Мукачівка Катерина Швець в'яже героїв мультфільмів

Талановиті майстрині вкотре доводять: справжнє диво можна створити самотужки. Звичайний клубок ниток у їхніх руках перетворюється на витвір мистецтва, який викликає усмішку, захоплення і щире здивування. Сьогодні рукоділля переживає справжній розквіт, а майстри дедалі частіше поєднують традиційні техніки з сучасними ідеями, створюючи ексклюзивні речі, які неможливо знайти в магазині.

Хтось вишиває картини, хтось плете кошики чи виготовляє прикраси, а дехто створює цілий казковий світ із ниток. Саме до таких творчих людей належить мукачівка Катерина Швець, яка вже чотири роки в’яже героїв відомих мультфільмів. Її роботи оселяються в дитячих кімнатах, стають подарунками на свята і навіть прикрашають колекції дорослих поціновувачів ручної роботи. Тож що стало поштовхом до рукоділля? Що надихає? Яка іграшка давалася найважче? Про це умілиця розповіла «Карпатському об’єктиву».

Від дитячих уроків мами до власних авторських іграшок

Любов до в’язання прийшла до Катерини ще в дитинстві. Саме мама навчила її тримати гачок у руках і показала перші петлі. Тоді це здавалося звичайним заняттям, яке допомагає провести вечір удома, але з роками навичка переросла у справжнє захоплення.

«Мама в’язала багато років і часто брала мене поруч. Пам’ятаю, як уважно дивилася на її руки й намагалася повторювати. Спочатку виходило криво, петлі були різні, але поступово навчилася. Тоді навіть не думала, що колись це стане моєю великою пристрастю, – зізнається «Карпатському об’єктиву» майстриня. – Довгий час в’язання залишалося лише одним із захоплень. Я створювала дрібні речі для дому, іноді дарувала знайомим невеликі вироби. Та справжній творчий поштовх з’явився після народження сина. Я почала більше часу проводити вдома. Хотілося займатися чимось творчим. Одного дня побачила в інтернеті кумедну в’язану іграшку і подумала: а чому б не спробувати? Так усе й почалося».

Перші схеми вона шукала в мережі. Годинами переглядала майстер-класи, вивчала нові техніки, розбиралася в особливостях створення об’ємних деталей. Сьогодні майстриня вже не залежить від готових схем так, як раніше. Якщо потрібно, може самостійно змінити викрійку або навіть придумати новий образ. Особливе місце серед її виробів займають герої мультфільмів. Саме вони стали візитівкою умілиці. За чотири роки вона створила десятки персонажів, які добре знайомі дітям і дорослим.

Серед її робіт можна побачити Стіча, Міньйонів, Губку Боба, Пікачу, ведмедика Вінні-Пуха, ослика Іа, персонажів із мультфільму «Щенячий патруль», героїв «Крижаного серця», а також багатьох інших казкових улюбленців. Кожна іграшка потребує індивідуального підходу. Спочатку потрібно підібрати правильні кольори ниток, продумати пропорції, зв’язати окремі деталі, а потім акуратно зібрати все докупи.

«Найскладніше – передати характер персонажа. Діти миттєво помічають, якщо щось не так. Очі, посмішка, навіть нахил голови мають бути впізнаваними. Саме тому іноді можу кілька разів переробляти одну деталь, – стверджує закарпатка. – Часто ідеї підказує син, який охоче дивиться мультфільми й ділиться своїми побажаннями».

За роки творчості Катерина створила вже понад сотню різноманітних іграшок. Частина залишилася вдома, інші роз’їхалися по різних куточках України та за кордон.

Від крихітних персонажів до велетнів понад метр заввишки

За чотири роки захоплення в’язанням Катерина створила понад сотню іграшок. Коли дивиться на фотографії своїх робіт, сама дивується, наскільки великою стала її колекція. Серед них є герої мультфільмів, казкові персонажі, тваринки та авторські вироби. Проте особливе місце займають саме великі проєкти, які вимагають багато часу, терпіння та зусиль. Найбільшою роботою майстрині стала іграшка заввишки понад метр. На її створення пішло кілька тижнів наполегливої праці.

«Це була справжня пригода, – згадує умілиця. – Зазвичай іграшку можна тримати на колінах під час роботи, а тут доводилося постійно перекладати її, повертати, приміряти деталі. Коли персонаж став більшим за дитину, я зрозуміла, що це вже особливий проєкт. Мені знадобилася значна кількість плюшевої пряжі та наповнювача. Найскладнішим виявилося правильно розрахувати пропорції, щоб герой виглядав гармонійно. Коли працюєш із великими розмірами, навіть невелика помилка може бути дуже помітною. Тому доводилося декілька разів перераховувати ряди, перевіряти кожну деталь. Але результат того вартий».

Зовсім інші враження залишилися від створення найменшої роботи. Її висота становила лише 15 сантиметрів.

«Маленькі іграшки теж непрості. Там потрібно працювати дуже акуратно. Іноді на створення дрібної деталі витрачаєш стільки ж часу, як на велику. Але саме такі мініатюри викликають особливе захоплення у людей, – наголошує майстриня. – Однією з найцікавіших робіт вважаю кумедного голуба, який швидко став улюбленцем серед знайомих та замовників. Саме такі незвичайні персонажі дають можливість проявити фантазію та почуття гумору. Мені подобається, коли іграшка викликає усмішку. Не обов’язково це має бути казковий герой чи принцеса. Інколи звичайний персонаж із кумедним виразом обличчя стає справжньою зіркою».

Та були й такі роботи, над якими довелося добре попрацювати. Найважче, за словами Катерини, створювати персонажів із великою кількістю дрібних деталей.

«Найбільше часу забирають герої, у яких складний одяг, багато елементів, прикрас або особливі риси обличчя. Я дуже вимоглива до себе і не люблю робити абияк. Проте мені подобається сам процес. Коли бачиш, як із окремих деталей поступово народжується герой, це надихає продовжувати. Кожна завершена робота приносить відчуття радості», – стверджує умілиця.

Попри те, що за плечима вже понад сотня робіт, Катерина не планує зупинятися. У неї чимало творчих задумів і планів. У майбутньому мріє створити ще більше великих персонажів, розробити власні авторські схеми та спробувати себе в нових напрямках рукоділля.

«Дуже хочу створити цілу колекцію авторських героїв, які будуть існувати лише в моїй уяві. Це цікаво, адже тоді не потрібно ні на кого орієнтуватися – можна вигадувати все самостійно, – запевняє закарпатка. – Також мрію про власну творчу майстерню, де буде достатньо місця для матеріалів, інструментів і нових проєктів. Хочеться мати окремий творчий куточок, де можна повністю зануритися в роботу. Думаю, колись ця мрія обов’язково здійсниться».

Марина АЛДОН