Мріяв бути офіцером — став героєм: Рівненщина вшановує Андрія Павлюка

Цього червня відбулася мить, яка мала б відбутися інакше — з урочистостями, погонами, і словами «Служу українському народові». Але замість усмішки — тиша. Замість оплесків — сльози матері Надії Леонідівни. Її син, 25-річний старший лейтенант поліції Андрій Павлюк, отримав чергове звання посмертно.

Він народився 12 грудня 1998 року в селі Малі Дорогостаї, що на Рівненщині. Щирий, добрий, справедливий — так згадують про нього всі, хто знав. Навчався у Львівській політехніці. У 2020-му почав працювати в поліції, пройшовши шлях від Вараського відділу до служби у себе вдома, в Млинівському районі. Але навіть цього йому було замало. Він хотів бути більше, ніж просто поліцейським. Він хотів захищати — не лише правопорядок, а саму країну.

У березні 2023 року Андрій прийняв рішення, яке назавжди змінило його життя — приєднатися до лав Об'єднаної штурмової бригади Національної поліції «Лють». Вибір — усвідомлений і мужній. Він не вагався. А міг. Але не хотів бути осторонь.

14 грудня 2023 року, лише через два дні після свого 25-річчя, Андрій Павлюк загинув під час бойового завдання в Бахмутському районі на Донеччині. Це була перша втрата для «Люті» з Рівненської області. Але далеко не перша біль для села, громади, побратимів.



«Андрій був справжнім. Він ніколи не відмовляв, завжди був поруч. Він мріяв бути офіцером — і став ним. До кінця. Ми, побратими, помстимося за нього і за всіх, кого втратили», — каже його бойовий товариш.

У Рівному, в обласному управлінні поліції, пройшла щомісячна поминальна молитва за всіх загиблих правоохоронців. Ім’я Андрія пролунало разом із іменами Тараса Мельника, Сергія Шевчука, Ігоря Маркова, Василя Нисинця, Олександра Мамчура, Олега Невади. Їх стало більше. Але кожен із них — назавжди у строю.



Звання старшого лейтенанта поліції Андрію присвоєно наказом голови Нацполіції Івана Вигівського. Особисто вручив відзнаку матері загиблого начальник ГУНП Рівненщини Віктор Шанський.





Із Андрієм прощалося ціле село. Його колеги провели в останню путь не просто колегу — друга, побратима, свого.



Попереду ще багато роботи, боротьби, перемог. Але вже без нього.