Не повернувся додому: на війні загинув воїн з Дніпропетровщини Іван Бакум

Понад чотири роки надії завершилися тяжкою звісткою: Жовті Води попрощаються з Іваном Бакумом. Спочатку були місяці невідомості. Потім – звістка про можливий полон. Далі – десятки обмінів, на які рідні їхали з єдиною надією побачити серед звільнених свого Ванічку. Та 2 липня 2026 року третя ДНК-експертиза підтвердила найстрашніше – 22-річний жовтоводець Іван Бакум загинув, захищаючи Україну.

Іван народився 1 червня 2000 року у Жовтих Водах. Навчався у СШ №10, а професію маляра-штукатура здобув у ВПУ №70. Свій трудовий шлях розпочав на підприємстві «Юнайтед Табако». Через рік пройшов строкову військову службу, після чого підписав контракт і ще два роки служив у лавах Збройних сил України.

У грудні 2021 року він звільнився зі служби та влаштувався працювати на одну з криворізьких шахт. Однак мирне життя тривало недовго. Уже наступного дня після початку повномасштабного вторгнення Іван стояв під військкоматом, а 26 лютого 2022 року знову став до лав українського війська.

Після проходження військової підготовки його направили на Харківський напрямок, де він служив стрільцем-санітаром 9-ї парашутно-десантної роти. Під час виконання бойового завдання в Ізюмському районі захисник потрапив під ворожий обстріл, отримав дві контузії та пережив втрату побратимів, серед яких був і жовтоводець Олександр «Бугор» Паршук. Після лікування Іван продовжив службу вже на Донецькому напрямку.

29 червня 2022 року разом із побратимами він вирушив на бойове завдання поблизу населеного пункту Мазанівка Краматорського району. Згодом зв’язок із групою обірвався. Захисник вважався безвісти зниклим, а з осені 2023 року — таким, що перебуває у полоні.

Відтоді кожен обмін військовополоненими ставав для родини ще одним шансом побачити Івана живим, обійняти його та нарешті дочекатися додому. Але цього не сталося. 2 липня 2026 року третя ДНК-експертиза остаточно підтвердила його загибель.

Попри молодий вік, Іван дуже любив життя. Мріяв створити родину, виховувати донечку та жити у власній квартирі поруч із сестрою. Захоплювався спортом, багато часу проводив у тренажерній залі. Був справедливим, мужнім і надійним, умів підтримати та завжди тримав слово. До нього тягнулися люди, адже знали: Іван ніколи не залишить наодинці з проблемою. Захищати Україну він пішов, щоб уберегти своїх маленьких племінниць.

У 14 років Іван пережив важку втрату – померла його мама. Відтоді старша сестра стала для нього найближчою людиною, підтримкою та опорою.

Веселий, позитивний, щирий, працьовитий і надзвичайно добрий – саме таким його пам’ятатимуть рідні, друзі та знайомі. Він мав багато друзів, любив бути корисним, завжди був готовий допомогти з ремонтом чи фарбуванням, підвезти, підтримати добрим словом або просто побути поруч. Найщасливішим був у колі своїх племінниць, яким із радістю присвячував увесь вільний час.

У захисника залишилися батько Борис Іванович, сестра Віра, брати Віталій, Євген і Борис, племінниці Дашенька та Варєчка.

Прощання з Іваном Бакумом відбудеться 17 липня біля пам’ятника славетним козакам.

Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким. Світла пам’ять і вічна шана Герою.

Не повернувся додому: на війні загинув воїн з Дніпропетровщини Іван Бакум — 17.07.2026

Читайте також: В Україну повернули 501 тіло загиблих, які можуть належати українським військовим