Після мобілізації чоловік став учителем інформатики на 0,75 ставки та вимагав відстрочку: що вирішив суд
Закарпатський окружний адміністративний суд розглянув справу за позовом чоловіка, який після призову на військову службу під час мобілізації влаштувався вчителем інформатики на 0,75 ставки та вимагав оформлення відстрочки як педагогічний працівник закладу загальної середньої освіти.
Позивач оскаржував нерозгляд територіальним центром комплектування та соціальної підтримки документів, надісланих навчальним закладом, і наполягав на наявності передбачених законом підстав для відстрочки.
Суд з’ясовував, чи може особа, яку вже призвали на військову службу, отримати відстрочку від мобілізації у зв’язку з подальшим працевлаштуванням у школі, чи впливає на її правовий статус несвоєчасне оновлення відомостей у реєстрі «Оберіг» та чи зобов’язаний ТЦК розглядати повідомлення роботодавця як заяву про надання відстрочки.
Обставини справи
До Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся чоловік із позовом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Спір стосувався його призову на військову службу, відображення військово-облікового статусу в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів «Оберіг», а також можливості отримання відстрочки від мобілізації у зв’язку з роботою педагогічним працівником.
Первісно позивач просив визнати протиправними дії ТЦК щодо його призову на військову службу під час мобілізації, визнати протиправним та скасувати відповідний наказ начальника ТЦК у частині, що стосувалася його призову та направлення до військової частини.
Крім того, чоловік вимагав зобов’язати уповноважений орган виключити його зі списків особового складу, сформованих для відправлення у війська, та відновити в реєстрі «Оберіг» відомості про його перебування на військовому обліку як військовозобов’язаного, тобто цивільної особи, яка має право на відстрочку.
Окремо позивач просив розглянути документи, подані Тячівським ліцеєм № 1 імені В. Ґренджі-Донського Тячівської міської ради Закарпатської області 5 листопада 2025 року, ухвалити рішення про надання йому відстрочки на підставі пункту 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та внести відповідні відомості до реєстру.
Обґрунтовуючи позов, чоловік зазначав, що з 1 листопада 2025 року працює вчителем інформатики у Тячівській філії зазначеного ліцею. Його педагогічне навантаження становить 0,75 ставки, що, на його переконання, відповідає законодавчим вимогам для отримання відстрочки педагогічними працівниками закладів загальної середньої освіти.
Працевлаштування було оформлено наказом № 37-К від 29 жовтня 2025 року, відповідно до якого позивача призначили на посаду вчителя інформатики з 1 листопада 2025 року з неповним тижневим навантаженням 0,75 ставки.
5 листопада 2025 року ліцей надіслав до ТЦК лист № 310, яким повідомив про призначення чоловіка на відповідну педагогічну посаду.
Позивач стверджував, що навчальний заклад надав документи, які підтверджували його право на відстрочку, однак територіальний центр комплектування їх належним чином не розглянув.
За твердженням чоловіка, 7 листопада 2025 року, перебуваючи на роботі та проводячи урок, він дізнався про зміну його статусу в реєстрі «Оберіг» на «військовослужбовець». Він вважав такі дії протиправними та наполягав, що його було призвано без проведення належного медичного огляду.
Водночас під час судового розгляду з’ясувалося, що наказ про призов чоловіка на військову службу був виданий значно раніше — 19 грудня 2024 року.
Саме ця обставина стала визначальною для оцінки правовідносин між сторонами.
З матеріалів справи установив, що 19 грудня 2024 року чоловіка призвали на військову службу під час мобілізації на підставі наказу ТЦК № 1180.
Наступного дня, 20 грудня 2024 року, відповідно до поіменного списку військовозобов’язаних № 1100/2671 його направили до військової частини.
Однак чоловік відмовився проходити військову службу в цій частині. Зазначену обставину було зафіксовано його особистою заявою та актом від 24 грудня 2024 року.
За інформацією відповідача, у зв’язку з відмовою від виконання обов’язків військової служби 24 грудня 2024 року було ініційовано службове розслідування.
За його результатами 20 січня 2025 року до територіального управління Державного бюро розслідувань у Львові направили повідомлення № 733 про можливе вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 409 Кримінального кодексу України.
Відповідні відомості внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Як зазначав відповідач, на час розгляду адміністративної справи кримінальне провадження щодо позивача тривало.
При цьому суд не встановлював винуватості чоловіка у вчиненні кримінального правопорушення, а враховував наведені обставини в контексті документального підтвердження його призову та подальших подій.
ТЦК у відзиві на позов заперечував проти заявлених вимог.
Відповідач зазначав, що мобілізація чоловіка відбулася 19 грудня 2024 року за результатами проведеного медичного огляду. На той момент він не мав відстрочки, тому відповідач вважав призов правомірним.
На переконання ТЦК, після призову та направлення до військової частини чоловік набув статусу військовослужбовця.
Відповідно, подальше працевлаштування педагогічним працівником не могло бути підставою для оформлення відстрочки від призову, оскільки законодавство передбачає таку відстрочку для військовозобов’язаних і резервістів, а не для осіб, які вже проходять військову службу.
Позивач із доводами відповідача не погоджувався.
У відповіді на відзив від 12 лютого 2026 року він заперечував факт свого призову в грудні 2024 року та наполягав, що працює вчителем інформатики.
У додаткових поясненнях від 2 вересня 2026 року чоловік зосередив увагу на тому, що територіальний центр комплектування не розглянув надіслані ліцеєм документи.
На його думку, після отримання повідомлення від навчального закладу ТЦК був обізнаний про обставини, з якими закон пов’язує право педагогічного працівника на відстрочку від мобілізації.
Позивач також вважав, що неподання ним особистої заяви про відстрочку не звільняло ТЦК від обов’язку розглянути документи, отримані від роботодавця, або принаймні роз’яснити встановлений порядок оформлення такого права.
Які вимоги залишилися на розгляді суду
Під час розгляду справи відбулися процесуальні зміни щодо обсягу позовних вимог.
22 січня 2026 року суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову, а 28 січня відкрив спрощене позовне провадження.
У судовому засіданні 23 березня 2026 року чоловік уточнив позовні вимоги щодо оскарження призову та відповідного наказу, зазначивши датою оскаржуваних дій і наказу 19 грудня 2024 року.
Ухвалою від 26 березня 2026 року Закарпатський окружний адміністративний суд залишив без розгляду частину позовних вимог, пов’язаних із безпосереднім оскарженням мобілізації чоловіка.
Зокрема, без розгляду залишили вимоги про визнання протиправними дій ТЦК щодо призову, скасування наказу № 1180 від 19 грудня 2024 року, виключення чоловіка зі списків особового складу, сформованих для відправлення у війська, та відновлення в реєстрі «Оберіг» його статусу як військовозобов’язаного.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2026 року зазначену ухвалу залишено без змін.
У зв’язку з апеляційним оскарженням провадження у справі тимчасово зупиняли, а 8 червня 2026 року його поновили.
Після цього предметом подальшого судового розгляду залишилися вимоги, пов’язані з нерозглядом ТЦК документів навчального закладу та ненаданням відстрочки як педагогічному працівнику.
У додаткових поясненнях позивач просив визнати протиправною бездіяльність ТЦК щодо непроведення перевірки підстав для відстрочки, нерозгляду листа ліцею № 310 від 5 листопада 2025 року та ненадання вмотивованої письмової відповіді.
Також чоловік вимагав зобов’язати ТЦК розглянути документи навчального закладу, перевірити наявність підстав для відстрочки відповідно до пункту 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ухвалити відповідне рішення за процедурою, визначеною постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, та внести необхідні відомості до реєстру «Оберіг».
У судовому засіданні 28 вересня 2026 року позивач підтримав уточнені вимоги в повному обсязі.
Представник ТЦК заперечував проти їх задоволення, посилаючись на те, що чоловік був мобілізований ще в грудні 2024 року та з цього часу мав статус військовослужбовця.
Позиція та висновки суду
Розглядаючи спір, Закарпатський окружний адміністративний суд насамперед дослідив правовий статус позивача на момент виникнення спірних правовідносин.
Суд виходив із положень частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.
Також суд урахував статтю 65 Конституції України, яка встановлює конституційний обов’язок громадян щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності держави.
Правове регулювання спірних відносин суд розглядав з урахуванням Законів України «Про військовий обов’язок і військову службу» № 2232-XII та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII.
Суд зазначив, що військовий обов’язок охоплює, зокрема, проходження військової служби, а законодавство визначає окремі категорії громадян залежно від їхнього військово-правового статусу.
У цьому контексті істотне значення має розмежування статусів військовозобов’язаного, резервіста та військовослужбовця.
Військовозобов’язаними є особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Резервістами є особи, які проходять службу у військовому резерві та призначені для комплектування відповідних військових формувань.
Натомість військовослужбовцями є особи, які проходять військову службу.
Суд звернув увагу на частини першу та третю статті 2 Закону № 2232-XII, які визначають військову службу як державну службу особливого характеру та встановлюють, що особи, які її проходять, є військовослужбовцями.
Окремо суд застосував пункт 4 частини першої статті 24 цього Закону, яким визначено момент початку проходження військової служби для громадян, призваних під час мобілізації.
Відповідно до зазначеної норми, для цієї категорії громадян початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного чи міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Саме з наведених положень суд виходив, визначаючи, чи міг позивач після призову в грудні 2024 року претендувати на відстрочку від мобілізації на підставі працевлаштування вчителем у листопаді 2025 року.
Чому робота вчителем на 0,75 ставки не стала підставою для відстрочки
Суд окремо проаналізував пункт 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Ця норма передбачає, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають, зокрема, наукові та науково-педагогічні працівники закладів вищої і фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають науковий ступінь.
Крім того, відповідна гарантія поширюється на педагогічних працівників закладів фахової передвищої, професійної та загальної середньої освіти за умови, що вони працюють у відповідних закладах за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.
Норма також охоплює визначені законом категорії працівників Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.
Позивач посилався саме на положення щодо педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти, оскільки працював учителем інформатики з навантаженням 0,75 ставки.
Однак суд наголосив, що для вирішення спору недостатньо встановити лише факт зайняття відповідної педагогічної посади та розмір ставки.
Визначальним є те, чи належить особа до категорії громадян, яким законодавство взагалі дозволяє оформлювати відстрочку від призову під час мобілізації.
Суд зазначив, що частини сьома та восьма статті 23 Закону № 3543-XII регулюють перевірку підстав для надання відстрочки військовозобов’язаним та її оформлення територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Відстрочка також може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів на підставі інформації, отриманої з інших державних реєстрів або баз даних, яка підтверджує відповідне право військовозобов’язаного.
Суд урахував Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154.
Відповідно до цього Положення, ТЦК є органами військового управління, які забезпечують виконання законодавства з питань військового обов’язку, військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Зокрема, районні ТЦК оформлюють відстрочки від призову під час мобілізації для військовозобов’язаних і резервістів у встановленому порядку, перевіряють підстави їх надання та ведуть спеціальний облік військовозобов’язаних.
Крім того, суд послався на Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.
Зокрема, пункт 56 цього Порядку визначає, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається військовозобов’язаним із підстав, установлених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Проаналізувавши наведені норми, суд дійшов висновку, що відстрочка від призову на військову службу може надаватися громадянам, які мають статус військовозобов’язаного або резервіста, тоді як надання такої відстрочки військовослужбовцям законодавством не передбачено.
Суд пояснив, що правова природа відстрочки полягає у відтермінуванні призову на військову службу. Відповідно, такий механізм не може застосовуватися до особи, яка вже набула статусу військовослужбовця внаслідок призову.
У розглянутій справі суд установив, що чоловіка було мобілізовано 19 грудня 2024 року.
Наказ про призов № 1180 на час розгляду справи залишався чинним.
Водночас питання правомірності самого призову в грудні 2024 року вже не було предметом судового розгляду по суті, оскільки відповідну частину позову раніше залишили без розгляду.
Матеріали справи також не містили доказів подальшої демобілізації чоловіка. Сторони не повідомляли про наявність таких документів.
За цих обставин суд дійшов висновку, що на момент виникнення спору щодо відстрочки позивач мав статус військовослужбовця.
Відтак подальше працевлаштування вчителем інформатики на 0,75 ставки не створювало для нього права на відстрочку від призову на військову службу за пунктом 2 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII.
Чому відомості в реєстрі «Оберіг» не змінили висновку суду
Окремим аргументом позивача було те, що до листопада 2025 року в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів його статус відображався як «військовозобов’язаний».
На думку чоловіка, це свідчило про відсутність належного набуття ним статусу військовослужбовця.
Однак суд відхилив такі доводи.
Він виходив із того, що момент початку проходження військової служби визначається безпосередньо законодавством, а не датою технічного оновлення інформації в державному реєстрі.
Оскільки матеріали справи підтверджували факт призову чоловіка в грудні 2024 року, а відповідний наказ залишався чинним, несвоєчасне оновлення відомостей у реєстрі «Оберіг» не могло нівелювати цей факт.
Таким чином, суд не погодився з тим, що відображення попереднього військово-облікового статусу в реєстрі саме по собі могло підтверджувати право чоловіка на оформлення відстрочки після призову.
Чи зобов’язаний ТЦК розглядати лист навчального закладу як заяву про відстрочку
Інше питання, яке дослідив суд, стосувалося правового значення повідомлення, направленого навчальним закладом до територіального центру комплектування.
Позивач наполягав, що ТЦК повинен був розглянути лист Тячівського ліцею № 1 імені В. Ґренджі-Донського від 5 листопада 2025 року як підтвердження наявності підстав для відстрочки.
На його переконання, отримавши відомості про працевлаштування вчителем на 0,75 ставки, відповідач мав перевірити відповідні обставини, ухвалити рішення щодо відстрочки або надати мотивовану письмову відповідь.
Оцінюючи ці доводи, суд звернувся до пункту 58 Порядку № 560 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Зазначена норма передбачала, що за наявності підстав для отримання відстрочки військовозобов’язані, крім визначених Порядком категорій, особисто через центри надання адміністративних послуг подають заяву на ім’я голови комісії районного або міського ТЦК та СП чи його відділу за місцем перебування на військовому обліку.
Заява має містити встановлені відомості про військовозобов’язаного, зокрема його прізвище, ім’я та по батькові за наявності, реєстраційний номер облікової картки платника податків або передбачені законом паспортні дані, дату народження, адресу задекларованого чи зареєстрованого місця проживання або перебування, електронну адресу та контактний номер телефону.
До заяви повинні додаватися документи, які підтверджують право на відстрочку, або їхні засвідчені в установленому порядку копії відповідно до переліку, наведеного в додатку 5 до Порядку № 560.
Суд зазначив, що посада вчителя закладу загальної середньої освіти не належить до категорій, для яких пунктом 58 Порядку № 560 передбачені відповідні винятки із загальної процедури особистого звернення.
Тому військовозобов’язаний, який претендує на відстрочку у зв’язку з педагогічною діяльністю, повинен звернутися із заявою та підтвердними документами в порядку, встановленому законодавством.
Водночас лист навчального закладу, надісланий до ТЦК у зв’язку з прийняттям особи на роботу, має інше правове призначення.
Суд звернув увагу на пункт 34 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487.
Ця норма передбачає обов’язок навчального закладу повідомляти відповідний територіальний центр комплектування про зміни облікових даних у зв’язку з прийняттям особи на роботу у встановлений строк — протягом семи днів із дня видання відповідного наказу.
На переконання суду, лист Тячівського ліцею № 310 від 5 листопада 2025 року свідчив саме про виконання навчальним закладом обов’язку з повідомлення ТЦК про зміну військово-облікових даних працівника.
Такий лист не є заявою військовозобов’язаного про надання відстрочки в розумінні пункту 58 Порядку № 560.
Суд наголосив, що законодавство не встановлює обов’язку ТЦК розглядати подібне повідомлення роботодавця за процедурою надання відстрочки або надавати відповідь на нього в порядку, передбаченому Порядком № 560.
Відтак суд не знайшов підстав вважати, що нерозгляд повідомлення навчального закладу як заяви про відстрочку становив протиправну бездіяльність відповідача.
Рішення суду
За результатами розгляду справи № 280/8119/26 Закарпатський окружний адміністративний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Суд установив, що чоловік був призваний на військову службу під час мобілізації 19 грудня 2024 року, а наказ про призов на час вирішення спору залишався чинним.
Доказів подальшої демобілізації матеріали справи не містили.
Водночас на посаду вчителя інформатики з педагогічним навантаженням 0,75 ставки позивача призначили лише з 1 листопада 2025 року, тобто після набуття ним статусу військовослужбовця.
За висновком суду, відстрочка від призову під час мобілізації передбачена для військовозобов’язаних і резервістів, а не для осіб, які вже проходять військову службу.
Також суд зазначив, що несвоєчасне оновлення військово-облікових відомостей у реєстрі «Оберіг» не змінює факту призову, підтвердженого відповідним наказом.
Окремо суд відхилив доводи про обов’язок ТЦК розглянути лист навчального закладу як заяву про відстрочку, оскільки таке повідомлення було складене в межах виконання роботодавцем обов’язків із ведення військового обліку та не замінювало особистого звернення військовозобов’язаного за встановленою процедурою.
Рішенням від 1 жовтня 2026 року у справі № 260/261/26 у задоволенні позову відмовлено повністю в межах вимог, що залишалися на розгляді суду.
У зв’язку з відмовою в позові питання розподілу судових витрат суд не вирішував.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України. Повний текст судового рішення виготовлено 5 жовтня 2026 року.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
