Нескорений “Крук”: Шепетівка прощалася з сержантом В’ячеславом Кучеруком

Це – день болю для Шепетівської громади. В’ячеслав Кучерук був прикладом сили, мужності, патріотизму, відданості та героїзму. В’ячеслав був з тих, хто знав, що таке справжнє бойове братерство, як жартують, втрачають та живуть на передовій. Він знав, що таке кохання, самотність та небезпека. На свої очі бачив передову без пафосу та романтики.

Він сам був творцем своєї біографії і писав про себе:

«Я, Кучерук В’ячеслав Вікторович, народжений 29 травня 1980 року в Шепетівці. Моє дитинство промайнуло у «щасливому», для наших батьків, Радянському Союзі. Мій тато працював на водоканалі, а матуся віддано лікувала хворих в міські лікарні хірургічного відділення. Батьки на роботі, а ми із моїм старшим братом Русланом випробовуємо, як бахкають петарди… До дев’ятого класу навчався у найкращому навчальному закладі міста – загальноосвітній школі №2. Потім – Козятинське СПТУ-17. Далі строкова служба в Національній гвардії. І хоча юність – пора кохання, музики і розваг, але вже тоді я відкрив для себе свою Батьківщину – Україну.

Потім, за покликом душі і серця, вступив до лав Шепетівського козацького товариства ім.Семена Палія. Та остаточну крапку в моїх політичних та моральних переконаннях я поставив, коли вирішив стати членом Всеукраїнського об’єднання «Свобода».

Мені пощастило в житті відчути дві незабутні емоції: коли я пригорнувся до своєї новонародженої донечки, і коли став єдиним цілим з багатотисячним Майданом 2014 року. Тоді, на превеликий жаль, снайперська куля забрала життя нашого побратима – Дзявульського Миколи Степановича. Несучи його в Жовтневий, я не розумів як далі діяти, що робити… Але голос наших предків у подобі Героїв Небесної Сотні вказав мені подальший мій шлях.

Спочатку була громадська організація Шепетівська «Самооборона і контроль», волонтерська діяльність, у 2015-2016 роках – служба в Хмельницькому окремому 8-му полку спеціального призначення… Луганщина і Донеччина.

Завдання були найрізноманітніші: від спостереження та диверсій у тилу противника до безпосереднього його знищення…. Та операція була складною, але я ніколи не забуду тебе, пане командире, Ігоре Петровичу!

У 2017-му – демобілізація. Здавалось, у мирну Україну. Найщасливіші роки поряд із моєю коханою дружиною Іриною, донечкою Софією і усіма друзями… Але, нажаль, ворог знову переступив поріг нашого спільного дому, і всі ми, як один, вишикувались на захист рідної Батьківщини. З березня по червень 2022 року – бої на Київщині та Харківщині у складі першої окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна. У червні 2022 – березні 2024 відстоювали з побратимами Херсонщину в складі окремих загонів Сил Спеціальних операцій. З березня 2024 року – служба у першому ескадроні Інтернаціонального легіону головного управлі́ння ро́звідки Міністе́рства оборо́ни Украї́ни. Я усвідомлював, що боротьба за волю – це нескінченна стежка, якою нам іти. Та буде ця хода жива і переможна, доки відчуватимемо плече свого побратима. Я дякую вам за все, мої братчики.»

Таку біографію – сповідь залишив нам В’ячеслав за позивним «Крук» – щирий українець, борець за батьківщину, який був нагороджений орденами «За мужність», «За військову доблесть» та іншими державними нагородами.

4 квітня 2025 року в бою на Запорізькому напрямку В’ячеслав Вікторович Кучерук завершив свій шлях захисника України. Під час останнього бою завдяки діям його групи було знищено близько десяти окупантів на ворожому опорному пункті. На жаль, ціною життя нашого націоналіста.

2 травня 2022 року на переповненому місцевому стадіоні відбувалося урочисте складання присяги добровольчим формуванням самооборони Шепетівки, яку зачитав В’ячеслав Кучерук.

Під час прощання в записі прозвучала присяга голосом героя

«Україно свята, мати героїв, зійди до серця мого».

Прилинь бурею вітру кавказького, пошумом карпатських ручаїв,

Славою боїв Завойовника, батька Хмеля тріюмфами,

Ревом гармат революції, радісним гомоном софійських дзвонів.

Нехай душа моя в тобі відродиться, славою твоєю опроміниться,

Бо ти, пресвята, все життя моє, бо ти все щастя моє.

Задзвони мені брязкотом кайдан, скрипом шибениць в понурі ранки.

Щоб віра моя була ґранітом, щоб зросли завзяття й міць,

Щоб сміло йшов я у бій, як ішли герої

За тебе, свята, за славу твою, за твої святі ідеї:

Щоб пімстити ганьбу неволі, стоптану честь, глум катів твоїх,

Невинну Кров розстріляних під Базаром i Крутами

І тисячів безіменних борців твоїх,

Що кості їх розкидані або тайком загребані…

Спали вогнем, життєтворная, кволість у серці моєму,

Нехай страху не знаю я, не знаю, що вагання.

Скріпи мій дух, загартуй волю,

В серці замешкай моєму.

В боях, в тюрмах рости мене до ясних чинів для тебе.

І в чинах тих хай знайду смерть,

Солодку смерть в бою за тебе,

І розплинуся у тобі я i вічно житиму в тобі,

Свята Україно моя, відвічна й непоборна.

Так звучала присяга справжнього патріота нашої держави, воїна–героя, який до кінця виконав дану клятву.

В’ячеслав був з тієї когорти, хто ніколи не корився ворогові і не падав духом, роками ніс тяжкий хрест боротьби, не зрадив, вистояв і загинув, навіки залишившись безсмертним!

Герої не вмирають!

Слава Україні!

Шепетівська міська рада