Мобілізований заявив про проблеми з опорно-руховим апаратом, але ВЛК визнала його придатним: що вирішив суд

18-08-2026 08:48
news-image
Перший апеляційний адміністративний суд розглянув справу чоловіка, який оскаржив висновок ВЛК про придатність до військової служби та свою мобілізацію, посилаючись, зокрема, на проблеми з опорно-руховим апаратом і порушення процедури медичного огляду.
Слідкуйте за актуальними новинами у соцмережах SUD.UA

Перший апеляційний адміністративний суд розглянув справу щодо оскарження військовозобов’язаним процедури призову на військову службу під час мобілізації, постанови військово-лікарської комісії про придатність до військової служби, зарахування до списків особового складу військової частини та внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів.

Апеляційний суд встановив, що під час мобілізаційних заходів були допущені окремі процедурні порушення, однак визнав їх неістотними та такими, що не вплинули на правомірність призову та набуття особою статусу військовослужбовця.

Суть справи 

Військовозобов’язаний звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки та військової частини. Він просив визнати незаконними дії щодо його прийняття на військову службу під час мобілізації та направлення до місця проходження військової служби, визнати протиправною та скасувати постанову ВЛК за результатами медичного огляду від 7 серпня 2025 року, а також оскаржував внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів і системи «Оберіг» інформації про набуття ним статусу військовослужбовця. Крім того, він вимагав виключити відповідні відомості з Реєстру, визнати протиправним його включення до особового складу військової частини та зобов’язати військову частину виключити його зі списків особового складу.

Позивач стверджував, що 7 серпня 2025 року його примусово доставили до приміщення ТЦК та СП. За його твердженням, мобілізаційного розпорядження під підпис йому не вручали та розумного строку для прибуття за мобілізаційною повісткою не надавали. Також йому нібито не вручали під підпис повістку на проходження ВЛК. Надалі його направили для проходження військової служби до військової частини. Позивач також посилався на порушення процедури медичного огляду, зокрема на непроведення належних досліджень та неврахування попередніх висновків спеціалістів щодо стану його здоров’я.

Суд установив, що 7 серпня 2025 року чоловік пройшов медичний огляд ВЛК. Довідкою військово-лікарської комісії № 2025-0807-1754-0055-7 його визнали здоровим та придатним до військової служби. 8 серпня 2025 року наказом начальника ТЦК та СП № 971 його призвали на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та направили до військової частини. Того ж дня наказом командира військової частини № 230 його зарахували до списків особового складу та на всі види забезпечення.

Водночас наказом командира військової частини від 11 серпня 2025 року військовослужбовця було визнано таким, що самовільно залишив військову частину з 10 серпня 2025 року.

Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 11 травня 2026 року відмовив у задоволенні позову, дійшовши висновку про дотримання відповідачами вимог чинного законодавства.

Представник позивача оскаржив це рішення. В апеляційній скарзі зазначалося, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи та неправильно оцінив докази, а під час призову було порушено встановлену законом процедуру. Зокрема, сторона позивача посилалася на ненадання належних доказів дотримання порядку вручення військово-облікових документів і проходження медичного огляду, а також на відсутність повістки на ВЛК, картки медичного огляду та мобілізаційного розпорядження.

Військова частина заперечувала проти апеляційної скарги та вважала рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим у частині вимог, які стосувалися її дій. На думку військової частини, апеляційна скарга не містила правових аргументів, які спростовували б висновки суду першої інстанції щодо правомірності зарахування чоловіка до особового складу.

Позиція та висновки апеляційного суду

Перший апеляційний адміністративний суд насамперед надав оцінку доводам щодо порушень під час проходження ВЛК. Колегія суддів зазначила, що порушення процедури прийняття рішення суб’єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання рішення протиправним та його скасування, якщо таке порушення могло безпосередньо вплинути на зміст рішення.

Водночас не кожна помилка у процедурі тягне неправомірність адміністративного акта. Залежно від характеру процедурного порушення воно може спричинити нікчемність або оспорюваність акта, однак суто формальні порушення можуть взагалі не впливати на його дійсність. Ключовим при оцінці таких порушень є питання, чи могло бути прийнято інше рішення за умови повного дотримання встановленої законом процедури.

Застосувавши цей підхід до обставин справи № 200/519/26, апеляційний суд дійшов висновку, що процедурні порушення, на які посилався позивач щодо довідки ВЛК від 7 серпня 2025 року, не були істотними та не впливали на її правомірність.

Щодо невручення позивачу паперової копії довідки ВЛК та відсутності його підпису про ознайомлення суд зазначив, що відповідно до Положення № 402 паперова копія довідки видається особі та підписується нею про ознайомлення виключно за її запитом. Доказів того, що позивач звертався з таким запитом, матеріали справи не містили, тому обов’язку видати йому паперову копію довідки та отримати підпис про ознайомлення у відповідного органу не виникло.

Стосовно відсутності особистих підписів членів ВЛК на паперовому документі та картки медичного огляду суд виходив із того, що документація військово-лікарської експертизи може вестися в електронній формі із застосуванням електронного підпису. Сформовану в електронному реєстрі довідку ВЛК із висновком про придатність до військової служби суд визнав належним та допустимим доказом.

Окремо апеляційний суд розглянув питання про порядок оскарження результатів ВЛК. Суд зазначив, що постанови позаштатних ВЛК можуть переглядатися штатними ВЛК, які мають повноваження перевіряти відповідність постанов встановленому діагнозу та вимогам Положення № 402, направляти особу на контрольне обстеження і медичний огляд, переглядати, скасовувати або відміняти відповідні постанови.

Позивач рішення ВЛК ТЦК та СП до регіональної ВЛК не оскаржував та до ЦВЛК не звертався. Апеляційний суд, врахувавши правовий висновок Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2025 року у справі № 600/3273/22-а, зазначив, що перевірка дотримання всіх умов і критеріїв Положення № 402 при проведенні медичного огляду належить до функцій ВЛК регіону або ЦВЛК. Оскільки відповідного рішення ВЛК вищого рівня щодо придатності позивача не було, недотримання встановленої процедури оскарження результатів медичного огляду стало самостійною підставою для відмови у позові в цій частині. При цьому дискреційні повноваження ВЛК щодо визначення придатності особи до військової служби не можуть бути підмінені судовим рішенням, а спірні питання щодо діагнозів мають вирішуватися в порядку підпорядкованості у ВЛК вищого рівня.

Щодо законності самого призову апеляційний суд зазначив, що початком проходження військової служби для громадянина, призваного під час мобілізації, є день його відправлення у військову частину з відповідного ТЦК та СП. Факт набуття позивачем статусу військовослужбовця підтверджувався наказом командира військової частини від 8 серпня 2025 року № 230 про зарахування його до списків особового складу та на всі види забезпечення.

Суд також наголосив, що відповідно до Порядку № 560 призов резервістів та військовозобов’язаних під час мобілізації проводиться незалежно від місця їх перебування на військовому обліку. Тому здійснення мобілізаційних заходів за місцем фактичного перебування позивача відповідало законодавству та не могло бути підставою для скасування наказу про призов.

На момент видання наказу про призов позивач не мав установленого в законному порядку права на відстрочку та був визнаний ВЛК придатним до військової служби. Відтак він підлягав призову під час мобілізації на загальних підставах. Процедурні порушення, допущені під час мобілізаційних заходів, суд не визнав фундаментальними, оскільки вони не вплинули на зміст прийнятих рішень.

Щодо зарахування до військової частини апеляційний суд зазначив, що військовослужбовці, призвані під час мобілізації, зараховуються до списків особового складу військової частини в день прибуття. Військова частина здійснює таке зарахування не на власний розсуд, а на підставі відповідних документів, що надходять від ТЦК та СП. За наявності наказу про призов військова частина не мала права не зарахувати позивача до особового складу, оскільки цей наказ створював для командира частини обов’язкові правові підстави для видання відповідного наказу.

Після видання наказу про зарахування до особового складу виникли нові правовідносини щодо проходження військової служби. Законодавство не передбачає звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов або наказу про зарахування до військової частини. Такі накази вже були реалізовані, тому їх скасування без окремого рішення про звільнення з військової служби не відновило б попереднього становища позивача.

Апеляційний суд наголосив, що з моменту набуття статусу військовослужбовця звільнення під час воєнного стану можливе лише за наявності підстав, передбачених статтею 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». У матеріалах справи не було доказів, що на момент призову позивач не підлягав мобілізації за станом здоров’я. Також він не звертався із заявою про надання відстрочки та не надавав документів на підтвердження права на неї.

Якщо ж стан здоров’я позивача на цей час не дозволяє проходити військову службу, він має право в установленому порядку ініціювати звільнення на підставі відповідного висновку ВЛК про непридатність до військової служби. При цьому позивач не звертався до командира військової частини з рапортом про звільнення за станом здоров’я або за сімейними обставинами.

Апеляційний суд також врахував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 5 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23, відповідно до якої процедура призову військовозобов’язаного під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася. Визнання процедури призову протиправною саме по собі не спричиняє відновлення попереднього становища призваної особи. Тому вимога про зобов’язання військової частини звільнити позивача та виключити його зі списків особового складу не відповідає суті заявленого порушеного права, а її задоволення не призвело б до поновлення цього права. Аналогічний підхід викладений у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2025 року у справі № 460/5251/24.

Стосовно відомостей у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів суд зазначив, що внесення інформації про зміну статусу особи, зокрема про її призов на військову службу та набуття статусу військовослужбовця, є виконанням законодавчо встановленого обов’язку органу ведення Реєстру щодо актуалізації та забезпечення повноти даних на підставі наказів про призов і зарахування до військової частини.

Оскільки суд установив правомірність призову, чинність довідки ВЛК та законність зарахування до списків особового складу, внесені до Реєстру відомості відповідали фактичним обставинам та актуальному статусу позивача як військовослужбовця. Підстав для визнання відповідних дій протиправними та коригування даних суд не встановив.

Водночас апеляційний суд не погодився з мотивуванням суду першої інстанції в частині твердження про повну відсутність порушень процедури призову. Колегія суддів, самостійно дослідивши матеріали справи, встановила окремі процедурні порушення під час мобілізаційних заходів. Проте вони мали неістотний, формальний характер, не вплинули на правильність прийнятих рішень по суті, не спростували правомірності довідки ВЛК про придатність до військової служби та не створили підстав для скасування індивідуальних актів.

У підсумку Перший апеляційний адміністративний суд частково задовольнив апеляційну скаргу та змінив рішення Донецького окружного адміністративного суду, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного суду. В іншій частині, зокрема щодо відмови у задоволенні позову, рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанова набрала законної сили 10 серпня 2026 року.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Источник: СЮГ