Пишні вінки, червоні шаровари й поліестер: засновниця Svarga Наталія Яриш пояснила, звідки взялася “шароварщина”

Кричущий поліестер, штучні вінки та вульгарна стилізація довго залишалися для багатьох головним символом «українського народного вбрання». Засновниця та власниця бренду Svarga Наталія Яриш переконана: більшість із цих стереотипів десятиліттями цілеспрямовано нав’язувалися радянською пропагандою, щоб знецінити багатство української культури. Про те, як сучасний ринок долає наслідки шароварщини, чому якісний вишитий одяг став способом вираження поваги до себе, читайте в інтерв’ю для LMN.

Пані Наталію, що для вас особисто означає поняття “шароварщини” в сучасній українській моді?

Якщо говорити про сучасну українську моду, то для мене це просто неякісний вишитий одяг. У вишивці мені завжди хочеться бачити льон, красиві узори, якісний матеріал та хороші лекала. Передусім повага до себе має транслюватися через одяг: коли ти одягаєш поліестерчик, то ти не дуже себе любиш.

Загалом шароварщина для мене – це певна вульгарність, дешевість, щось дуже поверхневе, беззмістовне та антипрезентаційне. Це те, що суперечить багатству внутрішнього світу людини, не розкриває його, а лише дуже спрощено відображає.

Чому українці досі іноді обирають дуже стереотипні образи — яскраві орнаменти, червоно-чорну вишивку, пишні вінки?

Очевидно, що колись цю стереотипність нам нав’язали москалі. Українців спеціально виводили на сцену в шароварах, червоно-чорних сорочках, цих жахливих гіперболізованих вінках… До речі, такий яскравий вінок – це теж нав’язаний елемент. Раніше традиційні вінки мали зовсім інший вигляд. Згадайте Шевченкову «Катерину»: на картині вона у дуже скромному, навіть елегантному вінку.

У радянські роки це навмисно видозмінили, аби принизити наше надбання і цінність. Якась частина людей і зараз носиться з цими стереотипами, бо просто не досліджує унікальність вишитого одягу.

Чи змінився попит після початку повномасштабної війни? Люди почали глибше цікавитися походженням орнаментів?

Так, люди й справді почали більше цікавитися походженням символів. Частково це відбувається завдяки тому, що ми самі це пропонуємо й розповідаємо історію кожного вишитого виробу. Намагаємося стежити за сучасними трендами, тому цей процес просвітництва проходить дуже легко й природно.

До повномасштабного вторгнення люди теж купували вишиванки, але важко сказати, наскільки то була усвідомлена покупка. Попит завжди формує пропозицію. Коли з’явилося більше якісного вибору, люди почали глибше замислюватися над своїм корінням і походженням. Вони стали свідомими споживачами, їм уже не байдуже, що саме на них одягнено.

Чи немає страху, що сучасна мода відійде від канонів настільки, що втратить зв’язок із традицією?

У нашому випадку ні, адже ми беремо саме історичні речі та осучаснюємо їх. Ми несемо пам’ять народу через одяг, тому відриву від коріння немає й не буде.

 Як загалом змінився дизайн українських вишиванок за останні 10 років?

 Десять років тому був запит на щось дешевше, «куплене за дві гривні». Зараз клієнти шукають цінність і готові платити за якісні тканини.

Змінилася кольористика та самі стилізації. Якщо раніше вишиванку носили виключно зі спідницею, крайкою чи червоними штанами, то зараз люди стали набагато сміливішими. Ми бачимо дивовижні стилізації з кепками, шортами, і це чудово, це виглядає сучасно.

Можете навести приклад, як старовинна річ адаптується під сучасний фасон?

Минулого року ми випустили вишиванку «Сон-трава», яка увійшла до капсули «Квіти Незалежності». Першочергово це була полтавська вишита сорочка 30-х років зі своєрідним орнаментом — як малюнок з дитячої пам’яті, де є дерева та пташки.

Наші дизайнери її осучаснили: змінили розташування вишивки, додали манжети, грали з кольором. У результаті вийшла унікальна блузка, яка стала однією з найулюбленіших серед наших клієнтів.

Вишиванка вже стала предметом щоденного гардеробу чи залишається святковим вбранням?

Я дуже прагну, щоб вона була щоденною, але все ж вишиванку вдягають тоді, коли хочуть створити особливий настрій. До того ж є різні сорочки під різні події.

Щодо мінімалізму — запити різняться. На свята люди прагнуть чогось дуже яскравого, а на щодень обирають мінімалістичні моделі. Є навіть регіональні та вікові відмінності: наприклад, кияни частіше просять приглушених тонів, а львів’яни віддають перевагу яскравим барвам.

Чи можна говорити про українську вишиванку як про щось єдине, якщо кожен регіон має свої традиції?

Абсолютно. Попри те, що в кожному селі був свій стиль (на Городоччині це геометричні солярні знаки червоно-чорно-синіх кольорів, на Яворівщині – зелено-помаранчеві рослинні орнаменти, на Полтавщині – ніжне «білим по білому»), базові символи повторюються по всій країні.

Всюди можна знайти хрести, сваргу, зірки, ромби, пташині чи рослинні мотиви. Крім того, спільною рисою для всіх регіонів завжди було використання натуральних тканин: льону, бавовни, коноплі. Багато багатих регіональних традицій нам ще тільки належить відкривати та розкопувати.

Як ви ставитеся до брендів, які використовують орнаменти просто як декоративний елемент, без заглиблення в сенси?

Завжди були різні митці та різне бачення, це також має право на життя. Але нам такий підхід не близький – ми прагнемо творити культуру, а не просто випускати «красиві речі».

Які три головні ознаки якісної сучасної вишиванки ви б назвали?

Тканина, крій та вишивка. Тканина має бути якісною, крій – добре лежати по фігурі, а сама вишивка – бути усвідомленою.

Якою ви бачите українську вишиванку через 10 років?

Традиційні узори та символи обов’язково залишаться, а от крій змінюватиметься відповідно до трендів того часу. Можливо, частково трансформується кольористика. Варто залишати простір для нових тенденцій, але підходити до цього розумно та послідовно.