Підозрюваного у держзраді мобілізували до Нацгвардії: він оскаржив це в суді, але отримав відмову

Одеський окружний адміністративний суд розглянув справу за позовом військовослужбовця, який просив визнати протиправними та скасувати наказ про його призов на військову службу під час мобілізації, а також наказ командира військової частини Національної гвардії України про зарахування його до списків особового складу. Крім того, позивач вимагав негайно звільнити його з військової частини, посилаючись на те, що стосовно нього здійснюється кримінальне провадження за ч. 2 ст. 111 КК України.

Суть справи

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся чоловік, якого 27 січня 2026 року було призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та направлено до військової частини Національної гвардії України.

Позивач просив суд визнати протиправним та скасувати наказ органу, який здійснив його призов на військову службу під час мобілізації. Також він оскаржив наказ командира військової частини від 28 січня 2026 року № 28, яким його було зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення. Окремою вимогою позивач просив негайно звільнити його від, як він зазначав, незаконного утримання на об’єкті військової частини.

Як установив суд, 6 січня 2026 року чоловікові було повідомлено про підозру у державній зраді, вчиненій в умовах воєнного стану, тобто у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 2 ст. 111 КК України.

27 січня 2026 року наказом начальника органу, який здійснював призов, чоловіка відповідно до поіменного списку було призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та направлено до військової частини.

Наступного дня наказом командира військової частини Національної гвардії України № 28 його зарахували до списків особового складу та на всі види забезпечення як солдата запасу. Військовослужбовця призначили на посаду стрільця патрульного підрозділу. Суд зазначив, що початком виконання ним обов’язків за посадою визначено 28 січня 2026 року.

27 лютого 2026 року прокурор затвердив обвинувальний акт у кримінальному провадженні за ч. 2 ст. 111 КК України, відомості про яке були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань ще 19 серпня 2025 року.

Саме наявність цього кримінального провадження позивач вважав обставиною, яка виключала можливість його мобілізації та подальшого комплектування ним військового формування.

Позиція позивача

Позивач обґрунтовував вимоги тим, що на момент прийняття рішення про його мобілізацію він уже мав процесуальний статус у кримінальному провадженні за ч. 2 ст. 111 КК України. На час звернення до адміністративного суду кримінальне провадження перебувало на стадії судового розгляду в Доброславському районному суді Одеської області.

Сторона позивача виходила з того, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 111 КК України, відповідно до ст. 12 КК України належить до особливо тяжких злочинів. На цій підставі позивач стверджував, що законодавство не допускає комплектування військових формувань особами, які обвинувачуються у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого кримінального правопорушення, якщо кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду.

На думку позивача, орган, який здійснював його мобілізацію, перед прийняттям відповідного рішення мав перевірити інформацію щодо наявності кримінального провадження. Сторона позивача наголошувала, що відомості про провадження були внесені до ЄРДР до дати мобілізації, а тому їх існування мало бути встановлено під час призову.

Після отримання відзиву військової частини представник позивача також звертав увагу на те, що сама військова частина підтвердила встановлення інформації про кримінальне провадження 14 лютого 2026 року. Водночас після цього військовослужбовець продовжив проходження служби, а окремого рішення, спрямованого на усунення правової невизначеності, прийнято не було.

Сторона позивача вважала, що відсутність обвинувального вироку, який набрав законної сили, не усуває обов’язку суб’єкта владних повноважень діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені законом.

Позиція органу, який здійснив мобілізацію

Відповідач зазначав, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів позивач перебував на військовому обліку.

Військово-лікарська комісія визнала його придатним до військової служби, після чого 27 січня 2026 року його було призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період, і направлено до військової частини.

На момент мобілізації позивач не мав оформленої відстрочки від призову. Крім того, за твердженням відповідача, він не повідомив орган комплектування про існування відкритого щодо нього кримінального провадження.

Під час перевірки відомостей через доступні відкриті реєстри інформації про кримінальні провадження або вирок суду щодо позивача, який міг би перешкоджати мобілізації, встановлено не було.

Відповідач також зазначав, що після направлення особи до військової частини та початку проходження нею військової служби відповідний орган комплектування більше не мав актуальних відомостей щодо військовослужбовця.

Позиція військової частини Національної гвардії

Військова частина підтвердила, що 28 січня 2026 року позивача було прийнято для проходження військової служби за призовом під час мобілізації та наказом командира № 28 зараховано до списків особового складу й на всі види забезпечення.

При прибутті до військової частини військовослужбовець не повідомив, що йому вручено повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, що відповідні відомості внесено до ЄРДР, а також що в межах кримінального провадження до нього застосовувався запобіжний захід.

За твердженням військової частини, ці обставини були встановлені лише 14 лютого 2026 року під час перевірки особового складу перед направленням на базову загальновійськову підготовку.

Водночас військова частина звернула увагу на те, що відомості до ЄРДР були внесені ще 19 серпня 2025 року, тобто до призову позивача 27 січня 2026 року, а тому, на думку цього відповідача, саме під час здійснення призову відповідні дані мали бути перевірені органом, який проводив мобілізацію.

Військова частина наголошувала, що сама безпосередньо не здійснювала призов позивача. Після прибуття військовослужбовця з відповідним приписом у неї не було передбачених законом підстав не зараховувати його до списків особового складу або окремо запитувати інформацію щодо відомостей у ЄРДР.

Крім того, військова частина зазначила, що сама наявність кримінального провадження та статусу підозрюваного не є підставою для відмови у зарахуванні особи до списків особового складу.

Щодо вимоги про звільнення з військової служби відповідач послався на ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». Військова частина зазначила, що закон встановлює вичерпні підстави для звільнення, серед яких є набрання законної сили обвинувальним вироком суду у відповідних випадках. Стосовно позивача такого вироку не існувало, а наявність обвинувального акта, направленого до суду, сама по собі не є передбаченою цією нормою підставою для звільнення з військової служби. Інших документів, які надавали б право на звільнення, позивач також не подав.

Правове регулювання, застосоване судом

Одеський окружний адміністративний суд виходив із положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» та Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.

Суд зазначив, що відповідно до ст. 4 Закону «Про військовий обов’язок і військову службу» Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються шляхом призову громадян України на військову службу або прийняття громадян на військову службу за контрактом.

При цьому закон установлює окремі обмеження щодо осіб, якими не можуть комплектуватися Збройні Сили України та інші військові формування.

Зокрема, військові формування не можуть комплектуватися особами, які мають непогашену або незняту судимість за визначені законом кримінальні правопорушення, зокрема злочини проти основ національної безпеки України, а також за низку інших прямо визначених законодавцем кримінальних правопорушень.

Окремо абз. 2 ч. 2 ст. 4 Закону № 2232-XII передбачає, що Збройні Сили України та інші військові формування не можуть комплектуватися особами, які обвинувачуються у вчиненні тяжкого та/або особливо тяжкого корупційного кримінального правопорушення, якщо кримінальне провадження стосовно них перебуває на стадії судового провадження.

Суд також врахував положення Порядку № 560, відповідно до яких на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов’язані, які придатні до військової служби за станом здоров’я та не мають права на відстрочку від призову з підстав, установлених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

При цьому позивач не надав доказів наявності в нього документа про відстрочку від призову під час мобілізації або про його бронювання.

Висновки суду

Ключовим у справі № 420/11366/26 стало тлумачення абз. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».

Суд визнав помилковим твердження позивача про те, що перебування кримінального провадження щодо нього на стадії судового розгляду та обвинувачення за особливо тяжким кримінальним правопорушенням саме по собі виключають можливість мобілізації та зарахування до військової частини.

За висновком суду, з конструкції абз. 2 ч. 2 ст. 4 Закону № 2232-XII випливає, що встановлене цією нормою обмеження стосується саме осіб, які обвинувачуються у вчиненні тяжкого та/або особливо тяжкого корупційного кримінального правопорушення, за умови що кримінальне провадження щодо них перебуває на стадії судового провадження.

Таким чином, сама належність кримінального правопорушення до категорії тяжких або особливо тяжких не є достатньою для застосування цієї законодавчої заборони. Йдеться саме про тяжке або особливо тяжке корупційне кримінальне правопорушення.

Матеріали справи, як зазначив суд, не містили доказів того, що позивач обвинувачувався у кримінальному правопорушенні, яке належить до тяжких або особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушень.

Також не було надано доказів наявності у нього обвинувачення або непогашеної судимості за іншими кримінальними правопорушеннями, прямо передбаченими абз. 1 ч. 2 ст. 4 Закону № 2232-XII як такими, що перешкоджають комплектуванню військових формувань.

Тому обставина, що станом на дату мобілізації — 27 січня 2026 року — позивач перебував у статусі підозрюваного у кримінальному провадженні за ч. 2 ст. 111 КК України, на переконання суду, не може бути кваліфікована як перешкода для призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, у розумінні ч. 2 ст. 4 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».

Суд також урахував, що спірні накази були прийняті відповідачами в межах наданих їм повноважень, на підставі наявних облікових даних та після проходження позивачем військово-лікарської комісії, яка визнала його придатним до військової служби.

Окремо суд звернув увагу на положення п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону № 2232-XII, відповідно до якого для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, початком проходження військової служби є день відправлення у військову частину з відповідного районного чи міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Щодо вимоги про звільнення з військової служби суд зазначив, що відповідні підстави визначені ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», а процедури їх реалізації деталізовані законодавством, яке регламентує проходження військової служби.

З огляду на доводи сторін та наявні у матеріалах справи докази суд не встановив передбачених законом підстав для звільнення позивача з військової служби.

У підсумку Одеський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що відповідачі діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України, а заявлені позовні вимоги є необґрунтованими.

Суд відмовив у задоволенні адміністративного позову про визнання протиправним і скасування наказу про мобілізацію, скасування наказу про зарахування до списків особового складу військової частини та звільнення позивача з військової служби.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.