Неявка до ТЦК через хворобу: суд пояснив, чому медична виписка не допомогла скасувати штраф 17 000 грн

Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області розглянув адміністративний позов військовозобов’язаного про визнання протиправною та скасування постанови територіального центру комплектування та соціальної підтримки, якою його було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено штраф у розмірі 17 000 грн.

Предметом спору стала правомірність притягнення позивача до відповідальності за неприбуття за повісткою до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Позивач посилався на те, що у визначений повісткою день перебував на стаціонарному лікуванні, однак суд дійшов висновку, що сама наявність поважної причини неприбуття не звільняє особу від установленого законодавством обов’язку своєчасно повідомити територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про причини неявки.

Обставини справи

22 липня 2026 року військовозобов’язаний через свого представника — адвоката — звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив скасувати постанову № R612000 від 15 липня 2026 року про накладення на нього адміністративного стягнення за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Як убачається з матеріалів справи, відповідно до повістки № 7031105 позивач повинен був 19 травня 2026 року о 09:00 прибути до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для уточнення даних. Факт отримання повістки позивач не заперечував.

У визначений день до територіального центру комплектування та соціальної підтримки він не прибув.

3 липня 2026 року відповідальним виконавцем групи розгляду та супроводження адміністративних правопорушень територіального центру комплектування та соціальної підтримки стосовно військовозобов’язаного було складено протокол № 468/26 про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У власноручних поясненнях, внесених до протоколу, позивач зазначив, що не прибув за повісткою 19 травня 2026 року через перебування на лікуванні в обласній лікарні в Івано-Франківську. До протоколу він долучив медичну виписку.

Протокол було складено у присутності позивача, що, як установив суд, підтверджувалося його підписами та власноручними поясненнями. Примірник протоколу військовозобов’язаний отримав.

Згідно з випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 7345/26, позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 15 травня 2026 року до 25 травня 2026 року. У медичній документації були зазначені симптоматична артеріальна гіпертензія, гіпертрофія лівого шлуночка, третя стадія, ризик IV — дуже високий, а також неускладнений гіпертензивний криз.

15 липня 2026 року тимчасово виконуючим обов’язки начальника відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки було винесено постанову № R612000, якою військовозобов’язаного притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн.

У постанові зазначалося, що військовозобов’язаний не прибув за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк і місце, зазначені в повістці, чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Позивач із постановою не погодився. Свою позицію він обґрунтовував тим, що з 15 до 25 травня 2026 року перебував на стаціонарному лікуванні та з цієї причини фізично не міг прибути за повісткою 19 травня 2026 року. На підтвердження цієї обставини він надав медичний документ.

На думку позивача, його неприбуття було зумовлене поважною причиною, а тому постанова про адміністративне правопорушення є незаконною та підлягає скасуванню.

23 липня 2026 року суд відкрив спрощене позовне провадження з викликом сторін. Позивач та його представник у судове засідання не з’явилися. У позовній заяві містилося прохання розглянути справу без їхньої участі. Заявлені позовні вимоги вони підтримували в повному обсязі.

Позиція ТЦК

У відзиві від 14 серпня 2026 року представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідач не заперечував того, що 19 травня 2026 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні та що відповідну медичну виписку було долучено до матеріалів адміністративної справи.

Водночас, за позицією відповідача, сама ця обставина не свідчила про незаконність оскаржуваної постанови та не спростовувала встановленого факту порушення законодавства у сфері військового обліку та мобілізаційної підготовки.

Представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки наголошував, що хвороба громадянина за певних умов дійсно може визнаватися поважною причиною неприбуття. Проте сам факт перебування на лікуванні, на думку відповідача, не припиняє обов’язку особи виконати інші вимоги законодавства, пов’язані з отриманою повісткою, та автоматично не виключає наявності складу адміністративного правопорушення.

Відповідач послався на пункт 24 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560. Відповідно до цієї норми, у разі неприбуття у строк, визначений у повістці, громадянин зобов’язаний у найкоротший строк, однак не пізніше ніж протягом трьох днів від визначених у повістці дати та часу прибуття, повідомити про причини неявки до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки або повідомити про них в інший спосіб, а надалі прибути у строк, що не перевищує семи календарних днів.

За твердженням відповідача, позивач не надав належного підтвердження того, що у встановлений пунктом 24 Порядку № 560 строк повідомив територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про причини своєї неявки 19 травня 2026 року та виконав подальший обов’язок щодо прибуття у визначений строк.

Відповідач звертав увагу, що зі змісту самого позову випливало: медичний документ було надано вже під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Таким чином, за позицією відповідача, позивач фактично ототожнював наявність документа про лікування з належним виконанням усіх установлених законодавством обов’язків щодо повідомлення територіального центру комплектування та соціальної підтримки про причини неприбуття.

Наявність документа про лікування, як зазначалося у відзиві, підтверджує відповідну медичну обставину, однак не звільняє військовозобов’язаного від дотримання передбаченого законодавством порядку повідомлення про неявку.

Оскільки позивач був належним чином повідомлений про виклик, відповідач вважав постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення законною та такою, що не має підстав для скасування.

Позиція та висновки суду

Оцінюючи обставини справи № 346/3845/26, суд виходив, зокрема, з положень статті 65 Конституції України, відповідно до якої захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також шанування її державних символів є обов’язком громадян України.

Суд також зазначив, що військова служба є конституційним обов’язком громадян України, пов’язаним із забезпеченням оборони держави, захистом її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.

При цьому відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, а також їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Суд звернувся до положень статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка встановлює відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Частина третя цієї статті передбачає відповідальність за вчинення відповідних порушень в особливий період та встановлює для громадян штраф у розмірі від однієї тисячі до однієї тисячі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суд зазначив, що диспозиція частини третьої статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення є бланкетною, а тому при її застосуванні необхідно враховувати норми законодавчих актів, які регулюють правила військового обліку та правовий режим особливого періоду.

Посилаючись на статтю 1 Закону України «Про оборону України» та статтю 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», суд навів правове регулювання особливого періоду та воєнного стану.

Суд також зазначив, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України було введено воєнний стан з 05:30 24 лютого 2022 року, який надалі неодноразово продовжувався та діяв на час розгляду цієї справи.

Виходячи з цього суд констатував, що на дату винесення оскаржуваної постанови в Україні діяв особливий період, а тому існували правові підстави для застосування частини третьої статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Окремо суд проаналізував положення законодавства щодо уточнення військово-облікових даних.

Суд послався на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав чинності 18 травня 2024 року та яким, зокрема, було викладено у новій редакції статтю 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

За наведеною судом правовою позицією, військовозобов’язані повинні були протягом встановленого 60-денного строку уточнити свої облікові дані через центр надання адміністративних послуг, електронний кабінет призовника, військовозобов’язаного, резервіста або шляхом звернення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування чи знаходження. Суд зазначив, що відповідні дані необхідно було оновити до 16 липня 2024 року включно, а 60-денний строк є присічним.

У рішенні вказано, що невчинення передбачених законодавством дій починаючи з 17 липня 2024 року утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та є триваючим правопорушенням.

Водночас суд установив, що відповідно до копії роздруківки електронного військово-облікового документа «Резерв+», наданої позивачем, він є військовозобов’язаним, за результатами військово-лікарської комісії від 19 березня 2026 року визнаний тимчасово непридатним, а у документі як дату уточнення даних зазначено 14 липня 2024 року.

Надалі в мотивувальній частині рішення суд водночас зазначив, що позивач уточнив персональні дані поза межами визначеного законом 60-денного строку, у зв’язку з чим, за висновком суду, у відповідача були підстави викликати його до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для уточнення даних та надалі притягнути до адміністративної відповідальності за неявку за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Суд також відхилив доводи про те, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки мав можливість отримати персональні дані позивача шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами.

За висновком суду, положення законодавства встановлюють обов’язок саме військовозобов’язаних вчинити передбачені дії щодо оновлення або уточнення персональних даних.

Окрему увагу суд приділив процедурі оповіщення військовозобов’язаних та їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, визначеній Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16 травня 2024 року.

Відповідно до пункту 28 Порядку № 560 виклик громадян до районних або міських територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів здійснюється шляхом вручення або надсилання повістки.

Суд також навів положення пункту 41 Порядку № 560 щодо належного підтвердження оповіщення військовозобов’язаного у разі направлення повістки поштовим зв’язком.

Зокрема, таким підтвердженням є день отримання поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією або документами поштового оператора, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову від отримання відправлення або день проставлення відмітки про відсутність особи за відповідною адресою у випадках, передбачених Порядком.

Суд у цьому контексті також послався на Правила надання послуг поштового зв’язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 5 березня 2009 року.

Відповідно до наведеного судом регулювання рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату. У разі його відсутності працівник поштового зв’язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або залишає повідомлення про надходження рекомендованого листа. Якщо протягом трьох робочих днів адресат не з’являється для отримання листа, робиться відмітка про його відсутність за зазначеною адресою, після чого відправлення повертається відправнику.

За результатами аналізу цих норм суд дійшов висновку, що оповіщення військовозобов’язаного про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки може здійснюватися як шляхом особистого вручення повістки, так і шляхом її направлення засобами поштового зв’язку.

У випадку поштового направлення належним підтвердженням оповіщення можуть бути документи поштового оператора про особисте отримання відправлення, відмітка про відмову від його отримання або відмітка про відсутність особи за адресою.

Суд також послався на Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, зазначивши про закладену в ньому презумпцію обізнаності військовозобов’язаного у разі направлення повістки територіальним центром комплектування та соціальної підтримки за зареєстрованим або зазначеним військовозобов’язаним місцем проживання.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов’язані з’являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці.

Аналогічні обов’язки, як зазначив суд, передбачені Правилами військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів.

Порядок № 1487, своєю чергою, покладає на районні та міські територіальні центри комплектування та соціальної підтримки обов’язок організовувати військовий облік, здійснювати контроль за дотриманням правил військового обліку, організовувати оповіщення громадян про виклик та контролювати їх прибуття.

Ключовими для вирішення спору стали положення пунктів 23 і 24 Порядку № 560.

Суд зазначив, що відповідно до пункту 23 Порядку № 560 поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, визнається, зокрема, хвороба громадянина, підтверджена документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій.

Разом із тим пункт 24 Порядку № 560 встановлює окремий обов’язок особи у разі неприбуття за повісткою. Громадянин зобов’язаний у найкоротший строк, але не пізніше ніж протягом трьох днів від визначених у повістці дати та часу прибуття, повідомити про причини неявки до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки або повідомити про них в інший спосіб, після чого прибути у строк, що не перевищує семи календарних днів.

Суд наголосив, що пункт 24 Порядку № 560 сформульований імперативно, тобто встановлює обов’язок громадянина повідомити про причини неявки не пізніше трьох днів від визначених у повістці дати та часу прибуття.

За висновком суду, позивач не може посилатися виключно на факт перебування на лікуванні, не довівши при цьому належного виконання обов’язку щодо своєчасного повідомлення територіального центру комплектування та соціальної підтримки про причину неприбуття.

Суд окремо зазначив, що навіть у разі, коли особа з об’єктивних причин не могла особисто прибути до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, пункт 24 Порядку № 560 прямо передбачає можливість повідомити про причину неприбуття в інший спосіб із подальшим прибуттям у встановлений строк.

Таким чином, на переконання суду, законодавець передбачив механізм, який дозволяє особі навіть за наявності поважної причини належним чином повідомити територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про неможливість явки.

У цій справі позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 15 до 25 травня 2026 року, тоді як постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності було винесено 15 липня 2026 року.

Суд дійшов висновку, що за встановлених обставин та з урахуванням належного оповіщення позивача відповідач довів факт вчинення адміністративного правопорушення, яке було поставлено військовозобов’язаному у вину.

У зв’язку з цим суд визнав постанову № R612000 від 15 липня 2026 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та накладення штрафу у розмірі 17 000 грн правомірною і не встановив підстав для її скасування.

Рішення суду

Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області відмовив у задоволенні адміністративного позову про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У зв’язку з відмовою у задоволенні позову понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а в разі його оскарження — з моменту проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Суд також зазначив, що учасник справи або особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси чи обов’язки і рішення не було вручено їй у день проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження за умови подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня вручення рішення.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagramта в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.