Нагорода дочекалася свого Героя: у Кропивницькому вручили відзнаку «Полум’яне серце» військовослужбовцю Андрію Великому

Відзнаку Кропивницької міської ради та виконавчого комітету заступнику командира взводу 121 бригади, молодшому лейтенанту Андрію Великому вручив сьогодні, 10 липня, начальник Кіровоградської ОВА Андрій Райкович. 

Нагорода дочекалася свого Героя, адже рішення про відзначення Андрія Великого нагородна комісія прийняла ще торік, проте захисник постійно був на передовій і не міг її отримати. Сьогодні доля подарувала таку нагоду. Андрій Великий був у Кропивницькому проїздом з реабілітації знову на передову і цією нагодою скористалися Андрій Райкович, заступник міського голови Олександр Мосін, секретар Кропивницької міської ради Олег Колюка, депутат міської ради Дмитро Бірець, керуюча справами виконавчого комітету Світлана Балакірєва, аби подякувати захиснику і потиснути йому руку.

Щира і тепла розмова, людська турбота: чи всього вистачає нашим хлопцям, яка потрібна допомога – це те, що додає сил, щоб стояти і давати відсіч ворогу.

Андрію Великому лише 35 років, але військовій службі він присвятив уже п'ятнадцять років життя. До війська прийшов двадцятирічним юнаком.

— Служу з 2011 року. Починав у Національній гвардії України. З 2016 року брав участь в АТО. У 2021 році звільнився, а після початку повномасштабного вторгнення знову підписав контракт. Це моя справа. Хоч маю педагогічну і юридичну освіту, але з військом пов'язав своє життя назавжди, — говорить офіцер.

На запитання, що допомагає вистояти у найважчі хвилини, Андрій відповідає без вагань:

— Передусім дружина і діти. Не хочу, щоб ворог прийшов у моє місто, в мою область. Кожен чоловік має захистити свою сім'ю, свою родину, свою землю. Не ми до них прийшли — вони до нас. Тому не можна опускати руки. Якщо опущу руки я, опустять і мої хлопці – що чекає країну? Цього допустити не можна. Я люблю свою Україну. Це і є моя мотивація.

За роки війни Андрій неодноразово дивився смерті в очі. Особливо запам'яталися бої на Запорізькому напрямку та оборона Степногірська, де його підрозділ майже пів року перебував без ротації.

— Були моменти, коли думав: слава Богу, ще не мій час. Одного разу снаряд розірвався буквально за кілька метрів від мене. Відкинуло вибуховою хвилею, отримав контузію, але вижив, - каже Андрій Великий.

Військовий переконаний: страх на війні — природне почуття. Не боїться тільки той, хто вже загинув, або ненормальний. Бояться всі. Але свій страх потрібно навчитися контролювати й правильно спрямовувати. Якщо цього не зробиш — ризикуєш не повернутися.

Особливе місце у житті захисника займає побратимство.

— Побратими — це підтримка і опора. Ми допомагаємо один одному не лише на передовій, а й у тилу. Якщо у когось біда вдома — ніхто не залишається осторонь. У нас немає принципу «кожен сам за себе». Побратимство не закінчується на лінії фронту, це відчуття братнього ліктя часто триває і далеко від нього.

Попри короткий візит додому, на захисника вже чекали найрідніші.

— Мама вже приготувала смаколики. Батько теж нещодавно повернувся до служби. Будемо служити разом, — усміхається Андрій.

Сьогодні Андрій Великий лише на кілька годин повернувся додому  - і одразу назад у свій підрозділ. Попереду — знову фронт, бойові побратими і виконання військового обов'язку.

А відзнака «Полум'яне серце», яка так довго чекала на свого Героя, стала ще одним символом вдячності громади людині, яка вже багато років захищає Україну, не зраджуючи своєму покликанню і своїй присязі.