Педагог оскаржив мобілізацію через право на відстрочку: чому суд відмовив у скасуванні призову
Одеський окружний адміністративний суд розглянув адміністративну справу за позовом військовозобов’язаного до Міністерства оборони України, територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки і військової частини щодо визнання протиправними дій та бездіяльності, пов’язаних із відмовою у наданні відстрочки від призову під час мобілізації та проведенням призову на військову службу.
Позивач просив суд визнати протиправними дії територіального центру комплектування щодо відмови в оформленні відстрочки, визнати протиправним призов на військову службу під час мобілізації, зобов’язати надати відстрочку, а також виключити його зі списків особового складу військової частини.
Суть справи
Позивач зазначав, що відповідно до повідомлення про відмову у наданні відстрочки від 10 березня 2026 року йому було відмовлено через те, що він перебуває на військовому обліку в районі бойових дій або тимчасової окупації. У повідомленні було зазначено, що для розгляду заяви необхідно оновити дані та стати на військовий облік у територіальному центрі комплектування за новим місцем проживання.
Позивач вважав таку підставу відмови незаконною, оскільки, на його думку, перебування на військовому обліку в районі бойових дій або тимчасової окупації не є передбаченою законом підставою для відмови в оформленні відстрочки. Він також зазначав, що мав право на відстрочку як педагогічний працівник, оскільки працював майстром виробничого навчання у закладі професійної освіти на основному місці роботи із повною зайнятістю.
За матеріалами справи, позивач через Центр надання адміністративних послуг подав заяву про отримання відстрочки. У подальшому він намагався стати на військовий облік за новим місцем проживання та оформити відстрочку, однак був зупинений працівниками поліції, після чого його передали представникам територіального центру комплектування.
23 березня 2026 року позивача поставили на військовий облік, а того ж дня начальник територіального центру комплектування видав наказ про призов військовозобов’язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, відповідно до якого його було призвано та направлено до військової частини.
Позивач вважав, що процедура мобілізації була порушена, оскільки у разі оформлення відстрочки підстав для призову не було б. Також він посилався на те, що за короткий проміжок часу до завершення робочого дня неможливо було пройти всі необхідні процедури для оформлення призову.
Суд встановив, що станом на 7 березня 2026 року у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів містилися відомості про перебування позивача на військовому обліку як військовозобов’язаного.
Також суд врахував довідку закладу професійної освіти, відповідно до якої позивач із 4 березня 2026 року працював майстром виробничого навчання за основним місцем роботи на повну ставку. Така посада відповідно до законодавства належить до педагогічних працівників.
Позиція суду та правові висновки
Суд зазначив, що відповідно до Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Цим законом встановлено перелік категорій військовозобов’язаних, які не підлягають призову під час мобілізації.
Суд звернув увагу, що відповідно до пункту 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відстрочка може надаватися, зокрема, педагогічним працівникам закладів професійної освіти за умови роботи за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.
Водночас суд встановив, що оформлення відстрочки здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки відповідно до визначеної процедури.
Суд зазначив, що заява про надання відстрочки була подана позивачем через ЦНАП, а не безпосередньо до територіального центру комплектування. При цьому матеріали справи не містили доказів того, що заява передавалася до відповідного територіального центру комплектування.
Крім того, суд звернув увагу, що повідомлення про відмову у наданні відстрочки не відповідало формі повідомлення, передбаченій Порядком №560. Суд дійшов висновку, що заяву та повідомлення про відмову фактично приймав і видавав адміністратор ЦНАП, а не посадова особа територіального центру комплектування.
У зв’язку з цим суд зазначив, що матеріалами справи не підтверджено вчинення територіальним центром комплектування дій або бездіяльності щодо розгляду заяви позивача та прийняття рішення про відмову у наданні відстрочки.
Щодо призову на військову службу суд встановив, що позивач не надав доказів наявності у нього оформленої відстрочки або бронювання на момент призову.
Суд зазначив, що оскільки позивач був придатним до військової служби, не мав оформленої відстрочки та не був заброньований, його призов під час мобілізації був здійснений за наявності правових підстав.
Також суд вказав, що позивач не надав доказів повторного звернення із заявою про оформлення відстрочки після отримання повідомлення від 10 березня 2026 року та до видання наказу про призов.
Оцінивши всі докази у справі № 420/12368/26, Одеський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Суд не встановив протиправних дій відповідачів під час розгляду питання про відстрочку та проведення призову на військову службу.
У задоволенні адміністративного позову до Міністерства оборони України, територіальних центрів комплектування та військової частини про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії суд відмовив.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
