Парк у Тальному, який забули після урочистостей
«Минулої осені наше місто раділо гарній справі. На місці багаторічної недобудови й смітника, навпроти колишньої гімназії, закладали новий парк. Звучали красиві слова про благоустрій, розвиток міста, сучасний громадський простір. Люди приходили садили дерева з надією, що через кілька років тут шумітиме справжній парк. Серед тих людей був і мій чоловік. Ми пам’ятаємо той день. Пам’ятаємо, з якою вірою садили деревце. І сьогодні ми майже щодня ходимо його поливати, бо розуміємо: без догляду воно просто не виживе. Та коли дивишся навколо, стискається серце.
Більшість молодих дерев уже засохли. Земля під ними настільки висохла, що вкрилася великими тріщинами. Це не наслідок одного спекотного дня. Це результат того, що про парк просто перестали дбати. То для чого було все це? Для гарних фотографій? Для урочистого відкриття? Для чергового звіту про озеленення міста?
Адже кожен знає: найважче не посадити дерево, а виростити його. Молоді саджанці потребують регулярного поливу, особливо в літню спеку. Узимку їх потрібно захищати від морозів. Це не секрет і не відкриття. Це елементарний догляд. Дуже прикро, що після красивої акції, до якої долучилося стільки небайдужих людей, дерева залишили сам на сам із посухою та морозами. Складається враження, що відповідальність закінчилася в той момент, коли прибрали лопати й зробили останні фотографії.
Особливо дивує те, що тоді багато говорили про майбутній парк, про його концепцію, про те, що все продумано. Але що вартий будь-який проєкт, якщо його навіть не можуть довести до ладу? Парк це не день висадки. Це роки щоденної праці.
Мені здається, що керівництву комунального підприємства варто чесно відповісти громаді: чи був організований догляд за деревами? Хто мав їх поливати? Чому сьогодні більшість саджанців стоять сухими? Невже ніхто не бачив, що вони гинуть?
І найболючіше те, що це вже не перший випадок. Пригадується парк у Здобутку біля церкви. Там теж із великим ентузіазмом висаджували дерева, говорили про майбутній затишний парк. Минув час значна частина насаджень загинула, довелося все починати майже заново. Так само й біля міського пляжу на Гірському Тікичі: молоді сосонки всохли, і тепер замість зелених дерев стирчать сухі стовбурці.
Невже ми приречені щоразу наступати на ті самі граблі? Закладаємо парки, а потім забуваємо про них. Витрачаємо кошти, людські сили, добру волю громади, а через рік отримуємо чергові сухі дерева.
Найбільше шкода не грошей. Найбільше шкода людей, які щиро вірили, що роблять добру справу. Вони приходили садили дерева, приводили дітей, пояснювали їм, що природу потрібно берегти. А тепер ці діти бачать зовсім інший урок: можна красиво почати справу, а потім просто покинути її напризволяще.
Дуже хочеться, щоб відповідальні люди нарешті звернули увагу на цей парк. Поки ще не пізно. Бо якщо сьогодні не врятувати ті дерева, які ще залишилися живими, завтра рятувати вже не буде що».
З повагою, читачка Тетяна