На Волині попрощалися з Героєм Сергієм Катеринюком

Війна безжально забирає найцінніше – людські життя, залишаючи по собі невимовний біль і порожнечу в серцях тих, хто чекав, любив і сподівався. Чергове непоправне горе прийшло в родину Катеринюків з Рожища – війна забрала 43-річного Сергія, який улітку 2024 року став на захист України.

17 липня 2026 року воїн загинув під час виконання бойового завдання на Дніпропетровщині. Після тривалого очікування та болісної невідомості рідні дочекалися його повернення додому, аби провести в останню дорогу. Разом із ними прощалося з Героєм і все місто.

Життя, присвячене праці та захисту Батьківщини

Сергій Олександрович Катеринюк – 43-річний житель Рожища, захисник України, який віддав життя за світле майбутнє нашої держави.

Сергій народився у селі Топільне, але згодом його родина переїхала до Рожища. Тут він навчався у загальноосвітній школі №2, тут минула значна частина його життя та трудового шляху. Після проходження строкової військової служби чоловік тривалий час працював у місцевого підприємця. На цій роботі залишався до літа 2024 року, коли отримав повістку й без вагань став на захист України.

У війську Сергій обіймав посаду старшого водія зенітного ракетного взводу 42-ї окремої механізованої бригади. Хоробро виконував бойові завдання на найгарячіших ділянках фронту – Харківському та Дніпропетровському напрямках.

За віддану службу та героїзм Сергій був відзначений нагрудним знаком «Срібний хрест» – почесною відзнакою Командувача військ оперативного командування «Захід» Збройних Сил України.

Рідні завжди хвилювалися за Сергія, знаючи, наскільки небезпечні завдання він виконує. Коли сестра просила його під час відпустки у травні 2026 року залишитися вдома, він відповів коротко, але зі сталевою рішучістю: «Там мене чекають».

17 липня 2026 року поблизу населеного пункту Межова Синельниківського району Дніпропетровської області під час виконання бойового завдання воїн загинув. До встановлення факту загибелі він певний час вважався зниклим безвісти.

Власної сім’ї Сергій створити не встиг. Вдома на нього чекали згорьована мама Євгенія Миколаївна, яка приїхала з-за кордону, аби провести сина в останню дорогу, сестра Лілія та племінник Ілля.

Останній шлях додому

Зустріли загиблого воїна на подвір’ї будинку, де він мешкав. Сусіди, рідні, друзі – ніхто не міг повірити, що Сергій повертається сюди востаннє...

Біля пам’ятного знака Борцям за волю та незалежність України відбулася громадська панахида. У спільній молитві та щирих словах звучав пекучий біль втрати й безмежна вдячність воїну, який до останнього подиху виборював свободу для кожного з нас. Біля домовини, вкритої синьо-жовтим стягом, стояли найрідніші: заплакана сестра, племінник та мати, серце якої розривалося від туги.

Міський голова Вячеслав Поліщук від імені всієї громади висловив глибоке співчуття родині загиблого та закликав жителів гідно берегти пам'ять про захисника.

Здавалося, сама природа сумувала разом із містом. У цей момент почав лити рясний дощ – ніби осіннє небо плакало за полеглим воїном.

З цією зливою велелюдна процесія під супровід військового оркестру вирушила до храму Архистратига Михаїла. Під час відспівування молитви людей злилися в єдиний благальний голос за душу воїна, який виконав найвищу заповідь – віддав життя за друзів своїх.

А коли вийшли з церкви, крізь хмари раптово пробилося сонце. Воно осяяло шлях Героя до місця вічного спочинку, немов показуючи, що його душа знайшла спокій у Небесному війську.

Навіки в строю

Поховали Сергія Катеринюка з усіма військовими почестями на Алеї слави міського кладовища. І знову з неба падав дощ, коли труну опускали в рідну землю.

Під трикратний залп почесної варти та величні звуки Державного Гімну України земля прийняла свого сина – того, хто жив, працював, любив і став на захист рідної землі.

Матері Героя передали Державний Прапор України, за який її син боровся до останнього подиху, а сестрі воїна побратими вручили стяг його підрозділу – як символ вічної пам'яті про його подвиг і бойове братерство.

Після того як опустили труну, слово мали побратими полеглого воїна. Вони згадували Сергія з глибокою повагою та теплотою, характеризуючи його як надзвичайно відповідального, доброго та надійного військовослужбовця, який сумлінно виконував усі поставлені завдання й у найважчі хвилини завжди був готовий підставити плече та допомогти побратимам.

Стихає плач, розходяться люди, але біль не минає. Він залишається у серцях рідних, у пам’яті побратимів і друзів, у тиші вулиць, якими він ходив. І навіть коли місто знову повернеться до звичного ритму, в ньому назавжди житиме світла пам’ять про Сергія Катеринюка.