На Рівненському Поліссі могильні хрести одягають у хустки та рушники

На Рівненському Поліссі зберігається давня традиція прикрашати могильні хрести тканинами. Для жінок використовують хустки, фартушки та стрічки яскравих кольорів, для чоловіків – рушники й темніші стрічки. Цей звичай має особливе символічне значення і вже внесений до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України.

Про традиції вшанування померлих, які побутують у різних регіонах України, розповіли науковці, етнографи та дослідники під час онлайн-конференції, організованої Рівненським обласним центром народної творчості. Учасники обговорили давні поховальні обряди Полісся, особливості поминання предків на Буковині, Чернігівщині та в Приазов’ї.

Чому на Поліссі прикрашають могильні хрести

Однією з головних тем конференції стала традиція наряджання могильних хрестів на Рівненському Поліссі. Про неї розповіла директорка Рівненського обласного центру народної творчості, доктор філософії Ірина Рачковська.

За її словами, у поліських селах дерев’яні хрести на могилах прикрашають тканинами напередодні Великодня, Антипасхи або Зелених свят.

Особливість звичаю полягає в тому, що оздоблення залежить від статі та віку померлої людини.

На жіночі хрести пов’язують хустки, фартушки, тюль і кольорові стрічки. Чоловічі прикрашають рушниками та стрічками стриманіших, темніших відтінків.

У народних уявленнях цей обряд пов’язаний із пошануванням предків, вірою в безсмертя душі та прагненням підтримувати символічний зв’язок між живими й померлими.

Традиція збереглася у громадах Сарненщини, Дубровиччини, Варашчини, Зарічненщини та Березнівщини. У травні 2023 року її внесли до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України наказом Міністерства культури та інформаційної політики №234.

Місце, куди люди приносять рушники, хустки та іграшки

Ще один незвичайний звичай зберігся у Володимирецькій громаді. Йдеться про традицію офірного обдаровування Луківських хрестів в урочищі Старці.

Про неї розповів представник Володимирецької селищної ради Олег Босик.

За місцевою легендою, взимку 1861 року в цьому місці замерзла родина подорожніх старців. Згодом урочище стало місцем народного вшанування та паломництва.

Люди приходять сюди з проханнями про допомогу або з подякою за те, що вважають здійсненим дивом. Хрестам приносять офіру – символічні дари.

Серед них можуть бути рушники, стрічки, хустки й навіть дитячі іграшки. Такі речі залишають як знак прохання, надії на зцілення або вдячності.

Цей звичай поєднує пам’ять про померлих із народними віруваннями, які передаються між поколіннями.

Що розповідають давні поховальні обряди Полісся

Про традиційні поховальні практики Рівненського Полісся розповіла доктор історичних наук Олена Боряк, старша наукова співробітниця відділу етнології Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф.

Під час польових експедицій дослідники зафіксували низку обрядів, пов’язаних із підготовкою померлої людини до поховання.

Зокрема, увагу приділяли воді, якою обмивали тіло, хлібу, облаштуванню домовини, речам покійного та приготуванню ритуальних страв.

За поясненням дослідниці, у цих звичаях простежуються давні, зокрема дохристиянські, уявлення про перехід душі до іншого світу.

Окремі ритуальні дії були пов’язані з віруваннями про необхідність виявляти пошану до померлих предків і підтримувати з ними символічний зв’язок.

Поминальне деревце з випеченими пташками та драбинками

Свої особливі традиції вшанування померлих має Буковина.

Про одну з них розповіла кандидатка філологічних наук Іванна Стеф’юк, представниця Буковинського центру культури і мистецтва.

Йдеться про буковинське поминальне деревце з дарами, яке також внесено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України.

Таке деревце, відоме як «пом» або «парастас», готують до похорону. Воно може сягати людського зросту.

Для обряду використовують живе плодове деревце або спеціально виготовлений каркас. Його прикрашають фруктами та обрядовою випічкою.

Кожен елемент має символічне значення. Випечені пташки уособлюють душі, драбинки символізують шлях до неба, а ключі пов’язують з уявленням про відчинення Царства Небесного.

Ця традиція показує, як у поховальній обрядовості поєдналися християнські символи і давні народні уявлення.

Як поминають предків на Чернігівщині та в Приазов’ї

У Березнянській громаді Чернігівської області зберігається традиція справляння Дідів – осіннього родинного поминання предків.

Про неї розповіла голова громадської організації «Твоя історія, традиції твої – Березна!» Марія Шевченко.

Під час поминальної трапези родина символічно запрошує душі померлих предків до столу. Такий звичай допомагає зберігати пам’ять про попередні покоління та підтримувати родинні зв’язки.

Окрему увагу на конференції приділили поховально-поминальним традиціям урумів і румеїв – спільнот надазовських греків.

Представниця громадської організації «Надазовські греки: уруми і румеї» Валентина Євсеєнко розповіла, що їхня обрядовість сформувалася під впливом православного християнства, давньогрецьких традицій і кримського культурного середовища.

Нині збереження цих звичаїв особливо ускладнене через війну, тимчасову окупацію населених пунктів Донеччини та вимушене переселення представників спільнот.

Чому ці традиції важливо зберігати

Поховальні та поминальні обряди – це не лише релігійні практики. Вони відображають уявлення людей про життя і смерть, стосунки між поколіннями та способи збереження родинної пам’яті.

Науковці наголошують, що війна, міграція та зміни способу життя створюють загрози для передавання традицій наступним поколінням.

Саме тому Рівненський обласний центр народної творчості проводить дослідження та заходи, присвячені нематеріальній культурній спадщині.

Історії поліських хрестів, буковинського поминального деревця чи осінніх Дідів на Чернігівщині показують, наскільки різноманітними можуть бути способи вшанування померлих. І водночас усі ці звичаї об’єднує прагнення зберегти пам’ять про тих, хто жив до нас.

Матеріал підготовлено за інформацією Рівненського обласного центру народної творчості та Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.