Не просто ностальгія: 8 звичок дитинства без смартфонів, які загартували мозок
Чому ми так сумуємо за тим часом
Психологи й нейробіологи пояснюють у матеріалі Yahoo цю ностальгію не лише емоціями. За їхніми даними, дитинство без гаджетів було мимовільним нейротренажером — ми вчились орієнтуватись у просторі, запам’ятовувати номери та банально нудьгувати.
Сьогодні я дивлюсь на власних дітей і бачу різницю неозброєним оком. Там, де я колись сама шукала дорогу в незнайомому дворі, вони одразу тягнуться по телефон.
Буденні звички того дитинства — від запам’ятовування дороги до вечірнього очікування біля міського телефону — непомітно тренували мозок так, як сьогодні майже ніхто вже не тренує.
Мозок без навігатора працював інакше
Дослідження орієнтації з GPS-навігацією показало: всього після 3 місяців активного користування навігатором у мозку учасників знижується функціональний зв’язок гіпокампа із суміжними ділянками. Вчені прямо пов’язують це з тим, що мозок “делегує” орієнтацію пристрою — і перестає тренувати цю функцію сам.
А саме гіпокамп відповідає за просторову пам’ять та орієнтацію.
На практиці це були прості речі: ми запам’ятовували десятки номерів телефонів напам’ять, орієнтувались за прикметними будинками й деревами, а не за стрілкою на екрані. Кожна така дрібниця була щоденним підходом на тренажері для нашої пам’яті.
Чому ми гірше пам’ятаємо те, що фотографуємо
Є ще один цікавий феномен — (ефект погіршення пам’яті через фотографування). Люди закономірно гірше запам’ятовують об’єкти й події, які фотографують, ніж ті, на які просто дивляться.
Це підтвердили в експериментах із музейними експонатами: учасники, які фотографували картини, згадували набагато менше деталей. Мозок ніби вирішує: “навіщо старанно запам’ятовувати, якщо все вже збережено в галереї”.
Нюанс від «Нюансо»
Пригадую наш останній похід у зоопарк: донька фотографувала кожну тваринку по кілька разів, а ввечері не могла впевнено назвати навіть половину з них. Коли я сама була дитиною, ми просто дивились — і саме тому я пам’ятаю той зоопарк дотепер у найменших деталях.
Нудьга, яку тепер майже ніхто не відчуває
Третій, і найважливіший момент — дитяча нудьга. Коли немає зовнішніх стимулів та екранів, у мозку активується (мережа пасивного режиму мозку), пов’язана з внутрішнім мисленням та народженням ідей.
У дослідженнях люди, які перед складним завданням побули по-справжньому нудьгуючими, показували набагато вищі результати у творчому розв’язанні задач.
Дитяча нудьга без екранів змушувала вигадувати гру з нічого — з мотузки, палиці чи двох камінців у дворі. Саме це і є той самий “м’яз креативності”, який тренує наш мозок для дорослого життя.