Невидиме Закарпаття: про народні вірування, демонологію та таємниці минулого говорили в музеї

29 жовтня 2026 року в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького відбувся тематичний захід «Невидиме Закарпаття. Кого боялися наші предки?», присвячений народним віруванням, демонологічним персонажам і традиційним уявленням про невидимий світ. Розпочався він хвилиною мовчання на знак вшанування пам’яті захисників і захисниць України.

Традиційну культуру Закарпаття ми найчастіше асоціюємо з народним одягом, вишивкою, обрядами, піснями та ремеслами. Проте світогляд наших предків був значно більшим. Поряд із видимим світом існував світ невидимий, населений духами, душами померлих, надприродними істотами та людьми, яким приписували незвичайні здібності.

Завідувач сектору етнографії Василина Палинчак-Кутузова розповіла, як у народній уяві пояснювали незрозумілі природні явища, хвороби, нещасні випадки, раптову загибель худоби та інші події, що викликали страх і потребували пояснення. У центрі розповіді опинилися персонажі закарпатської демонології – чорт, домовик, годованець, газдівник і хованець, босорканя та босоркун, ночник, дводушник, вовкун, повітруля, вітрениця, водяний дух та упир. Кожен із цих образів мав свої особливості, а пов’язані з ним народні перекази відображали уявлення про небезпеку й добробут, людську поведінку та межу між світом живих і потойбіччям. Лекторка також розповіла про місця й час, які в народних віруваннях вважалися небезпечними: межі між селами, перехрестя, віддалені дороги та нічну пору.

Окремо розглянули вірування про домашнього помічника, якому приписували здатність сприяти господарському успіху. Водночас незвичайне багатство, здобуте за допомогою надприродної сили, могло викликати підозру. Не оминули увагою і розплату за допомогу нечистої сили: згідно з народними уявленнями, за підтримку від потойбічних сил доводилося платити. Найстрашнішою платою вважалася людська душа.

Важливою частиною заходу стала розповідь про те, як наші предки намагалися захистити себе, родину, оселю та господарство від невідомого. У народній традиції для цього використовували обереги, молитви, освячені предмети, замовляння й різноманітні обрядові практики. Їхнє значення залежало від місцевих звичаїв і конкретних обставин.

Примітне місце в дослідженні демонологічної спадщини Закарпаття посідає Федір Потушняк – письменник, етнограф і дослідник народних вірувань. Його записи та публікації допомагають відтворити уявлення, які побутували в громадах краю, і зберегти свідчення про багатство місцевої усної традиції. Увазі присутніх було запропоновано уривки з досліджень вченого, у яких він розкриває природу й персонажів народних вірувань краю.

У межах заходу було представлено народні перекази та легенди Закарпаття, зібрані Іваном Сеньком, Юрієм Чорі, Оленою Тиховською та іншими дослідниками. Зокрема, лекторка навела народні перекази про повітруль, які, за віруваннями, могли заманювати пастухів у гори, та водяних духів, пов’язаних із покаранням людей за порушення звичаїв. Також ішлося про вірування в упирів, нічників і босоркань та про незвичайні перетворення і зустрічі з істотами потойбічного світу. Окрему увагу приділили народним способам її виявлення: за повір’ями, розпізнати відьму можна було під час церковних богослужінь або за допомогою особливих обрядових предметів – сиру, крашанки, часнику чи осикових воріт.

Знайомство з демонологічними образами – це не лише подорож у світ загадкових істот і моторошних переказів. Це також можливість зрозуміти, як наші предки сприймали навколишній світ, пояснювали незрозуміле, визначали межі дозволеного й небезпечного та передавали власний досвід наступним поколінням. Захід дав можливість поглянути на традиційну культуру краю з іншого боку – через історії про тих, кого боялися наші предки, і через прагнення людини знайти пояснення невідомому та захистити свій світ.

Сьогодні ми можемо не поділяти давніх вірувань, проте вони залишаються частиною культурної спадщини Закарпаття. У них відображено страхи й надії людей, їхнє ставлення до природи, родини, громади та смерті.

Василина Палинчак-Кутузова, завідувач сектору етнографії Ужгородського замку