«Одіссея» Крістофера Нолана: Трагедія покарання Героя за Перемогу (ФОТО/ВІДЕО)

Та неможливості повернутися додому

Як і можна було очікувати, Крістофер Нолан зробив фільм про спокуту провини: людина, яка придумала, як завоювати і знищити чужий дім, втрачає свій. Цій ідеї підпорядкована й композиція.

Глядач спочатку спостерігає за чередою нескінченних випробувань, що випали на долю нещасного героя, а потім повертається до передісторії – ролі Одіссея у завоюванні Трої та її повному руйнуванні, рухаючись таким чином від наслідків до причини.

Напевно, це єдино можливе сучасне трактування героїчного епосу – антивоєнне та гуманістичне.

Проблема тільки в тому, що такий фільм вже є – Повернення Одіссея 2024 року з Райфом Файнсом. Він рівно про те саме.

І схожою на цей фільм є також і – більш рання «Троя», де місце героя, чиї подвиги зазнають переоцінки, займає Ахіллес.

У картинах самого Нолана ця думка теж уже звучала. Востаннє – у картині «Опенгеймер».

Сцена, в якій оошелешений Одіссей спостерігає за бійнею в Трої і усвідомлює, що став її прямим винуватцем, перегукується з епізодом в «Опенгеймері», де головний герой мало не божеволіє під час загального тріумфу з приводу перемоги над Японією.

Дегероїзація у картині Нолана стосується не конкретного персонажа, а всієї героїчної рамки, яка спотворює суть речей, змушуючи бачити подвиг у злочинах – руйнуванні чужої землі та вбивствах. Прибираючи героїчний пафос та романтику, режисер оголює цю суть і тим самим перетворює історію на низку вкрай жорстоких сцен.

Одна з найстрашніших – перетворення людей у тварин, їхнє буквальне оскотинування під впливом чар чарівниці Цирцеї.

Первозданна дикість, тваринні страхи, «або я вб'ю або мене вб'ють» – це те, що проступає, як тільки злітає наліт героїчного піднесення.

Ідея теж, м'яко кажучи, не оригінальна, але розкрита тут дуже переконливо. Щоправда, цим визначається один маленький мінус. Оскільки весь фільм тримається на атмосфері сильної тривоги та відчуття близької небезпеки, фінал картини, де почуття загрози змінюється якоюсь благостністю, здається врізкою з іншого фільму.

Щодо кастингу. На жаль, жодного стовідсоткового «попадання», після якого більшість глядачів почали б асоціювати той чи інший персонаж із конкретним актором (Пуаро – Девід Суше, Гендальф – Ієн Маккеллен, Дон Корлеоне – Марлон Брандо тощо), у фільмі Нолана немає.

Всі начебто грають добре, але при цьому всі замінні, на місці кожного актора можна уявити з десяток інших.

Метту Деймону треба віддати належне, він буквально всю душу вклав і себе не пошкодував. Енн Хетеуей теж хотіла віддати душу, але tried too much і трохи надірвалася. До яскравих можна віднести роботи Роберта Паттісона (Антиної) і Джона Легуїзамо (Евмей). На трьох із Деймоном у них склався свій шекспірівський театр усередині грецької драми.

Роль Єлени скромна і полягає в тому, щоб показати, що ця героїня не була причиною війни.

Так само, як і у фільмі «Троя», тут про це йдеться відкритим текстом. Клітемнестра зображена сестрою-близнюком Олени для того, щоб наголосити, що Олена не була унікальною красунею.

Проблема спартанської цариці не в тому, що її грає темношкіра актриса, як писали багато хто, а в тому, що в її вуста вкладено занадто прямолінійні, рубані репліки: «Війна почалася через амбіції (!) Твого брата!»

Натхненник походу та головна зацікавлена особа – Агамемнон – постає в образі демонічного воїна в блискучих чорних обладунках, що відсилає одночасно до воїнів Сатани та бога Ареса.

Еліот Пейдж грає зовсім не Ахіллеса, як передбачали стурбовані критики, а юнака Синона, який переконав троянців прийняти дар ахейців. Виглядає він у цій ролі цілком органічно і справляється з нею добре.

Серед вдалих сценарних знахідок – лінія Одіссей – Афіна та її несподіване розширення, а також включення в оповідання історичного мотиву, пов'язаного з навалою загадкових людей моря, що розорили Крито-Мікенську цивілізацію.

Це включення, а також його смілива інтерпретація, яка остаточно деконструює героїчну патетику та ідею прославлення подвигів.

Ще одна перевага фільму полягає в тому, що Нолан не намагається нікого розважати.

У фільмі немає жодних штучних спецефектів, красивостей, прискореної динаміки, перенасиченого екшену та інших попсових забав.