«Носівська селекційно-дослідна станція», від дня заснування якої виповнилося 114 років, може у буквальному значенні припинити своє існування.
Разом із її закриттям зупиниться селекція та виробництво оригінального і елітного насіння районованих сортів озимого жита, ярого ячменю, вівса, конюшини, люцерни, цибулі, огірків тощо. Науково-дослідна установа з села Дослідне Носівської громади – одна з небагатьох в системі Національної академії аграрних наук, яка, займаючись науково-дослідною діяльністю, в обмежених для розвитку умовах, демонструє успішні фінансові показники, виплачує достойну заробітну плату, платить чималі податки й інвестує зароблені кошти в наукове обладнання та іноземну техніку. Відтак абсолютно незрозумілими є наміри Уряду забрати в селекційно-дослідної станції 847 гектарів землі із 994 наявних. За таких умов, запевняє виконувачка обов’язків директора Носівської селекційно-дослідної станції Наталія Буняк, установа просто не зможе вести господарську діяльність, збанкрутує та остаточно зникне.
Посівна з багатьма невідомими
На полях Носівської селекційно-дослідної станції біля села Дослідне кипить робота.
Справжня механізована аграрна еліта розпочала посів соняшника. Заступник директора з питань виробництва Іван Пугач підганяє.
«Треба поспішати, доки в ґрунті є волога», – каже він.
Під його наглядом і керівництвом Євген Морозов на доглянутому «Білорусі» вивантажує в бункер посівного комплексу «KUHN» мінеральні добрива, а механізатор Віктор Сердюк на 210-сильному тракторі «NEW HOLLAND» готується до посіву перших рядків. Працювати на такій техніці – одне задоволення, вона – точна, комп’ютеризована, економна.
Щоб дійти до такого високого рівня технологічності, державній науково-дослідній установі знадобився не один рік. Все куплене за зароблені власною працею кошти, держава не дала на це ані копійки. Бо ж хіба можна за 418 тисяч гривень, які Носівська СДС отримала від держави у 2024 році, купити бодай одного трактора? Ні!
Минулого року другий 210-сильний «NEW HOLLAND» обійшовся господарству майже в шість мільйонів гривень. Новенький італійський жеребець став найдорожчим надбанням дослідної станції у 2024 році. А загалом підприємство інвестувало понад 9 мільйонів гривень, серйозні суми як для вітчизняної наукової установи, яка майже не отримує підтримки від держави.
На кінець 2024 року обсяг коштів загального фонду, наповнених установою, склав 41,7 мільйона гривень. Ці гроші колективу науково-дослідної станції з неба не впали, це важкий щоденний труд, бо ж не товарне зерно вирощують, а посівне. Та й працюють вони на масивах, найбільший з яких – 50 гектарів. Під кожен нарізані сівозміни, всього – сім. А в наукових сівозмінах поля взагалі від 2 до 5 гектарів.
Хранителі вітчизняної селекції
У реєстрі сортів «Носівська селекційно-дослідна станція» Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла Національної академії аграрних наук України має 45 культур, хоча станом на 2023 рік їх було 63 – від деяких довелося відмовитись, тому що підтримання сортів у реєстрі коштує грошей. При тому немалих. Тільки у 2024 році за підтримку сортів у реєстрі селекційно-дослідна станція заплатила Інституту рослинництва близько ста тисяч гривень.
За словами наукового співробітника, завідувача відділу насінництва Носівської СДС Володимира Журбіна, за останні п’ять років із 45 сортів в реєстр було внесено 17 сортів. Найбільша кількість сортів вівса, ячменю, жита, конюшини, люцерни, твердої озимої пшениці, ярих та озимих тритикале.
«Щороку ми продаємо близько однієї тисячі тонн насіння, – говорить науковець. – Нашими споживачами є як великі, так і дрібні товаровиробники. Система насінництва працює так, що таким спектром зернових культур в Чернігівській області, крім нас, взагалі ніхто не займається. Ми ведемо насінництво по 14 культурах вітчизняних сортів».
Щоб зрозуміти, наскільки у нерівних умовах перебувають нині державне наукове підприємство та приватне, треба глянути на можливості участі в державних програмах та взаємин із банківськими установами, можливості кредитування чи лізингу. В Носівської СДС їх немає.
«Проблема в тому, що ми не можемо купити ту ж саму техніку в лізинг чи розстрочку, – пояснює виконувачка обов’язків директора установи Наталія Буняк. – Ми зобов’язані провести тендер і одразу розрахуватись. Ми не маємо змоги користуватися програмами державної підтримки, як це можуть робити, наприклад, приватні агровиробники, тобто у нас зв’язані руки. Тому ми маємо планувати свою діяльність так, щоб мати можливість розвиватись».
«Якщо в нас заберуть землю, нас не буде»
Дивно, але аграрна держава практично не фінансує власну аграрну науку. Попри це вона все ще існує, і не лише існує, але й розвивається. Зрозуміло, що цей розвиток можливий за умови наявності землі. Із наявних 994 гектарів в Уряді пропонують передати в управління Фонду державного майна 847 гектарів, залишивши за установою всього 147 гектарів. Цікаво, що Кабмін забирає наукові землі без зміни статусу, але, гадає Наталія Буняк, про цей нюанс швидко забудуть і він не буде врахований.
Що ж у такому разі чекає одну з найстаріших в Україні наукових установ?
«Ресурс від нас забирають, коштів з бюджету нам ніхто не дає, бо його немає, відповідно треба чекати на ліквідацію установи. Однозначно, що селекція буде втрачена», – переконана Наталія Буняк.
Вона дивується і не розуміє, хто визначав методологію, коли вирішували, у кого забирати землі, а в кого ні. До того ж це рішення не логічне і абсурдне, адже наукові установи зараз проходять атестацію.
«Ми подали матеріали на атестацію, у квітні вже мають бути результати, – коментує Наталія Миколаївна. – Я розумію, що частина установ не буде атестована, але я впевнена, що ми її пройдемо. Ми подали на наступну п’ятирічку нові проекти. Однак постає питання: хто їх буде виконувати, на якій матеріальній базі і за які гроші, якщо у нас заберуть наш основний ресурс?».
Якщо Уряду вдасться реалізувати найгірший сценарій, то, згідно з прогнозами Наталії Буняк, Носівській СДС дадуть можливість зібрати врожай, установа зможе прожити ще один рік, але її подальше майбутнє є очевидним – банкрутство та ліквідація.
Проти того, щоб у Носівської СДС та Інституту сільськогосподарської мікробіології відбирали ресурс, на якому вони працюють, виступають в Чернігівській обласній державній адміністрації. Її голова В’ячеслав Чаус письмово звернувся до керівників Кабміну, Фонду держмайна та Верховної Ради України з тим, щоб залишити за науково-дослідними установами їхню землю. Розгляд цього питання після суспільного резонансу заплановано і в профільному комітеті парламенту. Вирішувати, звісно, людям з посвідченнями державних мужів, деякі з яких, очевидно, хочуть нагріти руки на державних чорноземах. Однак, інші державні мужі з Північного офісу Держаудитслужби засвідчили, що Носівська селекційно-дослідна, починаючи з 2018 року, скерувала 94 мільйони гривень коштів спеціального фонду на наукову діяльність.
«Чи є ми неефективними?» – дивується Наталія Буняк.
Однозначно, що ні! Найстаріша з наукових установ Чернігівщини Носівська селекційно-дослідна станція – це приклад самозабезпеченості та самодостатності вітчизняної науки, яка має можливості для розвитку і потрібна суспільству. Але чи потрібна вона тим, хто керує «житницею Європи»? Побачимо!
Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора
Джерело: