На Волині попрощалися з Героєм Русланом Романюком (фото)
У Рожищенській громаді 9 жовтня провели в останню дорогу захисника України Руслана Романюка.
Про це повідомляє Рожищенська громада.
Біля пам’ятного знаку Борцям за волю та незалежність України відслужили громадську панахиду.
Чимало людей вийшли на вулиці, аби віддати шану померлому воїну. Коридор шани, живі квіти, схилені голови. Усі ставали на коліна, коли траурна процесія їхала вулицями Рожища.
Руслан був активним будівничим храму у своєму селі Берегове, завжди приходив на допомогу, нікому не відмовляв.
Людина, яка віддала себе іншим
Руслан Романюк народився і виріс у Рожищі, навчався тут у школі, а згодом разом із родиною переїхав у Берегове.
Майже два роки Руслан боронив Україну у складі 42-ї бригади, служив на Донецькому та Харківському напрямках. Двічі був поранений. Після важкого поранення в руку йому встановили металеву пластину в ділянці ключичного суглоба. Попри біль і тривале лікування, він знову повернувся на фронт - продовжив боронити країну на Куп’янському напрямку. Та війна не відпустила. Вона підірвала його здоров’я, і 7 жовтня серце захисника зупинилося.
Хоча попереду було стільки планів. Рік тому він одружився з коханою жінкою Тамарою. Вони мріяли про спільне майбутнє, про дім та спокій. Але доля вирішила інакше.
«Він не ховався, не вагався. Принесли повістку – вийшов, розписався й пішов. Такий був наш син», – зі сльозами згадує батько, Анатолій Романюк.
До слова, менший брат Руслана Вадим також боронив рідну землю. У 2014-2015 роках він був серед тих, кого нарекли «кіборгами» за героїчний захист Донецького аеропорту.
Квітами встелений шлях Героя – від дому до вічності
Останню дорогу до рідного дому воїна встелили живими квітами. У Переспі школярі разом із наставниками стояли обабіч дороги - у руках синьо-жовті прапори, на очах сльози. Вони мовчки схиляли голови, коли повз проїжджав кортеж із тілом Героя.
У рідному Береговому Руслана зустрічали рідні, друзі, побратими – з болем у серці й безмежною шаною до того, хто став на захист від ворога.
Востаннє Руслана занесли до дому. Того самого дому, біля якого він любив працювати, де все пам’ятало його руки й добру усмішку. Мати Марія не відпускала домовину, торкалася її руками, ніби хотіла ще раз відчути сина – живого, рідного, свого.
У Петропавліському храмі ПЦУ, який він допомагав будувати, відслужили чин похорону. Після молитви траурна процесія рушила до сільського кладовища. Цього дня важкі, сумні хмари не сходили з неба. А коли священник закликав востаннє попрощатися з воїном, крізь сіру млу раптом прорвалося сонячне проміння. Здавалося, то сама душа Руслана прощалася з усіма – лагідно, тепло, як завжди за життя.
Прапор України, яким була покрита домовина, військові урочисто передали дружині воїна Тамарі.
«Спи спокійно, Герою. Пам'ять про тебе – назавжди в серцях людей, які тебе знали й тих, кого ти захищав. Герої не вмирають. Вони живуть – у нашій вірі, у наших сльозах і в кожному промінні сонця, що проривається крізь темряву».
Редакція сайту новин Волині «Конкурент» висловлює співчуття рідним і близьким захисника.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: