Передчасне повернення повістки стало ключовим: суд скасував штраф ТЦК у 17 тисяч грн
Салтівський районний суд міста Харкова розглянув адміністративну справу за позовом військовозобов’язаного про скасування постанови територіального центру комплектування та соціальної підтримки, якою його притягнули до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та наклали штраф у розмірі 17 000 грн.
Суд дослідив, чи був позивач належним чином оповіщений про необхідність прибути до ТЦК та СП, а також чи дотримався територіальний центр установленої законом процедури складення протоколу та розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Суть справи
У грудні 2025 року територіальний центр комплектування та соціальної підтримки сформував повістку про прибуття військовозобов’язаного 13 січня 2026 року для уточнення військово-облікових даних.
Повістку надіслали рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення за адресою зареєстрованого місця проживання позивача.
За даними відстеження поштового відправлення, 26 грудня 2025 року воно надійшло до відділення поштового зв’язку у Харкові, а вже 30 грудня було повернуто відправнику з позначкою «одержувач відсутній за вказаною адресою». 2 січня 2026 року відправлення було вручено представнику відправника за довіреністю.
30 січня 2026 року в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів автоматично сформували запис про порушення правил військового обліку у зв’язку з неприбуттям за повісткою до ТЦК та СП.
16 лютого 2026 року військовозобов’язаного доставили до територіального центру поліцейські. Того ж дня посадова особа ТЦК та СП склала щодо нього протокол про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
20 лютого начальник територіального центру виніс постанову, якою визнав чоловіка винним у порушенні законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію та наклав на нього штраф у розмірі 17 000 грн.
У квітні 2026 року постанову передали до органу державної виконавчої служби для примусового виконання.
Після цього чоловік звернувся до суду. Він зазначав, що повістку про виклик до ТЦК та СП належним чином не отримував і не знав про дату, час та місце, куди мав прибути. Також він стверджував, що справа про адміністративне правопорушення була розглянута без його участі, через що він не мав можливості надати пояснення по суті інкримінованого порушення.
Окремо позивач звертав увагу на порушення під час складення протоколу. За його словами, документ був оформлений за його відсутності, не містив його підпису, пояснень та відмітки про отримання копії. Також він наполягав, що йому не роз’яснили права, передбачені статтею 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП.
Крім того, чоловік зазначав, що є особою з інвалідністю другої групи, має відповідний статус безстроково, раніше був визнаний непридатним до військової служби у мирний час, а з грудня 2025 року до 1 травня 2026 року мав бронювання за місцем роботи.
Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки заперечував проти позову. У ТЦК та СП вказували, що повістку направили на адресу позивача рекомендованим поштовим відправленням, яке було повернуто з відміткою про відсутність одержувача за вказаною адресою.
Посилаючись на пункт 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560, відповідач стверджував, що за таких обставин військовозобов’язаний вважався належним чином оповіщеним, однак до ТЦК та СП не прибув і про поважні причини неявки не повідомив.
Також ТЦК та СП наголошував, що наявність інвалідності або права на відстрочку не звільняє військовозобов’язаного від виконання правил військового обліку.
Позиція та висновки суду
У справі № 643/9350/26 суд виходив із того, що предметом доказування у цій справі є наявність або відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, а також дотримання територіальним центром установленої законом процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України обов’язок довести правомірність свого рішення покладається саме на суб’єкта владних повноважень.
Суд зазначив, що об’єктивна сторона правопорушення, за яке позивача притягнули до відповідальності, полягала в неприбутті за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Водночас таке діяння може мати місце лише за умови, що особа була належним чином оповіщена про час і місце явки. Без такого оповіщення особа фактично не має можливості виконати покладений на неї обов’язок прибути до ТЦК та СП.
Суд проаналізував пункт 41 Порядку №560, згідно з яким у разі надсилання повістки засобами поштового зв’язку належним підтвердженням оповіщення, зокрема, може бути день проставлення в поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою зареєстрованого місця проживання, якщо військовозобов’язаний не повідомив ТЦК та СП іншої адреси.
При цьому суд установив, що повістку справді було направлено за зареєстрованою адресою позивача, а доказів повідомлення ним ТЦК та СП іншої адреси матеріали справи не містили.
Тому доводи позивача про те, що повістку направили не за тією адресою, суд відхилив. Суд вказав, що направлення повістки за адресою зареєстрованого місця проживання відповідало вимогам Порядку №560.
Разом із тим суд наголосив, що сам по собі факт повернення поштового відправлення відправнику ще не означає належного оповіщення військовозобов’язаного.
Для настання відповідних правових наслідків має бути дотримана процедура проставлення відмітки про відсутність адресата, встановлена Правилами надання послуг поштового зв’язку.
Суд звернув увагу, що відповідно до пункту 82 цих Правил, якщо адресат відсутній за зазначеною адресою, працівник поштового відділення повинен проінформувати його за наявним номером телефону та/або залишити в абонентській поштовій скриньці повідомлення про надходження листа.
Якщо протягом трьох робочих днів після такого інформування адресат не з’явився для отримання рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК», працівник поштового відділення проставляє відмітку про відсутність адресата, засвідчує її своїм підписом і відбитком поштового пристрою та повертає лист відправнику.
У цій справі поштове відправлення надійшло до відділення зв’язку 26 грудня 2025 року, а вже 30 грудня його повернули відправнику.
Суд підрахував, що навіть якщо днем інформування адресата вважати 26 грудня, триденний робочий строк мав спливти лише 31 грудня 2025 року. Відтак відмітка про відсутність адресата не могла бути належним чином проставлена раніше цієї дати.
Фактично ж лист повернули відправнику 30 грудня, тобто до закінчення передбаченого Правилами строку.
Крім того, суд дослідив рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення та встановив, що жодну з його граф не було заповнено. У документі не було відмітки про вручення, відмову від отримання або відсутність адресата. Не було також підпису працівника поштового зв’язку та відбитка поштового пристрою.
Позначку про відсутність адресата було нанесено лише на адресний ярлик поштового відправлення, причому вона не була засвідчена підписом працівника поштового зв’язку та відбитком поштового пристрою.
На думку суду, це узгоджувалося з поясненнями позивача про те, що повідомлення про надходження рекомендованого листа він отримав у поштову скриньку, однак коли звернувся до відділення зв’язку, відправлення йому не видали.
За таких обставин суд дійшов висновку, що передбачена Порядком №560 відмітка про відсутність особи за адресою не була проставлена у встановленому Правилами надання послуг поштового зв’язку порядку.
Відповідно, день, з яким законодавство пов’язує визнання військовозобов’язаного належним чином оповіщеним, у цій справі не настав.
Отже, територіальний центр не довів, що позивач був належним чином оповіщений про виклик, а тому не довів і того, що він знав або повинен був знати про необхідність прибути до ТЦК та СП 13 січня 2026 року.
Суд окремо зазначив, що відсутність доведеного належного оповіщення виключає вину особи у формі умислу або необережності щодо неприбуття за викликом, а отже виключає суб’єктивну сторону складу адміністративного правопорушення.
Крім порушень під час оповіщення, суд установив недоліки при оформленні протоколу про адміністративне правопорушення.
Протокол не був підписаний особою, яку притягували до адміністративної відповідальності. Водночас у ньому не було і запису про відмову від підписання, як того вимагає частина третя статті 256 КУпАП.
При цьому в протоколі було зазначено, що обставиною, яка пом’якшує відповідальність, є щире розкаяння громадянина.
Суд звернув увагу, що цей запис не узгоджується з відсутністю у протоколі будь-яких пояснень позивача та його підпису і додатково свідчить про формальний характер складення процесуального документа.
Такі порушення суд визнав істотними, оскільки вони позбавили позивача можливості реалізувати права, гарантовані статтею 268 КУпАП, зокрема ознайомлюватися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання та користуватися правовою допомогою.
Окремо суд перевірив, чи був позивач належним чином повідомлений про розгляд адміністративної справи.
У протоколі містився друкований текст про те, що розгляд справи має відбутися о 10:00 20 лютого 2026 року у приміщенні ТЦК та СП. Однак цей текст не був засвідчений підписом позивача.
Окрему повістку про розгляд справи в порядку статті 277-2 КУпАП йому також не вручали, а інших доказів належного сповіщення про дату, час і місце розгляду справи територіальний центр суду не надав.
Суд наголосив, що відповідно до частини першої статті 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення може бути розглянута за відсутності особи лише за умови наявності даних про її своєчасне повідомлення про місце і час розгляду справи.
Тому розгляд адміністративної справи за відсутності особи, яка не була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду, суд визнав самостійною і достатньою підставою для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
Водночас суд погодився з позицією ТЦК та СП у тому, що наявність у військовозобов’язаного інвалідності або права на відстрочку від призову під час мобілізації сама по собі не звільняє його від обов’язку дотримуватися правил військового обліку.
Однак такі обставини не звільняють територіальний центр від обов’язку довести наявність у діях конкретної особи складу адміністративного правопорушення та дотримання передбаченої законом процедури притягнення до відповідальності.
У цій справі, як встановив суд, цього зроблено не було.
Оцінивши докази у сукупності, суд дійшов висновку, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не довів правомірності оскаржуваної постанови. Належне оповіщення позивача про виклик, а відповідно і наявність у його діях складу адміністративного правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП не були підтверджені належними та допустимими доказами.
Крім того, кожне з установлених судом порушень процедури складення протоколу з недотриманням вимог статей 254 та 256 КУпАП, а також розгляд справи за відсутності позивача без доказів його належного сповіщення відповідно до статті 268 КУпАП суд визнав самостійною та достатньою підставою для скасування постанови.
Суд також послався на статтю 62 Конституції України, відповідно до якої обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.
У результаті суд задовольнив адміністративний позов, визнав протиправною та скасував постанову ТЦК та СП про накладення штрафу за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та закрив справу про адміністративне правопорушення у зв’язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
