Підпис виявився сильнішим за заперечення: Верховний Суд про позику на 510 тисяч грн без розписки
Підписаний договір позики може підтверджувати передання грошей навіть без окремої розписки, якщо в ньому прямо зазначено, що позичальник отримав кошти в повному обсязі. А якщо сторони заздалегідь погодили відсотки за прострочення повернення боргу, суд може стягнути їх разом з основною сумою позики.
Такий висновок випливає з постанови Верховного Суду від 14 жовтня 2026 року у справі № 757/60883/24-ц, у якій позичальник намагався оскаржити стягнення боргу, посилаючись на відсутність окремої розписки та неправомірність нарахування 10% річних.
Суть спору
Як стало відомо із матеріалів справи, 1 серпня 2019 року двоє громадян уклали письмовий договір позики. За його умовами позикодавець передав позичальнику 510 424,32 грн. На момент передання ця сума відповідала 20 400 доларам США за офіційним курсом Національного банку України. Позичальник зобов’язався повернути гроші до 15 жовтня 2019 року. Проте у визначений строк кошти не повернув.
У грудні 2024 року позикодавець звернувся до суду, вимагаючи стягнути основний борг у гривневому еквіваленті 20 400 доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення, а також 10% річних за прострочення – в еквіваленті 4 812,16 долара США.
Печерський районний суд Києва 10 грудня 2025 року задовольнив позов. Київський апеляційний суд 11 березня 2026 року залишив рішення без змін. Відповідач оскаржив ці рішення у Верховному Суді.
Його представник стверджував, що договір містить часові суперечності й не дає змоги достовірно встановити, коли саме передали гроші та чи відбулося це взагалі. Окремої розписки про отримання коштів у матеріалах справи не було, як і банківських документів, що підтверджували б переказ. Захист також заперечував проти стягнення боргу в доларовому еквіваленті та 10% річних. На думку відповідача, суди неправильно визначили валюту зобов’язання, а передбачені договором проценти були платою за користування позикою, а не відповідальністю за прострочення.
Однак Верховний Суд не знайшов підстав для скасування рішень попередніх інстанцій. Касаційну скаргу залишили без задоволення, а стягнення боргу та процентів – у силі.
Відсутність розписки не врятувала позичальника
Ключовим у цій справі стало те, що договір містив пряме підтвердження отримання грошей. У пункті 3 документа зазначалося, що позичальник отримав усю суму готівкою до моменту підписання договору. Там само сторони погодили, що підписання документа підтверджує факт одержання позики, а сам підписаний договір є доказом передання грошей позикодавцем позичальнику.
Крім того, пункт 11 передбачав, що сторони погодили всі умови договору та не мають щодо них зауважень, доповнень або суперечностей. Тобто документ містив не лише зобов’язання повернути кошти в майбутньому, а й підтвердження того, що позичальник уже отримав їх у повному обсязі.
Верховний Суд виходив із положень статей 1046 та 1047 Цивільного кодексу України. За частинами першою та другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає іншій у власність гроші або інші речі, а позичальник зобов’язується повернути таку саму суму коштів або таку саму кількість речей відповідного роду та якості. Договір позики вважається укладеним із моменту передання грошей або інших речей.
Частина друга статті 1047 ЦК України передбачає, що укладення договору позики та його умови можуть підтверджуватися розпискою позичальника або іншим документом, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей чи кількості речей.
Отже, закон не вимагає, щоб факт передання коштів підтверджувався виключно окремою розпискою. Важливо, чи містить наданий документ відомості, які дозволяють встановити факт передання грошей та зміст домовленостей між сторонами. У цій справі суди попередніх інстанцій дослідили договір і встановили, що він прямо підтверджував отримання коштів. Позичальник не навів доводів, які дали б підстави скасувати ці висновки в касаційному порядку.
Водночас ця постанова не означає, що будь-який підписаний договір автоматично доводить передання грошей. Оскільки договір позики є реальним договором, суд має встановити, чи відбулося фактичне передання коштів.
Чи можна стягнути 10% річних за прострочення безпроцентної позики
Інший важливий аргумент відповідача стосувався відсотків. Він наполягав, що передбачені договором 10% річних є платою за користування позикою відповідно до статті 1048 ЦК України, а не санкцією за прострочення грошового зобов’язання. Однак суди звернули увагу на зміст пункту 2 договору. У ньому сторони визначили, що позика є безвідсотковою і плата за користування не стягується.
Водночас було передбачено: якщо позичальник своєчасно не поверне гроші, він повинен сплатити основний борг і 10% річних від суми простроченої неповерненої позики. Зазначимо, що стаття 1048 ЦК України регулює право позикодавця на відсотки за користування позикою. Їхній розмір і порядок сплати визначаються договором, якщо інше не встановлено законом. Частина друга статті 625 ЦК України передбачає наслідки прострочення грошового зобов’язання. Боржник на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
У цій справі сторони погодили, що 10% річних нараховуватимуться не за звичайне користування коштами протягом строку позики, а в разі несвоєчасного повернення грошей. Апеляційний суд визнав, що зміст договору підтверджує саме такий характер відсотків.
Верховний Суд погодився з цим висновком і зазначив, що позичальник прострочив виконання взятого на себе зобов’язання. У результаті суди залишили в силі стягнення 10% річних у розмірі, еквівалентному 4 812,16 долара США. Таким чином, безвідсотковий характер позики не виключає можливості погодити окремі фінансові наслідки порушення строку повернення коштів.
Проте правова оцінка таких умов залежить від їхнього змісту: у договорі потрібно чітко визначити, за що саме сплачуються відсотки та за яких обставин виникає відповідний обов’язок.
У касаційній скарзі відповідач повторював аргументи щодо відсутності доказів передання коштів, суперечностей у договорі та неправомірності стягнення відсотків. Однак Верховний Суд наголосив на межах своїх повноважень. За статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права. Вона не може заново встановлювати обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, визначати достовірність доказів або вирішувати, які з них мають перевагу.
Верховний Суд зазначив, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та власного тлумачення заявником норм матеріального права. Суди першої й апеляційної інстанцій дослідили договір, установили факт виникнення боргового зобов’язання та дійшли висновку про наявність підстав для стягнення коштів. Колегія суддів не встановила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до скасування оскаржених рішень.
У постанові від 14 жовтня 2026 року Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, рішення Печерського районного суду Києва від 10 грудня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року – без змін. Також суд поновив виконання цих рішень, яке раніше було зупинене на час касаційного перегляду.
Ця справа показує, що під час оформлення позики важливо не обмежуватися зазначенням суми боргу та строку повернення. Зміст договору може стати визначальним доказом у разі судового спору.
Отже, Верховний Суд підтвердив: відсутність окремої розписки сама по собі не є підставою для відмови у стягненні боргу, якщо передання грошей підтверджується іншим належним документом. А погоджені сторонами 10% річних за прострочення можуть бути стягнуті разом з основним боргом, якщо відповідна умова договору встановлює такий обов’язок і суд підтверджує її застосовність до конкретних правовідносин.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
