Кропивницький знову у жалобі. Сьогодні, 7 липня, містяни провели в останню путь Героїв, які віддали свої життя за свободу і незалежність рідної землі – сержанта Сергія Правила, солдата Володимира Редьку, рядового Максима Жукаріна.
Про це повідомляє Перша електронна газета за інформацією Кропивницької міськради.
Жорстока війна обпалює душі й серця, безжально забираючи найкращих синів і доньок України. Ми схиляємо голови перед подвигом Героїв і віддаємо шану їхній мужності, відвазі та вірності країні.
Сергій Правило народився 1 лютого 1993 року в селі Букварка Олександрівського району Кіровоградської області.
Навчався у Підлісненській загальноосвітній школі, а згодом здобув вищу освіту в Центральноукраїнському національному технічному університеті. Після закінчення вишу міг обрати спокійне цивільне життя, але обрав шлях честі – присвятив себе військовій справі. Його боротьба за Україну почалася не вчора: свій перший запеклий опір ворогу він чинив ще в АР Крим у складі 36-ї окремої бригади берегової оборони.
У 2014 році, після окупації півострова російською федерацією, звільнився зі служби. Однак уже в червні того ж року, не вагаючись, знову став до лав Збройних Сил України, підписавши контракт, проходив службу на посаді стрільця. Згодом був переведений до іншої механізованої бригади, у якій до червня 2017 року сумлінно виконував військовий обов’язок, пройшовши шлях від номера обслуги до головного сержанта — командира відділення.
У листопаді 2017 року Сергій Правило підписав контракт із військовою частиною, якій залишався вірним до останнього дня свого життя. За роки служби опанував низку відповідальних військових спеціальностей, проявивши високий професіоналізм, витримку та відданість військовій справі.
Упродовж військової служби Сергій Правило брав безпосередню участь в антитерористичній операції та Операції об’єднаних сил. Із перших днів повномасштабного вторгнення російської федерації продовжив захищати Україну, виконуючи бойові завдання з відсічі збройної агресії. Воював на Запорізькому, Донецькому та Харківському напрямках, де проявив мужність, професіоналізм і незламну вірність військовій присязі. Особисто та у складі свого підрозділу знищував живу силу та бойову техніку російських окупаційних військ.
За вагомий внесок у захист України нагороджений:
- нагрудним знаком «Об’єднані сили»,
- відзнакою Президента України «За оборону України»,
- однією з найвищих державних нагород — орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Попри надважку службу, постійне пекло війни та колосальну відповідальність, він не зачерствів душею. Між ротаціями і запеклими боями завжди знаходив час для тих, кого любив: для родини, близьких та вірних друзів. Проте головним сенсом його життя, його найбільшою гордістю і всесвітом була його донечка. Для неї він хотів вибороти вільне і мирне майбутнє. Його запам’ятають як мужнього захисника, але найперше – як турботливого батька, сина, брата, дядька та племінника.
Сержант Сергій Правило загинув 1 липня 2026 року під час виконання бойового завдання в Харківській області. Йому назавжди залишиться 33 роки.
Рідні, друзі та побратими пам’ятають Сергія як життєрадісну, щиру, доброзичливу й мужню людину. Він любив життя, захоплювався спортом, завжди підтримував тих, хто був поруч, і ніколи не відступав перед труднощами.
У невимовній скорботі залишилися мама, брат та маленька донечка захисника.
Володимир Редька народився 27 січня 1995 року у Кропивницькому. Навчався у загальноосвітній школі №2. Після її закінчення здобув професію електрозварника. Ще тринадцятирічним хлопцем почав працювати, прагнучи підтримати рідних і допомогти своїй родині. З ранніх років він зрозумів справжню ціну праці, відповідальності та взаємної підтримки.
Більшу частину свого життя Володимир Редька присвятив будівельній справі. Колеги цінували його за сумлінність, працьовитість, професіоналізм і відповідальне ставлення до будь-якої роботи.
У жовтні 2024 року Володимир Редька залишив мирне життя і став на захист України, вступивши до лав Збройних сил України. Після проходження військової підготовки служив оператором аеромобільного взводу 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади. Виконував бойові завдання на Донеччині, мужньо захищаючи українську землю від російського агресора, мав статус учасника бойових дій.
4 червня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу села Олексіївка Волноваського району Донецької області солдат Володимир Редька зник безвісти.
Для рідних розпочався довгий і болісний період невідомості, сповнений надії, очікування та віри в те, що він повернеться додому. Та 30 червня 2026 року результати ДНК-експертизи підтвердили найстрашніше — Захисник загинув, до кінця виконавши свій військовий обов’язок перед Україною.
Йому було 30 років.
У мирному житті Володимир мав багато захоплень. Особливе задоволення йому приносив ремонт електронної техніки. Він із цікавістю опановував нові знання, постійно вдосконалював свої вміння.
Рідні та друзі пам’ятають Володимира Редьку як добру, щиру, відкриту й надзвичайно світлу людину. Він умів підтримати добрим словом, розрадити, допомогти у складну хвилину, був душею компанії, людиною, поруч із якою завжди було тепло й спокійно.
Найбільшою цінністю для нього була родина. Він був люблячим чоловіком, турботливим батьком, який безмежно любив свою донечку, мріяв про її щасливе майбутнє.
Без рідної людини залишились дружина, донька та брат.
Максим Жукарін народився 24 грудня 1995 року. Проживав разом з родиною у місті Нова Каховка Херсонської області. Змалку вирізнявся допитливістю, мав здібності до вивчення іноземних мов, був різнобічно розвиненим, наполегливим і цілеспрямованим. Навчався у Новокаховській гімназії № 9.
Після закінчення закладу вступив до Київського відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», де здобув ступінь магістра за спеціальністю у галузі програмного забезпечення та інформатики.
З 2019 року працював у місті Дніпро старшим фахівцем відділу контенту в мережі «Алло». Колеги цінували Максима за професіоналізм, відповідальність, доброзичливість і щире ставлення до людей. Він постійно підтримував українських військових, допомагаючи Збройним силам України.
У листопаді 2024 року Максим Жукарін став до лав захисників України. Пройшов військову підготовку у Франції, після чого виконував бойові завдання на Курському напрямку. Обіймав посаду навідника взводу охорони роти управління військової частини А0281.
Під час проходження військової служби проявив себе мужнім, витривалим і відповідальним воїном, сумлінно виконував свій обов’язок, підтримував побратимів і користувався їхньою щирою повагою. До останнього залишався вірним Україні та своєму військовому обов’язку. Мав статус учасника бойових дій.
Під час виконання чергового бойового виходу Максим Жукарін зник безвісти. Рідні та друзі довго жили надією, шукали, звертались до усіх можливих організацій і установ. Та, на жаль, дива не сталося. 17 червня 2026 року було офіційно встановлено його загибель. Рядовий Максим Жукарін загинув 01 березня 2025 року поблизу населеного пункту Новеньке Сумської області під час стрілецького бою з противником.
Стежина життя оборонця рідної землі трагічно обірвалася у 29 років.
Максим Жукарін був надзвичайно доброю, щирою та світлою людиною. Він умів радіти життю, цінував прості речі, мав відкрите серце й чисту душу, ніколи не залишався байдужим до чужого горя. Вихований, турботливий і люблячий син, він завжди оберігав маму та всіляко її підтримував. Його поважали за порядність і вміння залишатися справжнім за будь-яких обставин.
У Максима Жукаріна залишилася мама.
Доземний уклін нашим захисникам і захисницям!
Вічна пам’ять Героям нашого часу!
Читайте також: Виставку про загиблого воїна і журналіста Дмитра Сінченка відкрили у Кропивницькому
Залишити коментар: