Навіщо «реформаторам» адвокатура а-ля Медведчук?

Починаючи з 2016 року в Україні триває хвиля так званих «реформ». На папері кожна з них виписана як безумовне благо для суспільства, як крок до європейських стандартів і, головне, - зміцнення демократії, прав та свобод. Однак їх практичне втілення продемонструвало, що отримане після реформування - гірше моделі часів СРСР, в якому тодішні комуністично-комсомольські реформатори виписали на той час одну з найкращих конституцій у світі, що не завадило процвітанню КДБ, повній відсутності прав у громдян та існуванню ручних судів та адвокатів а-ля Медведчук, на яких і трималась система.

Професійний активізм

Після змін до Конституції України, громадянське суспільство усунули від реального впливу на владу та народних депутатів. Натомість до публічного простору увірвались так звані «громадські активісти» - особи, які часто не мають ані профільного фаху, ані практичного досвіду, часто підпадають під ефект Даннінга-Крюгера, але навчені ефективно комунікувати, маніпулювати громадською думкою та залучати грантові кошти, вибудовуючи прірву між своєю гіперактивною медійною присутністю та повною відсутністю реальної експертності та глибинних знань, які з лишком компенсуються агресивним маркетингом власного «я», коли гучний хайп замінює фахову дискусію, а створення «картинки» є важливішим за реальні зміни. Але саме цих осіб при Порошенкові допустили до влади і, головне, до змін правил гри у суспільстві.

Проте, якщо у 2016 році значна частина суспільства ще не усвідомлювала наслідків «реформ» від професійного активізму, то сьогодні, проживши з цими реформами десять років і відчуваючи їхні результати на собі, громадяни дуже уважно вивчають нові «реформаторські» ініціативи цих «активістів», котрі чомусь вирішили, що українці – не суспільство, а професійні спільноти - нікчеми, яких «реформами» треба повертати до аналогу радянського союзу, прикриваючись гаслом «європейських стандартів».

І от що цікаво: нинішні «реформатори» - це ті ж особи, котрі вже пропонували свої «реформи», «тренінги» та «навчання» суддям, прокурорам та чиновникам, завдавши реальної шкоди функціонуванню державного апарату. Однак за свої колишні «пропозиції та реформи» з 2016 року вони не лише не понесли відповідальності, а навпаки - майстерно дистанціювались від нареформованого, отримавши посади у владі та прилаштувавшись до наглядових рад.

Ніхто з «громадських активістів» не поніс відповідальності ні за реформу Супрун, котра призвела до позбавлення українців права на медичну допомогу; ні за розвалене держуправління; ні за монополізацію енергоринку під прикриттям реформування енергетики; ні за імітацію судової реформи 2016 року, що виявилась у колапсі системи правосуддя; ні за провальний відбір кадрів до нових антикорупційних органів (тут вітання від ВАКС та колишнього голови Верховного Суду Князєва, що пройшов усі доброчесності, виписані псевдоактивістасми у тих самих реформах).

Однак, знявши з себе відповідальність за наслідки минулих «експериментів», вони знову їздять країнами ЄС з «Тіньовим звітом» так званих змін і знову пропонують ґвалтування України під вивіскою реформ.

Редакція «Конфлікти і закони» проаналізувала «тіньовий звіт», підготовлений організаціями, що фінансуються за рахунок третіх сторін, і дійшла висновку: запропоновані зміни не руйнують існуючу модель мафії (яку, чомусь, називають корупцією), закладеною ще Кучмою, а лише пропонують нову конфігурацію її управління. Саме тому і було вирішено викласти власне бачення того, які цілі насправді переслідуються «активізмом» і що означатимуть пропоновані ініціативи для суспільства.

Ознайомившись зі звітом (тут: https://zmina.ua/wp-content/uploads/sites/2/2025/1...) одразу стає зрозумілим, що пропоновані «реформи» - це два в одному, коли провладній українській кримінально-мєнтовсько-олігархічній мафії, що узурпувала владу в Україні, з одного боку - висувають ультиматум у формі шантажу, а з іншого - одразу подають «конструктивну» пропозицію щодо співпраці. І звучить пропозиція просто: якщо мафіозно-корупційна система не погоджується на «реформи», то від «активістів» летітимуть гасла, що «Україна не бореться з корупцією» і треба негайно припинити фінансування від міжнародних інституцій. А от якщо погоджується, то «активісти» миттєво інтегруються в існуючу систему через різноманітні «наглядові ради» чи «експертні групи» або посади. Приклади Наєма, Лєщенка, Мілованова якраз красномовно і демонструють, що мета «професійних активістів» - аж ніяк не турбота про суспільство, а монетизація власної діяльності та лобіювання інтересів третіх осіб.

Проте найогидніше у всій цій ситуації, що «професійні активісти» монополізували право оцінювати успіхи України перед Єврокомісією, визначаючи, що є «прогресом», а що «корупцією», коли насправді, жодних реальних і демократичних реформ, котрі призвели б до покращення життя суспільства та відновили б верховенство права і права людини - ніколи і не проводили.

Тіньовий звіт як пропозиція аналогу тоталітаризму СРСР

Обговорення «тіньового звіту» КЗ пропонує почати з «реформи» адвокатури, як одного з ключових інститутів, що мав би бути гарантом прав і свобод, а натомість після «реформи» від Портнова, після прийняття закону про адвокатуру, став об’єктом системного адміністрування, коли всі, кому не ліньки, вирішили «доїти» адвокатів на гроші за усілякі «Є-бали», що і призвело до створення дивних умов, коли, замість реального професійного зростання через реальну практику, адвокати змушені купувати участь у семінарах, котрі, подекуди, для практикуючих адвокатів мають дуже сумнівну практичну цінність, але адвокати змушені «навчатись», аби не втратити право на професію.

Звісно, що всі розуміють, що нині існуючий закон про адвокатуру готувався групою Портнова і був направлений на створення жорсткої вертикалі управління, що дозволяла б контролювати професійну спільноту через лояльне керівництво самоврядування, перетворюючи незалежний інститут на дисциплінований додаток до державної машини.

Проте, на фоні «портновських» змін, пропозиції від псевдоактивістів з рекомендаціями з «Тіньового звіту» мають вигляд справжнього армагедону, оскільки під гучними лозунгами про європейські стандарти української адвокатури «активісти» вирішили нав’язати практику Радянського Союзу, в якій адвокат є не захисником прав людини, а лояльним гвинтиком системи, що проходить через фільтри ідеологічної благонадійності.

Звісно, ідеологія буває різною, але запропонована ще більшовиками практика, що ґрунтувалась на тотальному контролі, застосуванні суб’єктивних фільтрів і примусі до конформізму, має універсальний характер і здатна відтворюватися в межах практично будь-якої формально проголошеної ідеології, за винятком систем, що базуються на дієвих та практичних демократичних принципах з застосуванням реальних та діючих механізмів стримувань і противаг.

От і сучасні «комсомольці», що записались у «активісти-реформатори», обрали тактику більшовиків і пропонують зміни, завдяки яким професійність адвоката повинна важити менше, ніж його здатність демонструвати лояльність до пропонованого «активістами» курсу монополії на істину, коли лише вони є носіями «правильних цінностей», загалом, як і колись більшовики. І так само, як і більшовики, новоявлені «реформатори» будь-яке непогодження з їхнім курсом сприймають агресивно, оскільки вважають, що не може бути в країні правих, окрім них. І якщо у більшовиків незгода з лінією партії то - вороги народу, то, наразі, незгоду з лінією «реформаторів» «активісти» доносять до українців та світової спільноти, як «корупційну солідарність».

Як відомо, за радянських часів для радянської системи ідеалом адвоката були особи на кшталт Медведчука: керовані, зручні для системи, які не лише виконували роль статистів у політичних процесах, а ще й самі допомагали системі засудити обвинуваченого. Новоявлені «реформатори», багато з яких самі є випускниками Академії адвокатури України, створеної під кураторством того самого Медведчука, наразі, у своєму «Тіньовому звіті» протягують відтворення аналогічної моделі через спадковість радянських методів при зміні гасел.

За пропонованою черговою «реформою» «Тіньового звіту» для адвокатури стоїть ГО «Адвокат майбутнього», котре презентує себе як кузню лідерів для юридичної спільноти. Проте, як видко з пропонованої «реформи», реформаторська потуга насправді направлена лише на створення нової касти «правильних» юристів, які успішно б інтегрувалися до владних кабінетів та до ВАКС (де нині, після минулої «успішної» реформи, судді разом із прокурорами штампують угоди про «відкуп» для топ-корупціонерів), та для того, аби замінити нинішніх управлінців НААУ на власні «етичні» обличчя, які і легалізуватимуть в подальшому диктат в адвокатурі, прикриваючись «міжнародними стандартами».

Читаючи «Тіньовий звіт», наражаєшся на правильні гасла: «прозорість», «підзвітність», «європейські стандарти», «ефективні дисциплінарні процедури». Але, якщо вивчати його уважно, то усвідомлюєш, що українським адвокатам бажають нав’язати модель керованої професійної корпорації, яку хочуть інтегрувати до системи державного управління правосуддям. Ця ж стратегія прослідковується і в пропозиціях для «реформ» судочинства і прокуратури. Однак, якщо прокуратура входить до системи державної влади і підлягає управлінню в межах закону, то суди, хоч і є частиною державного механізму, все ж зобов’язані діяти незалежно, а адвокатура взагалі не може бути інтегрованою до системи державного управління, оскільки адвокатура, як інституція, повинна забезпечувати захист суспільства від зловживань. У тому числі і з боку держави. То що ж це пропонують «реформатори», як не СРСР чи комуністичний Китай під прикриттям гасел про євроінтеграцію?

На жаль, справжніми європейськими стандартами (окрім запозичення правильних гасел) реформатори у «Тіньовому звіті» не опікується. У звіті зовсім не враховано, що західна модель адвокатури, як і європейська, побудовані на базових принципах демократії та свободи, коли адвокатура є незалежною від держави. Вона є саморегульованою, можливо, жорсткою всередині, але західні уряди не формують її правила і через свої інституції не визначають, хто має право до професії і як адвокатська спільнота повинна функціонувати. А от «реформатори», навпаки, нав’язують бачення, в якому адвокатура - частина державної політики у сфері правосуддя, і тому не адвокати повинні визначати рамки реформування адвокатури, а якісь інші структури, у тому числі і державні, а от адвокати повинні стати підзвітними державі, уряду, антикорупційним органам та усіляким міжнародним структурам.

Тож і виходить, що справжньою ціллю «реформаторів» є не захист прав адвокатів, а руйнування діючої системи самоврядування (НААУ) задля створення нової, стерильної структури під жорстким наглядом так званих «міжнародних експертів», грантових активістів та влади.

Між рядками «Тіньового звіту»

Проте, краще пройтись по цитатам з «Тіньового звіту», аби зрозуміти увесь треш, а, головне – бажання «активістів» перетворити адвокатів на гвинтиків державного апарату. Наприклад, вже на перших сторінках звіту, присвяченого адвокатурі, вказано: «З огляду на ці зауваження органами державної влади наразі напрацьовуються декілька стратегічних документів, положення яких мають позитивно вплинути на удосконалення інституту адвокатури: І. Дорожня карта з питань верховенства права У травні 2025 року Кабінет Міністрів України затвердив Дорожню карту з питань верховенства права, яка передбачає перелік заходів, спрямованих на комплексне оновлення інституту адвокатури». З точки зору «активістів», формування політики у сфері адвокатури, що здійснюється органами державної влади, і, зокрема, Кабміном - подається як норма. Якось «реформаторів» не хвилює, що у своєму звіті вони зміщують центр впливу з професійної спільноти на виконавчу владу, даючи зрозуміти, що адвокатуру пропонується розглядати не як самоврядний інститут, а як об’єкт державного управління.

Цікаво і далі: «У першому з вказаних звітів Європейська комісія зазначила, що незалежна, професійна та підзвітна адвокатура є важливою умовою демократичного розвитку, а система адвокатського самоврядування, фінансова звітність, дисциплінарні механізми та допуск до професії потребують суттєвого реформування» - тут, судячи з усього, «комсомольці-реформатори» забули сказати донорам, що підзвітність у їхньому розумінні дещо відрізняється від «підзвітності» у розумінні європейському. В Європі та США адвокатура може бути підзвітною лише своїм членам та суспільству в сенсі прозорості, але вона не є підзвітною державним органам і вже точно не звітує ніяким «міжнародним експертам».

Далі ще цікавіше. У звіті вказано: «У Антикорупційній стратегії та Державній антикорупційній програмі на 2026–2030 роки передбачаються положення, пов’язані із мінімізацією корупції у сфері адвокатури. Під час розроблення концепції нової Антикорупційної стратегії та Державної антикорупційної програми в Національному агентстві з питань запобігання корупції (НАЗК) ретельно вивчали всі сфери публічної політики України. У 17 найбільш корумпованих сфер потрапила, зокрема, і діяльність у сфері адвокатури». Однак у ст. 1 закону України «Про запобігання корупції» вказано: «корупція - використання особою наданих їй СЛУЖБОВИХ повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей». А які в адвокатів СЛУЖБОВІ ПОВНОВАЖЕННЯ? Адвокати не мають владних чи службових повноважень, не здійснюють функцій держави або місцевого самоврядування, а відтак їхня діяльність не може підпадати під класичну модель корупційних правопорушень. Тож навіщо «реформатори» змішали різні правові категорії, підміняючи можливі порушення в адвокатській діяльності (етичні, дисциплінарні чи, навіть, кримінальні) поняттям «корупція», яке має чітке формулювання в законі? Навіщо їм пробувати поширювати антикорупційну риторику на сферу, яка не є носієм жодних владних повноважень? Відповідь проста: «активісти» свідомо створюють підстави для подальшого необґрунтованого регуляторного втручання влади чи третіх осіб в адвокатську діяльність та самоврядування і все заради отримання можливості вже «активістам» визначати, хто буде працювати адвокатом, а хто ні.

Не менш маніпулюючим є і наступний вислів: «Водночас вирішальним фактором стане політична воля та ефективність їх реалізації, а також залучення правничої спільноти, громадянського суспільства та міжнародних партнерів до розроблення плану реалізації обох стратегічних документів та імплементації запланованих змін. Якщо Стратегія розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства до 2029 року, нова Антикорупційна стратегія і відповідна Державна антикорупційна програма не будуть затверджені або їхні положення щодо адвокатури будуть прийняті у звуженому вигляді (на відміну від їх стану на березень 2025 року), це може мати низку серйозних наслідків. Передусім залишиться неврегульованою низка системних проблем, зокрема відсутність прозорих процедур обрання керівництва, фінансова непрозорість, слабкі механізми підзвітності, неефективна дисциплінарна система, нерівний доступ до професії тощо. Це не лише зведе нанівець спроби реформування інституту адвокатури, а й поглибить її негативний вплив на всю систему правосуддя».

З якого дива «активісти» апелюють до політичної волі? Словосполучення «політична воля» не є юридичним терміном, але показово демонструє, що так звані «реформатори», прикриваючись європейськими стандартами, мислять категоріями позаправового управління, властивого радянській та пострадянській номенклатурі, що нині і узурпувала владу в Україні. І що і для «реформаторів» ключову роль відіграє зовсім не право, а доцільність від влади або донора. Тож, апелюючи до «політичної волі», «реформатори» демонструють своє справжнє обличчя нащадків партноменклатурників, котрі далекі від розуміння того, що адвокатура повинна функціонувати поза межами політичного впливу і не має залежати від наявності чи відсутності політичної кон’юнктури.

Не розуміють «реформатори» і того, що професійні стандарти адвокатури та внутрішні процедури мають визначатись безпосередньо адвокатською спільнотою, а не зовнішніми суб’єктами, які не несуть відповідальності за здійснення адвокатської діяльності, бо, якби вони це усвідомлювали, то не говорили б про залучення «громадянського суспільства та міжнародних партнерів» до формування правил функціонування адвокатури. Однак, що у звіті прослідковується найяскравіше, так це той факт, що для своїх донорів та європейської спільноти, яким «реформатори» возять подібні звіти, свідомо формується узагальнений, але негативний образ адвокатури якраз як підстава для посилення зовнішнього впливу на цю інституцію.

Як вже зазначалось, увесь звіт пересипано термінами: «підзвітність», «контроль», «моніторинг», «державна стратегія», «антикорупційна політика», що зводиться до висновку, що адвокатура повинна стати об’єктом реформ державної політики.

Так навіщо подібне робити? А мета - проста: повністю знецінити нинішнє керівництво НААУ, розписавши у звіті максимум критики, знецінити професію адвоката та поставити адвокатуру під управління «реформаторів», які, розказуючи про «контроль» та «підзвітність», навіть і не згадують, що рекомендація № R (2000) 21 Комітету міністрів Ради Європи якраз вказує, що організація діяльності адвоката має ґрунтуватися на принципі саморегулювання та незалежності від державних органів, і така діяльність не передбачає підконтрольності адвокатури ні владі, ні міжнародним органам. Навпаки, її положення спрямовані саме на захист професії від будь-якого стороннього втручання як державного, так і недержавного.

Проте, що очікувати від осіб, котрі у своєму звіті, свідомо пропонують перетворити адвокатуру з незалежного інституту на об’єкт державного управління і які роблять вигляд, що не усвідомлюють, що наявність навіть об’єктивних фактів для критики окремих рішень чи дій керівництва НААУ не перетворює нинішніх «реформаторів» на фахівців, а лише демонструє їхню непрофесійність, коли зі звіту стає зрозумілим, що «реформатори» не відрізняють корупцію (зловживання публічною владою) від загальнокримінальних злочинів, які можуть здійснюватись і адвокатами?

Автори цієї публікації зовсім не переслідують мету адвокатувати нинішнє керівництво НААУ. Вище було сказано, що силоміць створена Портновим система ручного управління адвокатами практикуючих адвокатів не влаштовує, а наявність у керівництві відверто зашкварених осіб штибу Ізовітової чи Фазекоша викликає почуття іспанського сорому.

Але, разом з тим, особи, які монополізували опозицію до цих осіб, не маючи ні відповідної освіти, ні досвіду, ні необхідних людських якостей, відверто ллють воду на млин осіб, які продовжують паразитувати на реально працюючих адвокатах.

На тлі цього псевдоадвокатського демімонда речники НААУ виглядають цицеронами, та шаленими темпами набираючи очки (чи, пак, бали), відбиваючи незграбні атаки «реформаторів». Навіть не сильно обтяжена інтелектом одіозна суддя Інна Отрош у своєму недавньому зверненні (https://advokatpost.com/suddia-otrosh-prosyt-rsu-t...) виглядає більш переконливою, ніж самозванці-реформатори у своїх «тіньових звітах» та статтях у «Дзеркалі тижня», навіть попри те, що вказане звернення Інни Отрош виглядає як недолуга пародія на передовицю «Правди» про західних імперіалістів.

Проте таке невігластво не заважає їм розказувати, як треба навчати адвокатів. Подейкують, що представники «Адвокату майбутнього» навіть бажали прикупити собі Академію адвокатури України, в якому деякі особи з цього ГО і навчались, але… отримали від коша. Офіційна легенда, що прикупити не змогли через санкції, що накладені на Медведчука та його активи, оскільки частка в 34% (компанія «Бі.Ай.Ем») юридично «токсична». Проте, насправді, скоріш за все, реформаторам відмовили зовсім через інші причини.

Але чому «реформатори» зацікавились отримати такий шикарний актив? А все очевидно: їх цікавить не лише власність у вигляді активів, а й контроль над освітою майбутніх адвокатів, оскільки куди легше не переконувати практикуючих адвокатів у тому, що головними є міжнародні структури, «активісти» та влада, а вивчити покоління, яке з самого початку сприйматиме залежність від влади, держави та донорів як норму. Та чи потрібні адвокати з такими поглядами суспільству?

Оксана КОТОМКІНА, Іцхак СТЕЦЕНКО

Фото згенероване Gemeni