«Немає тихих днів – постійно щось стається», – військовий із Луцька про будні на сході
05-10-2026 08:12
Військовослужбовець 45-ї окремої артилерійської бригади Вадим Миколаєнко пройшов шлях від командира гармати Д-20 до командира взводу. Зараз разом із підрозділом виконує завдання на східному напрямку фронту.
Історію захисника розповів Суспільному старший офіцер відділення комунікацій 45-ї окремої артилерійської бригади Іван Гарапко.
Вадим Миколаєнко з 2012 року – мешканець Луцька. Родом боєць з села Головинки на Чернігівщині. Навчався у Сумах на факультеті харчових технологій, мав роботу за фахом та ніколи не думав про армію. Однак у день вторгнення його життя кардинально змінилося.
На початку повномасштабної фази війни чоловік вирішив повертатися з-за кордону додому. Добровольцем вирішив приєднатися до війська: з ТЦК його направили у Старичі (навчальний центр на Львівщині – ред.) на підготовку. Після навчання потрапив у 45-ту артилерійську бригаду.
«Було неймовірно цікаво. Я гармат ніколи не бачив, хіба у фільмах. Побачити її наживо, навчитись на ній працювати, обслуговувати – у мене був запал. У Старичах ми навчались на гарматі Д-20. Стара радянська система, але для новачків ідеальна. Ми її так і назвали – «гармата рекрута». Надійна, проста в роботі, невибаглива в обслуговуванні», – сказав військовий.
Вадим Миколаєнко потрапив на посаду командира гармати: 2,5 року разом із побратимом працював на Д-20, згодом працювали на гаубиці TRF1, трішки на гаубиці FH70, а потому перейшли на вітчизняні «Богдани».
«Д-20, однозначно, найнадійніша. «Богдана» б’є на найбільшу відстань. А TRF1 – найзручніша. У цієї гармати багато гідравліки, за рахунок чого багато процесів, як-от заряджання чи наведення, були спрощені. І працювати на тій гарматі було дуже приємно», – говорить боєць.
Зі слів командира взводу, один із випадків на передовій особливо запам’ятався, коли по позиціях працювала російська САУ «Мста»: бойову машину засікли українські розвідники та передали координати для її знищення.
«Коли «Мста» перестала стріляти, ми швидко приготувались, навелись і дали вогонь у відповідь. Попали їй у БК, і гармата згоріла вщент, нам ще потім відео показували. Дуже запам’ятався цей момент, люблю про нього згадувати», – пригадав захисник.
Посада командира взводу, каже Вадим Миколаєнко, є надзвичайно відповідальною: логістика, маскування, інженерні роботи – все потребує зважених рішень і планування. «Робота є весь час. Немає тихих днів – постійно щось стається або є задача, яку потрібно виконати», – додав військовослужбовець.
З рідних Вадима на фронті – двоюрідний брат: «Він для мене приклад. Бо був поранений вже тричі, останній раз доволі тяжко, і все одно повертався на службу. Його впертість і витримка слугують для мене джерелом натхнення».
Читати ще: «З першого дня моя рота пішла на штурм»: історія ветерана з Волині
Зі слів командира взводу, армія не така страшна, як про неї інколи пишуть. Якщо до новобранців у війську є адекватне й людяне ставлення, каже військовий, то їхні думки змінюються в позитивний бік і бійці втягуються в роботу.
Історію захисника розповів Суспільному старший офіцер відділення комунікацій 45-ї окремої артилерійської бригади Іван Гарапко.
Вадим Миколаєнко з 2012 року – мешканець Луцька. Родом боєць з села Головинки на Чернігівщині. Навчався у Сумах на факультеті харчових технологій, мав роботу за фахом та ніколи не думав про армію. Однак у день вторгнення його життя кардинально змінилося.
На початку повномасштабної фази війни чоловік вирішив повертатися з-за кордону додому. Добровольцем вирішив приєднатися до війська: з ТЦК його направили у Старичі (навчальний центр на Львівщині – ред.) на підготовку. Після навчання потрапив у 45-ту артилерійську бригаду.
«Було неймовірно цікаво. Я гармат ніколи не бачив, хіба у фільмах. Побачити її наживо, навчитись на ній працювати, обслуговувати – у мене був запал. У Старичах ми навчались на гарматі Д-20. Стара радянська система, але для новачків ідеальна. Ми її так і назвали – «гармата рекрута». Надійна, проста в роботі, невибаглива в обслуговуванні», – сказав військовий.
«Д-20, однозначно, найнадійніша. «Богдана» б’є на найбільшу відстань. А TRF1 – найзручніша. У цієї гармати багато гідравліки, за рахунок чого багато процесів, як-от заряджання чи наведення, були спрощені. І працювати на тій гарматі було дуже приємно», – говорить боєць.
Зі слів командира взводу, один із випадків на передовій особливо запам’ятався, коли по позиціях працювала російська САУ «Мста»: бойову машину засікли українські розвідники та передали координати для її знищення.
«Коли «Мста» перестала стріляти, ми швидко приготувались, навелись і дали вогонь у відповідь. Попали їй у БК, і гармата згоріла вщент, нам ще потім відео показували. Дуже запам’ятався цей момент, люблю про нього згадувати», – пригадав захисник.
Посада командира взводу, каже Вадим Миколаєнко, є надзвичайно відповідальною: логістика, маскування, інженерні роботи – все потребує зважених рішень і планування. «Робота є весь час. Немає тихих днів – постійно щось стається або є задача, яку потрібно виконати», – додав військовослужбовець.
Читати ще: «З першого дня моя рота пішла на штурм»: історія ветерана з Волині
Зі слів командира взводу, армія не така страшна, як про неї інколи пишуть. Якщо до новобранців у війську є адекватне й людяне ставлення, каже військовий, то їхні думки змінюються в позитивний бік і бійці втягуються в роботу.
Источник:
Волинські Новини