконують функцію другого обвинувача, підіграючи прокурорам САП і детективам НАБУ.
Висновок
На цьому тлі процесуальна історія ексміністра енергетики Германа Галущенка набуває особливого значення. Не тому, що він – один з фігурантів справи «Мідас». А тому, що серед усіх, кому оголошено підозру, саме Галущенко обіймав посаду профільного міністра. І саме тому його кейс стає для системи своєрідним іспитом на зрілість: якщо навіть тут не вдасться дотриматися стандартів змагальності, диспозитивності, пропорційності, то про який справедливий суд можна говорити?
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
