Півтора десятиріччя тому у Ніжині було створено рок-гурт “Мрія Життя”. За короткий проміжок часу він здобув популярність не тільки у рідному місті, а й поза його межами. Нині, під час повномасштабної війни, пісня рок-гурту “Не смій падати з ніг!” набула особливого значення…
У складі гурту був і харизматичний гітарист Дмитро Хижняк. Ми зустрілися з Дмитром, щоб розпитати, куди зникла “Мрія Життя”, чи варто сподіватися на її повернення, а також про те, як і чому він обрав шлях музиканта.
ЯК ПРОКИНУЛОСЯ БАЖАННЯ ЗАЙМАТИСЯ МУЗИКОЮ
До 7 класу Дмитро ненавидів музику всією душею і казав: “Коли виросту, то стану ким завгодно — тільки не музикантом”. В 90-ті роки, коли у Ніжині часто вимикали світло, і молодь шукала розваг, хлопець згадав про баян, який дідусь привіз з села. Навчити грати на музичному інструменті взялася тітка, котра жила по сусідству.
“Врешті-решт, я зрозумів, що мені потрібна нотна грамота, і записався в мистецьку школу при КЗ “Ніжинський фаховий коледж культури і мистецтв імені Марії Заньковецької”, в якій зараз працюю викладачем. І саме в ній почалася трансформація до пошуку себе. Пізніше вступив до КЗ “Ніжинський фаховий коледж культури і мистецтв імені Марії Заньковецької”, в якому дуже великий акцент робився на розвиток творчості. Саме тут я закохався в українську музику та відчув велику «творчу родину». У мене з’явилися однодумці і друзі. Тут же зустрів і свою майбутню дружину”, — розповідає музикант.
Анастасія — художник і фотограф. В родині підростає донечка Соломійка. Сім’я, робота і творчість складають сенс життя музиканта.
Навчаючись в мистецькій школі, Дмитро вперше почув “Раммштайн”. Самі тоді він осягнув: хоче постійно отримувати таке ж задоволення від музики — щоб аж до мурах! Але баян такого відчуття не давав. Хоча викладач Ірина Петрівна Борисова вкладала багато любові в свого учня.
Одного разу, йдучи Гоголівською, Дмитро почув репетицію гурту “Інтенсі” в Ніжинському Будинку культури. Його ніби підірвало. Друг запропонував: “У мене є відра для ударних”. У тітки запозичили стареньку гітару. “Скільки ми на них відіграли!” — із захопленням пригадує музикант.
Він розумів: якщо не зробить рішучий крок зараз, його життя буде перекреслене. Звернувся до викладачки Олени Миколаївни Марченко. З часом його знання доповнили такі викладачі: Світлана Василівна Павленко (КЗ “Ніжинський фаховий коледж культури і мистецтв імені Марії Заньковецької”) та Володимир Гранлісович Дорохін (Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя). Кожен з них допоміг Дмитру розкрити певні грані творчості, людяності та натхнення.
“Історія мого творчого життя — це інший всесвіт, в якому я вперше почув електрогітару. Батьки продали в селі хатину, і мама віддала мені частину грошей для підтримки моєї ідеї. Я пообіцяв, що стану музикантом та об’їжджу всю Україну з концертами. І дане слово стримав, — зазначає Дмитро. — Дякую всім, що ви були, є і будете в моєму житті”.
ВІД УЧНЯ ДО ВИКЛАДАЧА
Викладати “гітару” в мистецькій школі Дмитро Хижняк почав, коли сам ще був студентом. З того часу минуло вже 14 років. Крім гітари, він грає на баяні, акордеоні, фортепіано, сопілці, бандурі, домрі, балалайці.
Викладач впевнений: немає обдарованих чи необдарованих людей. Існує безліч методик та способів розкрити певні можливості, за якими будь-кого можна навчити грати на музичному інструменті. Про написання музики для симфонічного оркестру, звісно, не йдеться. Але і не кожна людина мріє стати Моцартом.
“Ви колись рахували, скільки учнів за час роботи пройшло через Ваші руки? — запитуємо у викладача.
“Достатньо для того, щоб значна частина Ніжина могла сказати: у Хижняка займався або мій внук, або друг, або він сам. Причому без вікових обмежень”, — відповідає викладач. — Поступово до мене повертаються колишні учні. Дехто пише чудові музичні композиції. Крім того, мені вдалося об’єднати юних гітаристів в ансамбль, який я очолюю в мистецькій школі. Вони як велика родина: залюбки обмінюються інформацією, підтримують один одного. В наш час це важливо”.
“МРІЯ ЖИТТЯ”: ПОКИ ЩО НА ПАУЗІ
Рок-гурт був заснований в 2010 році та охарактеризував свій стиль як суміш харду, електроніки та альтернативи. На той момент в гурті було шестеро музикантів.
“Мрію Життя” запрошували на концерти в Одесу, на Черкащину, Чернівці, Чернігів, у Київ на Майдан. З особливою теплотою ніжинський гурт з україномовним репертуаром зустрічали на Західній Україні. До слова, на фестиваль “Березів Бандер ФЕСТ”, що проходив на Івано-Франківщині, з “Мрією Життя” поїхала Катерина Павленко, нині відома як солістка гурту Go_ A.
Зараз у рок-гурті залишилося четверо музикантів. Крапку в своїй діяльності “Мрія Життя” не ставить. “Написано доволі чимало чудового матеріалу, який чекає свого часу та певних дій. Ми поки що на паузі”, — пояснює Дмитро Хижняк. І зазначає: “Ніколи, ні за яких обставин не смійте падати з ніг!”
Спілкувался Вероніка ГРИЦОВА