«Одіссея» vs. «Троя»: хто краще показав грецький міф на великому екрані

Фільм Крістофера Нолана проти фільму Вольфганга Петерсена: яка версія епосу Гомера вийшла цікавішою

Цей заголовок, звісно ж, є чистим клікбейтом: ми просто хотіли привернути увагу до нашої статті. Насправді, ми не збираємось влаштовувати змагання між двома режисерами (чи двома командами цих чудових фільмів). Але сподіваємось, що вам буде цікаво, адже ми розглянемо обидві картини і порівняємо те, про що і як саме в них розповідають автори. «Одіссея» отримала дуже багато хейту ще до виходу на екрани. Причини очевидні – хейт розганяти легко, а тому статті, пости та коментарі розліталися тисячами. В багатьох з них, традиційно, застосовували класичні аргументи з шаблону “раніше життя було кращим” і наводили приклади того, як “насправді треба було” знімати фільм, порівнюючи його з «Троєю». Мовляв, оце було кіно, не те що зараз всілякі ваші Нолани знімають.

Залишимо осторонь той факт, що багато цих коментарів з’явилося ще до виходу «Одіссеї» на екрани – оцінювати щось, що ти не бачив, погана звичка апріорі. Але тепер, коли всі мали змогу побачити обидва фільми – чи справді «Троя» краща за роботу Нолана? Чи справді настільки краща? Чи хороша вона взагалі? Чи може, навпаки, «Одіссея» набагато краще за «Трою»?

Спробуємо розібрати все покроково, від загальної картини до окремих деталей і потім назад, до загальної картини. Якщо оцінити досвід перегляду «Трої» зараз, вже після перегляду «Одіссеї», то перше враження, яке відчувається відразу – дивитися це як серйозне кіно просто неможливо. Це не спроба принизити значення картини чи роботу її авторів – це та думка, яку неможливо викинути з голови на протязі двох годин. «Троя», створена у 2004 році, колись виглядала як епічна військова драма. Але зараз це масштабна казка на міфічно-історичній основі. Це не означає, що це погано (і загалом, в цій статті ми не будемо казати щось погане на адресу режисерів обох картин). «Зоряні війни» – це теж казка, яку ми обожнюємо, і мільйони людей по всьому світу також обожнюють. Просто «Одіссея» і «Троя» у цьому сенсі абсолютно різне кіно: перша картина є дорослою драмою про війну, життя, провину, усвідомлення і прийняття, а друга є масштабною постановкою батальних сцен в давньогрецькому сетингу з казковим сюжетом і персонажами.

Чому ми так вважаємо? Тепер давайте опустимось на рівень деталей.

Чому Агамемнон розпочав війну проти Трої? У дорослій історії від Крістофера Нолана на це питання відповідає та, через кого за міфом Троянська війна, власне, і розпочалася. Коли Менелай (Джон Бернтал), брат Агамемнона, показує на скалічене обличчя Єлени Троянської і іронічно зазначає, що, мовляв, оце через це обличчя на воду спустили тисячі кораблів, та жорстко відповідає, що Агамемнон розпочав атаку на Трою через власні амбіції. Апологети парадигми “все має бути так, як в книжці”, звісно, будуть посилатися на першоджерело і наполягати на тому, що так, саме через те, що Паріс віроломно вкрав дружину Менелая, війна і стартувала. Та якщо намагатися створити драматичне кіно про доросле життя, то в 2026-му році казати про щось подібне просто смішно. Агамемнон хотів володіти тією кількістю земель, яку він зможе захопити – у цьому він не відрізняється від сучасних тиранів включно з путіним. путін просто хоче захопити Україну (а згодом і країни колишнього соцтабору у Європі), а розповіді про “захист російськомовних” та “провокацію з боку Заходу” – це лише намагання виправдати це в публічній риториці. Так само і Агамемнон хотів підкорити Трою, а любовні пригоди Єлени і Паріса стали зручною нагодою мати казус беллі.

Чи можна будувати історію і створювати кіно, де ти визначаєш причиною початку війни те, що один чоловік відбив дружину у іншого? Та звісно можна. Так само, як можна створювати фільми, де існують дракони та єдинороги. Просто це інший жанр, інша подача, інша парадигма. І якщо оцінювати те кіно, яке ближче сучасному глядачу, то у історії Нолана більше шансів. Це схоже на те, як з’явився новий Бонд, приблизно у ті ж роки, коли вийшла «Троя» Петерсена: «Троя» побачила світ у 2004-му році, а «Казино Рояль» у 2006-му. Спочатку більшість не прийняла Денієла Крейґа, що змінив аристократичного джентльмена Пірса Броснана, в образі агента 007. Бо як це так, що це за робітник фабрики на місці елегантного шпигуна, який має пити мартіні, що треба збовтати, але не змішувати? Як він буде боротися зі світовим злом і зваблювати десятки жінок, якщо він, певно, не розрізняє віндзорський та напіввіндзорський вузол краватки? Але згодом глядач зрозумів, що саме таким і має бути сучасний Бонд. Бо в світі, де існує тероризм, гібридні війни, корумповані політики вищого ешелону та тиск корпорацій на рішення урядів і президентів зі злочинцями та їх загрозами має битися хтось більш схожий на спецпризначенця, а не на персонажа з коміксу 30-х років. Світ змінюється, життя змінюється – і мистецтво ці зміни також транслює. Те саме відбулося і з історією про Одіссея: в 2026-му році відчуваєш більше залученості, якщо цей персонаж, нехай і міфічний, живе за законами дорослого життя, а не за казковими канонами. А доросле життя не припускає початок війни з містом, яке ще ніхто не міг скорити, через роман двох юних людей.

До честі «Трої», в процесі розповіді там теж говорять про те, що любовні ігри стали лише приводом, а не справжньою причиною. Якщо казати про самого Агамемнона (Браян Кокс), то він про це каже прямим текстом:

Агамемнон: (посміхається) «Я хотів підкорити Троянську землю протягом тридцяти років. Вони контролюють Егейське море… Я шукав привід для війни з ними. І твій маленький птах-втікач приніс мені його на крилах. О, це чудово!».
Менелай: «Тобі потрібна їхня земля, а мені — моя дружина».
Агамемнон: «І ми обоє отримаємо те, що хочемо».

Втім, це ніби як примітка на полях для дорослого глядача. Сам історія побудована навколо романтичної історії кохання Паріса і Єлени – і це точно не додає плюсів картині при перегляді сьогодні.

Отже, війна починається. Та чому до неї має приєднатися Ахіллес, найвизначніший воїн свого часу? Він не хоче, він чітко про це каже:

Одіссей: «Я не прошу тебе битися за Агамемнона. Я прошу тебе битися за Грецію».
Ахіллес: «Греки не втомилися вбивати одне одного? Троянці мені не вороги».
Одіссей: «Вони образили Грецію».
Ахіллес: «Вони образили чоловіка, який не зміг втримати власну дружину. Це не моя справа».
Одіссей: «Твоя справа – війна, мій друг».
Ахіллес: «Точно? Я що, шльондра на полі бою? У Агамемнона немає честі. Я не хочу, щоб мене пам’ятали як найманця тирана».

Але хитрий Одіссей (Шон Бін) все прорахував і побудував бесіду правильним чином: він поступово вивів діалог на головну мотивацію Ахіллеса, марнославство і бажання бути увічненим як найкращий воїн в історії. І це працює. Він ніби мимохідь каже, що Гектор дуже сильний воїн, і може навіть найкращий серед греків. Він каже, що цю війну і її воїнів будуть пам’ятати віками. Він каже все, щоб дотиснути Ахіллеса, бо його справжня п’ята це не фізично п’ятка, це бажання покрити славою своє ім’я навіки.

І якби справа стосувалась виключно Ахіллеса, з цим можна було б спокійно жити. Але це наскрізна тема всього фільму, навіть вступні слова, закадровий текст від Одіссея, кажуть про це:

«Людей терзає неосяжність вічності. І тому ми задаємося питанням: чи почують нащадки про наші діяння? Чи пам’ятатимуть наші імена, коли ми підемо? Ті, хто житимуть після нас, не знатимуть, ким ми були… як запекло ми билися, як палко ми кохали».

І після замикають у фіналі:

«Якщо колись розкажуть мою історію, нехай скажуть, що я ходив поруч із велетнями. Люди народжуються і гинуть, як зимова пшениця, але ці імена не помруть ніколи. Нехай скажуть: я жив у часи Гектора, приборкувача коней. Нехай скажуть, я жив у часи Ахіллеса».

Тобто, війна у «Трої» – це спосіб досягти безсмертя. Не наука, не архітектура, не мистецтво, не Олімпійські ігри (прообраз, звісно), не все те, чим славилася давньогрецька цивілізація, а виключно прагнення померти героєм на полі боя. Ця теза повторюється у фільмі ще багато разів, та й персонажі один за іншим шукають слави на бойовищі – Патрокл, Аякс, сам Ахіллес, звісно. Війна – руйнівна, та що забирає тисячі життів, знищує міста, розриває родини та занурює у траур країни – це шлях до того, щоб знайти своє призначення. Ви розумієте, як дико дивитися це у 2026 році, особливо в Україні, під час повномасштабного вторгнення?

Про що розповідає «Одіссея» Нолана? Про те, що війна – це страшна трагедія, якої не мало бути. Про те, що душа людини, що перебувала на війні надто довго, спустошена. Що Одіссей звинувачує себе у загибелі своїх людей, нехай він завжди і намагався врятувати їх. Усвідомлення того, що таємничим народом з моря, який приносить війну і який неможливо перемогти, є вони самі, приходить до Одіссея і Пенелопи як шок, як жорстокий удар реальності, що травмує і протвережує водночас. Тут немає романтизації війни, тут Одіссей сам не сприймає себе як “героя Троянської війни”, тут було б просто смішно заводити розмову про те, що “але ж тебе будуть пам’ятати віками”. Як будь-яке хороше кіно про війну, фільм Нолана є абсолютно антивоєнним фільмом (як і його попередня робота на цю тему, “Дюнкерк”).

Читайте також: Найкращі фільми про війну

Знаєте, що кумедно? У «Трої» навмисно позбавилися богів у кадрі. Тут немає богів (хоча є жерці), сирен, циклопів і будь-яких інших міфічних істот. Зроблено це було, щоб додати реалізму до епічної історії. І навпаки, в «Одіссеї» Нолана є все, що завгодно: сирени, велетні, циклоп, чаклунка, що перетворює людей на свиней, німфи та богіні, але саме його фільм виглядає набагато більш реалістичним, ніж епічна масштабна казка від Вольфганга Петерсена. Все тому, що важливе наповнення, а не форма. Боги та німфи виявляються всього лише деталями розповіді, а от наскрізне її послання визначає, наскільки серйозним сприймається те, що намагається донести до вас автор.

Хтось може сказати: ну добре, ці всі високі ідеї і сенси може краще показані (чи підібрані) в «Одіссеї», але якщо звернутися до тієї частини, що більш наочна; якщо звернути увагу на те, як все виглядає в кадрі, чи немає тут переваги фільму 2004 року? Адже чимало зауважень було до того, як виглядає Троянський кінь, що реалістично або нереалістично з точки зору обладунків, зброї, історичних деталей? Що з цим робити?

Перше, що просто не можна залишити поза увагою: це не історичне кіно (і тим більше не документальне, не біографічне, не дослідницьке). Навіть у історичному кіно не намагаються досягти стовідсоткової відповідності подіям, на яких базується розповідь, але очікувати це від картини, де мерці розмовляють з Одіссеєм, повертаючись ненадовго з царства мертвих, або де він перебуває декілька років у полоні та цілковитому забутті у німфи – погодьтесь, це достатньо дивно. Відповідно, рівень вимогливості до “історичних деталей” варто знизити на старті: так, тут може бути шолом, що не на сто відсотків відповідає давньогрецькому канону. До того ж, цей момент з шоломом Гектора з «Трої» постили в процесі обговорення цих двох картин всі, хто тільки міг:

Eric Bana as Hector in Troy (2004. https://t.co/Z4mWeNNuRh

— Best of Eric Bana (@bestofericbana) July 29, 2026

Звісно, з моменту оголошення про вихід «Одіссеї» всі навколо миттєво спеціалістами з історії Давньої Греції, їх армії, обладунків та зброї. Та в глибокому аналізі немає потреби: команда Нолана сама викладала багато деталей з фільмування, не приховуючи очевидного – наприклад, корабель Одіссея є сучасною реконструкцією не грецького, а скандинавського судна. Це морський вітрильник Draken Harald Hårfagre, будівництво якого розпочали в Норвегії у 2010-му році, а на воду спустили у 2012-му. Завдяки використанню справжнього корабля було досягнуто відчуття реалістичності в кадрі, але ніхто при цьому не намагався на 100% дотримуватися відповідності тому, як це виглядало у Давній Греції. Бо в цьому немає потреби – це не дипломна робота з історії, це художня розповідь, яка лише базується на мотивах давнього епосу, а не намагається його відтворити до найдрібніших деталей. І як ми вже констатували, ця розповідь вийшла набагато більш реалістичною за попередню спробу.

Те саме і з Троянським конем. Гадаємо, ви бачили це графічне порівняння:

І ще на моменті виходу трейлера всі критики «Одіссеї» зійшлися на тому, що варіант «Трої», ясна річ, кращий – ви тільки подивіться, він виглядає як те, що справді могло спорудити військо з уламків власних кораблів, а оцей відполірований витвір мистецтва, яким чином взагалі його можливо було створити в тих умовах? Бо всі ж експерти і з історії, і з «Одіссеї» Гомера, правильно? От тільки ці експерти, що досконало знають і поему, і всі грецькі міфи, і давньогрецьку історію, не врахували, що в творі Гомера кінь як раз і є відполірованим і створеним за допомогою богині Афіни. Власне, якщо кінь з «Трої» виглядає більш логічно для умов військового стану, то кінь з «Одіссеї» виглядає більш реалістичним з точки зору того, що троянці захотіли б затягнути всередину як дар, що славить богів. До того ж, історія того, що відбувалося всередині коня (задуха, нечистоти тощо) та при його перевірці (коли охоронці Трої втикали в нього списи та мечі), також більш реалістично передана саме в фільмі Нолана.

То який кінь виглядає більш реалістично, з «Одіссеї» чи з «Трої»? Та жоден з них. Це міф, легенда. Цього не було. Ось як виглядає реалістична картинка з Троянським конем з обох фільмів:

Або ось так, враховуючи умови для побудови цього коня:

Тому що, давайте будемо реалістами, збудувати навіть такого коня, як це було показано в фільмі «Троя» – це треба було мати у розпорядженні і архітектора, і будівельників, і скульптора, і спеціаліста по опору матеріалів. Та й взагалі, якщо звертатися до адептів теорії “все має виглядати так, як це було у першоджерелі, тоді це максимально реалістично”, нагадаємо, що ось так виглядає картина «Сінона приводять до царя Пріама» з давньоримського манускрипту «Романський Вергілій» (Vergilius Romanus), створеного на межі V століття. Тут Сінон переконує троянців забрати коня собі.

Сучасникам було краще знати, як все виглядало насправді, чи не так? Як вам Троянський кінь в цій версії, до речі? Реалістично? Бо у Нолана все це виглядає ось так:

Зазначимо ще раз: ми не кажемо про те, що фільм «Троя» є поганим. Ми так не вважаємо. Це хороше кіно, у якого багато сильних сторін. Ба більше, ми дуже поважаємо режисера Вольфганга Петерсена – його фільм «Човен» (Das Boot) є одним з найкращих фільмів про війну в історії (і загалом, одним з найкращих фільмів в історії), а його картина «Нескінченна історія» є еталонним зразком фентезі та одним з тих дитячих спогадів, що назавжди залишиться в душі, зігріваючи її в найважчі моменти. Інша справа, що у випадку з «Троєю» виглядає очевидним, що Петерсену хотілося створити масштабне батальне видовище, а супутні моменти історії його цікавили набагато менше (або цікавили, але продюсери не забезпечили ще сотню мільйонів бюджету на додаткові пару годин хронометражу, щоб занурюватись і в цю частину також). І, вкотре віддамо належне майстру – батальні сцени вийшли неймовірними. Індивідуальні поєдинки також. Дуель Ахіллеса (Бред Пітт) і велетня Багріса (Натан Джонс) на старті фільму – це щось неймовірне, і переглядати її періодично хочеться і досі, навіть окремо від фільму. Бій Ахіллеса і Гектора (Ерік Бана) – шедевр постановки (і неважливо, це точне відтворення того, як билися в Давній Греції, чи сучасна бойова хореографія). Облога Трої, проникнення всередину, битва на пляжі та, врешті-решт, знаменита сцена з тисячами кораблів – що ще потрібно поціновувачам масштабних батальних видовищ?

Втім, не тільки ці сцени приваблюють. Окремо відзначимо і діалоги – Ахіллес і Гектор перед своїм поєдинком, вже згадане вербування Ахілесса Одіссеєм (цю сцену навіть аналізують на тренінгах по переговорам, адже багато приоймів, що тут застосовують, є реальними для бізнес-практик), прониклива розмова Пріама і Ахіллеса, коли старий цар благає повернути йому тіло загиблого сина та інші, тут є що послухати і що переглянути знову із насолодою (до того ж, які актори все це грають – Бред Пітт, Ерік Бана, Шон Бін і сам Пітер О’Тул, легенда кіно). І це не дивно, бо хто був сценаристом «Трої»? Девід Беніофф, автор «Гри престолів» і, серед іншого, помітно менш відомого, але сценарно набагато більш витонченого фільму «25-та година» режисера Спайка Лі. Тож, не все вийшло і є чимало питань і до сценарію, і до постановки. Але це один з тих фільмів, які справді цікаво переглянути – і не один раз.

«Одіссея» при цьому виглядає набагато більш дорослою, драматичною, глибокою та опрацьованою картиною. Навіть якщо казати про суто візуальне втілення, то Нолан, в традиційній для себе перфекціоністський манері, створив вражаюче видовище, бо інакше він просто не вміє. Але на суто візуальній частині все не закінчується – режисер переосмислив саме ставлення до цієї згубної парадигми “здобути славу на війні, щоб залишитись у вічності”. І зробив це через історію, а не через пряме моралізаторство. Гадаєте, це давно очевидні речі і не варто звертатися до цієї теми в художніх творах? Тоді ви, мабуть, просто не читаєте новини.

Підтримайте нашу редакцію:

https://send.monobank.ua/jar/92UMWPdbsd

Повернемось до старту, чия картина краща і хто краще показав міф на екрані? Ми ж казали, це клікбейт – ми не збираємось влаштовувати змагання. Це дві абсолютно різні картини, зосереджені на різних речах як ідейно, так і за наповненням. «Троя» – це масштабна епічна казка з розкішними батальними сценами. Її намагалися зробити реалістичною, прибравши богів з кадру, але на реальність це не претендує, особливо якщо дивитись на це в наші часи. «Одіссея» взагалі деконструювала сам міф – як персонажа Одіссея, так і всю провоєнну риторику. І маючи масу міфічних істот у кадрі, все одно виглядає набагато дорослішою і глибшою, ніж її попередники.

Читайте також:

5 фільмів про давню Грецію, які варто переглянути після «Одіссеї»

Підтримайте нашу редакцію:

Монобаза

Інші опції

Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:

• Telegram — t.me/kinowarcom
• Viber — viber.com/kinowar.com
• WhatsApp — whatsapp.com/channel/kinowar.com
• YouTube — youtube.com/c/kinowar
• threads — threads.com/@kinowar.com.ua
• facebook — facebook.com/goodkino
• Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
• twitter — twitter.com/kinowar_com

Підтримайте Україну:

• фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua/donate
• фонд Сергія Стерненка (допомога армії) — sternenkofund.org/donate
• Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org/dopomogty
• Охматдит (допомога дітям) — ohmatdyt.com.ua/dopomagati