Мовчання за ґратами: чому в одних колоніях сотні звернень, а в інших — жодного?

Нове дослідження Харківської правозахисної групи за 2025–2026 роки виявило в різних колоніях суттєві відмінності у використанні засудженими права на звернення до Омбудсмана, прокуратури та правозахисних організацій. У деяких установах протягом тривалого часу не зафіксовано жодного звернення. Чи означає це, що засуджені не мають скарг, чи вони просто не можуть або бояться скаржитися?

Мовчання за ґратами: що показують дослідження

Право на звернення є одним із найважливіших механізмів захисту людини в місцях несвободи. Саме завдяки скаргам засуджені можуть повідомляти про неналежні умови тримання, насильство, відсутність медичної допомоги, порушення трудових прав та інші зловживання.

Харківська правозахисна група вже кілька років досліджує, наскільки реально працює цей механізм в українських пенітенціарних установах.

У першому дослідженні, опублікованому в 2023 році, було встановлено, що у 18 із 76 установ не зафіксовано жодного звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Причому в 12 установах також не було звернень до прокуратури та правозахисних організацій.

Наступне дослідження за 2023–2024 роки показало, що проблема залишається актуальною: у п’яти колоніях знову не зафіксували жодного звернення до Омбудсмана.

Тепер в ХПГ проаналізували нові офіційні відомості, отримані у відповідь на інформаційні запити щодо відправлення кореспонденції за 2025–2026 роки.

Що говорять цифри?

У зведеній таблиці наведено відомості щодо 65 пенітенціарних установ.

За 2025 рік дані про звернення до Омбудсмана наявні щодо 55 установ. Загалом у них зафіксовано 980 звернень до Уповноваженого та 4528 — до прокуратури. Водночас у десяти установах не зареєстровано жодного звернення до Омбудсмана, а у 24 — жодного звернення до правозахисних організацій.

За наданими відомостями за 2026 рік, у 65 установах зазначено 1052 звернення до Омбудсмана та 3297 — до прокуратури. У дванадцяти установах не зафіксовано жодного звернення до Уповноваженого, а у 37 — до правозахисних організацій.

Особливу увагу привертають Машівська виправна колонія №9, Південноукраїнська ВК №83, Снігурівська ВК №5, Качанівська ВК №54 та Житомирська ВК №4, де нульові показники звернень до Омбудсмана повторюються в обох досліджуваних періодах.

Водночас в інших установах статистика зовсім інша. Наприклад, у Київському СІЗО за 2025 рік зафіксовано 318 звернень до Омбудсмана та 1114 — до прокуратури. У Харківському СІЗО — відповідно, 83 та 686 звернень.

Звичайно, кількість звернень залежить від чисельності осіб, які утримуються в установі, їхньої правової обізнаності, доступності юридичної допомоги та інших обставин. Крім того, дані за 2026 рік охоплюють неповний календарний рік, тому безпосередньо порівнювати їх із повним 2025 роком некоректно.

Однак настільки суттєві відмінності потребують пояснення. Чому в одних установах засуджені регулярно звертаються по захист, а в інших роками панує статистична тиша?

Чи можуть засуджені скаржитися без страху?

Під час моніторингових відвідувань пенітенціарних установ правозахисники неодноразово стикаються з проблемами недостатньої поінформованості засуджених про механізми захисту, складнощами доступу до правової допомоги та побоюваннями негативних наслідків після подання скарг.

Нульова кількість звернень сама по собі не доводить перешкоджання листуванню. Проте повторення таких показників протягом кількох років є підставою для поглибленої перевірки.

Особливо показовою є статистика скарг на дії або бездіяльність адміністрацій установ. За 2025 рік у відповідній графі таблиці зазначено лише 21 таке звернення, а за 2026 рік — 39.

Виникає закономірне питання: невже засуджені настільки рідко скаржаться на адміністрацію?

Не виключено, що причина полягає також в особливостях статистичного обліку, адже зміст конфіденційної кореспонденції не повинен бути доступним адміністрації.

Стаття 113 Кримінально-виконавчого кодексу України, правила 56–57 Правил Мандели та правило 70 Європейських пенітенціарних правил передбачають гарантії реалізації права на звернення, конфіденційності визначених категорій листування та захисту від негативних наслідків подання скарг.

Ці гарантії мають працювати не лише формально, а й на практиці.

Право на скаргу не повинно залишатися формальністю

Результати трьох послідовних досліджень Харківської правозахисної групи свідчать про необхідність системної перевірки доступності механізмів захисту прав людини в українських пенітенціарних установах.

Особливої уваги потребують колонії, у яких протягом кількох років не зафіксовано жодного звернення до Омбудсмана чи правозахисних організацій.

Під час моніторингових відвідувань необхідно перевіряти не лише журнали відправлення кореспонденції, а й фактичну можливість засуджених конфіденційно звертатися до незалежних органів, отримувати відповіді та не зазнавати переслідувань за скарги.

Велика кількість звернень не обов’язково свідчить про погану ситуацію в установі. І навпаки — відсутність скарг зовсім не означає відсутності порушень.

Адже право на звернення має сенс лише тоді, коли людина може ним скористатися без страху, перешкод і ризику покарання.

За тюремними мурами людина може втратити свободу, але не повинна втрачати голос. І держава зобов’язана зробити все, щоб цей голос почули.

Автор: Андрій Діденко

Джерело: ХПГ