Соломія Крушельницька була надзвичайною співачкою, її мистецтвом захоплювалися шанувальники в багатьох країнах. Але найбільше вражає той факт, що вона зберегла свій голос до останніх років життя і постійно виступала з публічними концертами.
Працюючи педагогом Львівської державної консерваторії імені Лисенка, Крушельницька щороку давала так звані звітні концерти. Вони відбувалися на Великій сцені консерваторії (тепер це приміщення Львівської національної філармонії ім. М.Скорика). Зараз важко сказати, чи з власної волі співачка виходила на сцену в такому поважному віці, чи це були її посадові обов’язки, але кожен такий концерт перетворювався на визначну музичну подію. Щоразу ці виступи збирали чисельну публіку, яка, затамувавши подих, слухала видатну артистку, а на завершення концертів обдаровувала Крушельницьку тривалими оваціями й квітами. Сучасники співачки зберегли спогади про останні концерти Соломії Крушельницької, які згодом були опубліковані Михайлом Головащенком у двотомнику «Соломія Крушельницька: Спогади. Матеріали. Листування. У 2 ч. – К., 1979». 
Усі присутні на цих концертах зазначали, що під час виступів Соломія Крушельницька ніби перероджувалася – в її постаті з’являлася колишня велич, а виконання вражало майстерністю, над якою не владний час. «Коли на сцену вийшла зовсім похилого віку сива жінка, що спиралася на палицю, важко було уявити, що в такому віці ще можуть проявитися високі артистичні якості митця. Але при перших звуках фортепіанного вступу обличчя Крушельницької раптом відразу помолодшало, постать ніби стала стрункішою і … почалося царство музики. Я був глибоко вражений не так зовнішнім перевтіленням артистки, як глибиною яскравого, сильного, гнучкого сопрано, яке невідомо за допомогою яких чарівних сил свіжим потоком полилося з немічного на вигляд тіла старої жінки.
Крушельницька співала тоді багато. У програмі були й італійські романси, і Гречанінов, і Дебюссі, і М. де Фалья. Але кульмінацією її виступу були українські народні пісні, які значилися в програмі як народні пісні Поділля.
Крушельницька співала під власний фортепіанний супровід мелодії свого дитинства, які чула в рідному селі. У порівнянні з класичним репертуаром, виконання Крушельницькою народних перлин відзначалося зовсім іншими художніми прийомами. В її співі з’явилася якась первісна простота, чистота і щирість. Жодного натяку на афектацію. Жодної надмірної кульмінації, все надзвичайно задушевно. Здавалося, що то говорить сама душа народу, розкриваючи свої потаємні, глибинні внутрішні сили», – згадував концерт Соломії Крушельницької 8 червня 1946 року Вадим Стеценко 
Найбільше вразив сучасників останній концерт Соломії Крушельницької, який відбувся 26 грудня 1949 року. Дуже символічно, що його програма складалася з обробок українських пісень М.Лисенка, С.Людкевича, М.Колесси, М.Вериківського, Л.Ревуцького, Р.Сімовича, Б.Дрималика, А.Солтиса, А.Кос-Анатольського, Б.Лятошинського, А.Штогаренка та ін. Деякі аранжування спеціально були написані на прохання Соломії Крушельницької.
«Соломія Крушельницька до останніх своїх днів не відійшла від мистецтва, від музики. У Львівській державній консерваторії імені Лисенка вона майже щороку виступала з творчим звітом перед своїми товаришами-педагогами і перед численною публікою, серед якої було чимало давніх шанувальників її великого таланту. На цих концертах Соломії Крушельницької завжди панував якийсь святковий, урочистий настрій. Програма їх, завжди добірна й побудована зі смаком, складалася з творів вітчизняної та зарубіжної класики і неодмінно закінчувалася українськими народними піснями.
«Це був останній її виступ на сцені. Вона виконувала переважно українські народні пісні. Це був не просто спів, а справжнє священнодійство. Кожною піснею Соломія Амвросіївна викликала все нові і нові почуття, емоції, настрої, думки. В залежності від твору співачка змінювала манеру, характер і стиль виконання. Вона, мов той чудо-скульптор, ліпила образ, в ньому оживала епоха, сюжет, зміст, зримими ставали його герої. В кожному звуці, слові, реченні, у кожній пісні відчувалися велика душа, висока культура і колосальний досвід артистки, а також досконала вокальна школа (саме вона дозволила їй співати на сцені навіть у 78 років!) і надзвичайний артистизм», – зазначав Петро Кармалюк. 
Співачка Віра Сіомаш у своїх спогадах згадала простоту і доступність у спілкуванні Крушельницької: «Мені пощастило бути на останньому концерті Соломії Крушельницької. Це було, здається, у 1949 році… Концерт йшов з аншлагом. Зійшлися шанувальники її таланту зі Львова та околиць. А їх було немало. Концертний зал був повнісінький. Крушельницькій довго аплодували, підносили квіти. Після концерту знайомі пішли вітати її за куліси. І я пішла. Вона була оточена професорами і відомими композиторами, але помітивши, як я стояла збоку, не сміючи підійти, Соломія Амвросіївна сама ступила до мене. Я щиро привітала її, подала їй букетик квітів. Мені було дуже приємно, що вернувшись у коло відомих, вона весь час тримала цей букетик. Така маленька, може, й незначна деталь глибоко зворушила мене, я була щаслива, що Соломія Крушельницька – світова артистка так уважно й делікатно поставилася до мене, простої співачки.»
Анна Якимишин