Небо сьогодні плакало разом із всією громадою.
У Соборі Всіх Святих Ніжин прощався зі своїм Захисником — Михайлом Онищенком.
Прощався боляче, зі сльозами, з невимовним смутком у серці.
Михайлу було лише 38… Він народився 5 січня 1987 року в Крутах, там пройшло його дитинство, шкільні роки, там зроблені перші кроки у велике життя. Потім — навчання у Київському вищому ліцеї залізничного транспорту, робота у столиці, плани, мрії, сподівання… Але все це змінила війна. У лютому 2025 року він став до лав Збройних Сил України. Добровільно. Без сумнівів. Бо вірив, що має стояти за рідну землю, за Крути, за Ніжин, за Україну, за своїх дітей, які мають жити під мирним небом.
Він щиро пишався своїми побратимами, з гордістю говорив про тих, із ким розділяв окопи, тривоги, надії. За кожен новий мирний ранок на нашій землі Михайло заплатив найдорожчим — своїм життям.
Його любили всі, хто його знав. Для рідних він був турботливим сином, люблячим чоловіком, найкращим татусем. Для друзів — вірним другом і щирим товаришем. Для односельців — добрим, чесним, справедливим. Михайло був людиною “золотих рук” — міг полагодити будь-яку техніку, допомогти в будь-якій справі.
Саме таким він і залишиться в нашій пам’яті — з доброю щирою усмішкою, з поглядом, в якому жила віра у перемогу України. Схиляємо голови. Молимося. Дякуємо. Герої не вмирають. Вони житимуть у серцях, у пам’яті, у кожному мирному дні, вибореному їхньою жертовністю.
Вічна слава Тобі, Захиснику України, Михайле…
Марина Афон