Наталія Сіма-Павлишин - та, що закохана у життя

Закарпатье

29-07-2026 13:00

27 липня свій день народження святкує жінка, яка для мене давно стала уособленням справжньої жіночності, краси й натхнення - Наталія Сіма-Павлишин!

Кажуть, що художник усе життя пише одну велику картину, лише розділену на сотні полотен. Дивлячись на творчість Наталії, я в це щиро вірю, бо її живопис неможливо сплутати ні з чиїм іншим. Він соковитий, світлий, життєствердний. У ньому завжди багато кольору, багато світла, багато любові до життя, а в центрі цього світу дуже часто - Жінка. Та, що любить, чекає, береже, цвіте, надихає.

Трохи «просто фактів»: народилася Наталія Сіма-Павлишин 27 липня 1954 року. Закінчила відділення художньої кераміки Ужгородського училища прикладного мистецтва, працює в техніках олійного живопису, акрилу та пастелі, є членкинею Національної спілки художників України та Заслуженою художницею України. За її плечима десятки виставок в Україні й за кордоном, а роботи зберігаються у музейних та приватних колекціях багатьох країн світу - від Словаччини й Угорщини до Франції, Німеччини, Італії та США. Також репродукції присутні у виданнях : «Видавництво Олександри Гаркуші», «Ліра», та у власній поетичній збірці Наталії з кольоровими ілюстраціями «Невагомість» видавництва «Дніпро» 2006 р. , яку маємо за честь мати вдома , а я особисто з того часу і полюбила найбільше творчість мисткині.

Та мене найбільше захоплює не перелік звань, а те, що Наталія не припиняє творити. Майже щоразу відкриваю її сторінку в соціальних мережах і бачу нову картину. Нові квіти, нові жіночі образи, новий настрій. Це дивовижний талант стільки років поспіль залишатися закоханою у світ і передавати цю закоханість людям.

В нашій спальні , висить її картина - розкішний букет, який, як я люблю говорити, «ніколи не зів’яне» та щоразу, проходячи повз нього, усміхаюся.

Особливе місце у моєму серці займає й інша робота, портрет молодої Наталії, який багато років тому намалював мій тато. Вони ровесники, разом навчалися, товаришують уже багато десятиліть і він завжди говорить, що Наталії притаманний якийсь особливий, майже французький шарм. І, мабуть, саме тому її присутність завжди така легка й сонячна. Я щаслива, що маю фотографії з її ювілейних виставок, як от і на 65-річчя і 70-річчя. Це ще й ті рідкісні моменти, коли мій тато спускається зі свого Яворника. Здається, саме на цих виставках у нас найбільше спільних світлин.

Окреме захоплення викликає їхня родина. Разом із чоловіком, художником Володимиром Павлишином, вони вже багато років йдуть поруч по житті й у мистецтві. Це той красивий творчий союз, який викликає щире захоплення, бо вони підтримують одне одного, разом відкривають виставки, виховали дітей, радіють онукам. Зворушує, і той факт, що мистецтво в цій родині живе вже не в одному поколінні. Син Володимир присвятив себе архітектурі, а донька Любов також знайшла власний шлях у живописі. Її квіткові полотна вже побачили відвідувачі персональних і колективних виставок, а першим критиком і глядачем, завжди є - мама. Для мене це приклад того, як любов і творчість можуть не заважати одна одній, а робити життя ще повнішим. І підтвердження того, є те, якою неймовірною завжди є Наталія, коли я спілкуюсь з нею, ніколи не можу сказати, що ми різного віку, не мають художники віку, не мають…

Творчість, якою ти маєш змогу займатися, мабуть один із основних інгредієнтів еліксиру молодості .

Наталіє, бажаю Вам ще багато років натхнення, здоров’я, любові та нових полотен. Нехай Ваші картини й надалі дарують людям відчуття світла, а Ви самі залишайтеся такою ж красивою, щирою, жіночною і закоханою в життя.

З днем народження!