Україна опинилася перед вибором, який визначить не лише завершення нинішньої війни, а й подальше існування держави. Один сценарій передбачає продовження протистояння з Росією на невизначений термін — із подальшим виснаженням економіки, демографії та суспільства. Інший полягає в тому, щоб завершити війну разом із остаточним виходом України з російського імперського простору.
На думку автора, досягти цього самотужки або лише за допомогою Європи буде надзвичайно складно. Реальним стратегічним рішенням може стати прямий українсько-американський альянс, у якому Україна запропонує бойовий досвід і людський потенціал, а США — технології, капітал та політичну вагу.
Чому повернення до російської орбіти неможливе
Росія не зацікавлена в існуванні незалежної, сильної та успішної України. Для імперської моделі, побудованої на контролі над сусідами, українська державність є не просто зовнішньополітичним викликом, а загрозою самій системі. Тому завершення війни без зміни геополітичного положення України не гарантує тривалого миру.
Україна вже заплатила за європейський вибір тисячами життів, зруйнованими містами, мільйонами вимушених переселенців і масштабними втратами для економіки. Однак навіть після цієї ціни Києву доводиться долати політичні бар’єри на шляху до Європейського Союзу. Окремі європейські уряди блокують українську інтеграцію, створюють додаткові перешкоди або займають позиції, що фактично грають на користь Москви.
У таких умовах питання полягає вже не в тому, який союз Україні подобається більше. Йдеться про виживання української нації та про створення системи, яка не дозволить Росії знову повернути Україну під свій вплив.
Чому Європа не може самостійно завершити війну
Європа залишається цивілізаційно ближчою для України, ніж Росія, а європейська інтеграція була свідомо обраним українським курсом. Проте сам Європейський Союз досі шукає відповідь на питання, яким має бути його майбутнє та чи здатний він діяти єдиним фронтом під час масштабної кризи.
Пандемія COVID-19 продемонструвала, як європейські держави закривали кордони одна від одної, залишивши Італію сам на сам із катастрофою. Міграційні кризи, суперечки між сусідніми країнами та конкуренція національних урядів за власні інтереси також виявили обмеження європейської солідарності.
У війні з Росією Україна потрібна Європі не менше, ніж Європа потрібна Україні, а можливо — навіть більше. Водночас європейські країни не демонструють достатньої військової, економічної, технологічної та політичної спроможності, щоб самостійно докорінно змінити ситуацію на полі бою та забезпечити остаточне завершення конфлікту.
Питання членства в НАТО також залишається окремою проблемою. У цьому контексті автор посилається на позицію Валерія Залужного, який, на його думку, точніше за багатьох окреслив складність євроатлантичної перспективи України.
Яку роль можуть відіграти Сполучені Штати
Єдиною державою, яка має сукупну силу для принципової зміни перебігу війни, автор вважає Сполучені Штати. Йдеться не лише про американську армію. Важливими є також економічні можливості, технологічна перевага та політичний вплив Вашингтона.
Водночас США досі не використали весь цей потенціал для завершення війни. Причина, на думку автора, пов’язана з глибокою боротьбою за майбутнє західного світу. У Сполучених Штатах відбувається не просто зміна адміністрації чи зовнішньополітичного курсу — формується нове бачення співвідношення між національною ідентичністю, державою, культурою та міжнародними зобов’язаннями.
Частина консервативного руху, який гуртується навколо Дональда Трампа, робить акцент на християнських цінностях, національній ідентичності, традиційній державній моделі та праві нації захищати власну культуру. Саме тут проходить одна з головних світоглядних меж між новою американською консервативною політикою та частиною сучасної Європи.
Міграційна політика та право України залишатися собою
Однією з ключових претензій американських консерваторів до Європи є міграційна політика. Американські лідери застерігають, що неконтрольована масова міграція людей з іншою культурою може змінити демографічний склад континенту, його релігійну та культурну ідентичність.
Для України ця дискусія не є абстрактною. Мільйони українців через війну живуть у європейських країнах і безпосередньо спостерігають за трансформаціями, що там відбуваються. Тому майбутнє членство в ЄС потребує відповіді не лише на питання про переваги інтеграції, а й про межі запозичення європейських правил.
Україна має визначитися, чи повинна вона автоматично приймати будь-яку європейську міграційну модель, чи зберігатиме право самостійно вирішувати, кого, у якій кількості та на яких умовах приймати. Водночас постає довгострокове питання: якою буде країна через 20 або 30 років — чи збереже вона українську мову, культуру, історичну пам’ять, християнську традицію та національну ідентичність.
Автор наголошує, що прагнення зберегти власну ідентичність не означає ворожості до інших народів або релігій. Французи мають право залишатися французами, італійці — італійцями, поляки — поляками, німці — німцями. Так само українці мають право зберігати українське обличчя держави.
Як може виглядати українсько-американський альянс
Ідеться не про відмову від європейського курсу і не про протиставлення України Європі. Пропозиція полягає в тому, щоб не розглядати ЄС як єдину можливу кінцеву точку розвитку держави та одночасно вибудувати особливі прямі відносини зі США.
Ключові елементи запропонованого партнерства
- поєднання українського бойового досвіду з американськими технологіями та капіталом;
- спільні проєкти в оборонній промисловості, енергетиці, штучному інтелекті та космічній галузі;
- розвиток нової військової освіти та узгодженої військової доктрини;
- інвестиції у відбудову України та створення спільних підприємств;
- формування нової архітектури безпеки.
Такий формат має бути союзом двох держав, а не відносинами прохача й донора. США отримали б найзагартованішого війною союзника на європейському континенті. Україна, зі свого боку, здобула б опору найпотужнішої держави західного світу.
Спільні інтереси могли б охопити оборону, технології, енергетику, науку, освіту та відбудову. У цій моделі український досвід війни доповнювався б американськими ресурсами, а партнерство поступово переростало б у цілісну систему безпеки й розвитку.
Шанс, який випадає раз на 300 років
На переконання автора, такий союз здатен не лише допомогти Україні завершити війну. Він може остаточно вивести державу з російської геополітичної орбіти та позбавити її залишків імперського впливу Москви.
Україна отримала можливість перестати бути буферною територією між Сходом і Заходом і стати повноцінною частиною нової західної цивілізаційної та безпекової архітектури на сході Європи. Саме тому цей момент названо шансом, який випадає раз на 300 років.
Поява реальної стратегічної альтернативи, як вважає автор, змінила б і ставлення європейських держав до України. Тоді головним стало б уже не питання, коли Європа погодиться на українське членство, а питання, чи може вона дозволити собі втратити Україну.
У великій геополітиці вплив отримують не ті, хто роками чекає дозволу біля зачинених дверей, а ті, чию втрату інші вважають небезпечною. Саме такою державою Україна має стати, щоб завершити війну на власних стратегічних умовах і більше не повернутися до російської орбіти.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці «Думки» несе автор.