НКЕК вирішила ускладнити життя провайдерам під час війни

Поки українські інтернет-провайдери під обстрілами відновлюють мережі, НКЕК шукає нові підходи до тарифів на кабельну каналізацію. І дуже схоже, що рахувати доведеться не лише тарифи, а й те, скільки провайдерів після цих експериментів залишиться на ринку.

Інтернет під час війни — це вже давно не розкіш і не просто розвага.

Це зв'язок із державними сервісами, робота бізнесу, банківські операції, навчання, спілкування військових із родинами. Це частина критичної інфраструктури.

Тому логічно було б очікувати від державного регулятора максимально простого підходу: не заважати тим, хто забезпечує країну зв'язком, і не дозволяти монополістам створювати для них додаткові бар'єри.

Але з НКЕК, схоже, все навпаки.

«Стара модель не працює» — а кому від цього стане краще?

4 вересня НКЕК відповіла Інтернет Асоціації України на два звернення щодо методології розрахунку тарифів на кабельну каналізацію електронних комунікаційних мереж.

ІнАУ закликала Комісію не влаштовувати експерименти з чинною системою, зберегти державне регулювання граничних тарифів і припинити практику, яка дозволяє розмивати ці тарифи додатковими нерегульованими платежами. Зокрема, йдеться про так звану «плату за муфти».

І тут НКЕК видає формулювання, яке складно не назвати сенсаційним.

Комісія вважає, що модель тарифного регулювання, на збереженні якої наполягає ІнАУ, «довела свою неспроможність» через критичну ситуацію на ринку доступу до кабельної каналізації.

Тобто проблема існує — і висновок регулятора полягає не в тому, щоб змусити правила працювати.

Потрібно змінити правила.

А хто від цього виграє?

Ось це питання НКЕК варто поставити собі максимально чесно.

Держава встановила граничний тариф. Але завжди можна придумати ще один платіж?

Саме тут і виникає найбільша небезпека.

Граничний тариф — це граничний тариф. Його сенс полягає в тому, щоб власник інфраструктури не міг безконтрольно встановлювати ціну за доступ до неї.

Але якщо поруч із регульованим тарифом починають з'являтися нові «разові послуги», «технічні дії», «організація», «підготовка», «влаштування» та інші платежі, то регулювання поступово перетворюється на декорацію.

ІнАУ якраз звертає увагу на ризик легалізації нерегульованої плати за муфти та інших платежів.

Причому йдеться не про якусь екзотичну проблему.

Йдеться про доступ провайдерів до інфраструктури, без якої вони фізично не можуть прокласти свої кабелі.

А значить, той, хто контролює цю інфраструктуру, отримує надзвичайно сильний важіль впливу на конкурентів.

А тепер — ще одна «можливість»

НКЕК повідомила, що під час подальшого опрацювання методології буде оцінювати можливість виокремлення разової послуги, пов'язаної з конкретними технічними діями щодо організації, підготовки або влаштування кабельного вводу.

Поки що, за словами Комісії, доцільність її введення не визначена.

Прекрасно.

Тобто сьогодні новий платіж ще не запроваджений.

Але його вже обговорюють.

І український провайдер має дуже добре розуміти, що означають слова «нова разова послуга».

Це не подарунок.

Це потенційно ще один рядок у рахунку.

А рахунок у підсумку оплачує або провайдер зі своєї маржі, або абонент зі своєї кишені.

Найцікавіше: НКЕК сама говорить про стійкість мереж

Є в цій історії особливо цинічний парадокс.

На початку 2026 року сама НКЕК пояснювала встановлення нових граничних тарифів необхідністю забезпечення сталого функціонування мереж електронних комунікацій в умовах воєнного стану. Тоді Комісія підвищила низку тарифів ККЕ на 9,7%.

Тобто регулятор чудово розуміє, що стійкість мереж — питання державної безпеки.

А тепер виникає питання:

Як саме збільшення кількості платежів і невизначеності для операторів допоможе цій стійкості?

Провайдеру треба швидко відновити кабель після обстрілу?

Платити.

Треба прокласти нову лінію?

Платити.

Треба виконати технічні роботи?

Можливо, теж платити.

Треба користуватися ККЕ?

Звичайно, платити.

І все це відбувається в країні, де оператори одночасно витрачають величезні кошти на автономне живлення, резервування, аварійні бригади та відновлення пошкодженої інфраструктури.

Де тут стимул для розвитку?

Регулятор має захищати конкуренцію, а не ускладнювати її

На сайті самої НКЕК зазначено, що тарифне регулювання має забезпечувати доступність цін, баланс інтересів користувачів, держави та бізнесу, а також розвиток конкуренції.

Але виникає неприємне запитання:

де цей баланс, якщо маленький провайдер змушений щоразу пристосовуватися до нових правил, платежів і методологій?

Великій компанії легше пережити додаткові витрати.

Для невеликого регіонального оператора чергові десятки або сотні тисяч гривень можуть означати зовсім інше — відмову від розширення мережі, скорочення інвестицій або навіть вихід із певного населеного пункту.

А це вже не просто бухгалтерія.

Це менше конкуренції.

Менше альтернатив для абонента.

І більша залежність від великих гравців.

Може, проблема не в тарифах?

Є ще одна незручна думка.

Якщо нинішня система регулювання «довела свою неспроможність», як стверджує НКЕК, то суспільство має право запитати:

а хто саме допустив, що вона стала неспроможною?

Регулятор роками має повноваження регулювати цю сферу.

Тоді чому замість наведення порядку ми отримуємо розмови про демонтаж старої моделі?

Чому проблему доступу до інфраструктури пропонується вирішувати зміною методології, а не забезпеченням виконання вже встановлених правил?

І головне:

чому ризики експериментів знову перекладаються на провайдерів?

Провайдери не просять привілеїв

У цьому й полягає абсурд ситуації.

ІнАУ не просить для операторів безкоштовного доступу до ККЕ.

Не просить скасувати тарифи.

Не просить подарувати їм інфраструктуру.

Вона просить значно простішого: зрозумілих, стабільних і передбачуваних правил та недопущення обходу державного тарифного регулювання.

Це не забаганка бізнесу.

Це нормальна вимога будь-якого конкурентного ринку.

Бо інтернет-провайдер повинен конкурувати якістю, ціною та сервісом.

А не змагатися в тому, хто краще переживе чергову зміну правил.

НКЕК варто визначитися: вона з провайдерами чи проти них?

Україна воює.

Їй потрібні мережі, які працюють навіть після обстрілів.

Їй потрібні оператори, здатні інвестувати у резервування, відновлення та розвиток.

Їй потрібна конкуренція.

І точно не потрібна ситуація, коли доступ до інфраструктури стає черговим способом витягнути з оператора додаткові гроші.

Тому питання до НКЕК сьогодні дуже просте:

Ви хочете зробити ринок електронних комунікацій сильнішим — чи просто придумати нову методологію, за якою провайдерам стане дорожче працювати?

Бо якщо мета НКЕК — розвиток конкуренції, стійкість мереж та доступність інтернету, то провайдер не повинен сприймати регулятора як ще одну загрозу для свого бізнесу.

Інакше виходить дивна картина:

Російські ракети руйнують українські мережі ззовні. А регуляторні експерименти можуть робити їх слабшими зсередини.

І це вже проблема не одного провайдера.

Це проблема державної політики.