Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова знову опинився у центрі суспільної уваги. Цього разу — через кадрове рішення, яке вже викликало жваве обговорення в академічному середовищі.

Згідно з копією наказу №381, колишнього ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимира Бугрова призначено професором кафедри філософії та суспільних наук ВНМУ. Контракт укладено до 31 серпня 2027 року.

На перший погляд — звичайне кадрове рішення. Однак біографія нового професора робить його далеко не пересічним викладачем.

Репутаційний багаж

Ще донедавна Володимир Бугров очолював один із найпрестижніших університетів країни — КНУ імені Тараса Шевченка у Києві.

Та останні роки його перебування на посаді супроводжувалися низкою гучних скандалів.

Найсерйознішим став антикорупційний. Шевченківський районний суд Києва визнав Бугрова винним у поданні недостовірних відомостей у декларації. Згодом це рішення залишив у силі Київський апеляційний суд.

Після цього Міністерство освіти і науки не допустило його до участі у нових виборах ректора КНУ, пославшись на встановлені законом антикорупційні обмеження. Це — юридично встановлений факт.

Паралельно навколо Бугрова виник ще один гучний суспільний скандал. Навесні 2026 року в Інтернеті були поширені матеріали інтимного характеру, які пов’язували з ексректором. Частина студентів організувала акції протесту, вимагаючи його відставки та проведення незалежного розслідування.

Сам Володимир Бугров категорично заперечував справжність оприлюднених матеріалів, називаючи їх сфабрикованою інформаційною атакою, спрямованою на дискредитацію перед виборами ректора. Доказів автентичності цих матеріалів правоохоронні органи публічно не оприлюднювали.

Чому саме ВНМУ?

Саме це сьогодні є головним питанням. Чому університет, який сам переживає непростий період, вирішує запросити людину з настільки неоднозначним репутаційним шлейфом?

Особливо після того, як одним із найгучніших скандалів останніх місяців у самому ВНМУ стала історія із проректором Вергелесом, якого Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти визнало таким, що допустив академічний плагіат. Тоді експертне середовище говорило про кризу академічної доброчесності.

Тепер виникає нове запитання: чи не переростає ця криза вже у кризу кадрової політики? Формально — законно. Але чи достатньо цього?

Жодна норма закону не забороняє університету приймати на роботу людину, якщо вона має відповідну освіту, науковий ступінь і відповідає кваліфікаційним вимогам.

Володимир Бугров — доктор філософських наук, професор, автор численних наукових праць і багаторічний викладач. Тому саме призначення не є незаконним. Але університет — це не лише місце роботи. Це інституція, яка формує цінності майбутніх лікарів. Саме тому будь-яке кадрове рішення оцінюється не лише через призму законності, а й через питання академічної репутації, довіри та морального авторитету. Особливо під час війни, коли українські університети декларують європейські стандарти доброчесності й прозорості.

Репутація — теж капітал

Університети роками будують власне ім’я. Втратити його можна значно швидше.

Після історії із плагіатом одного з керівників суспільство очікувало, що адміністрація ВНМУ зробить ставку на бездоганну академічну репутацію нових викладачів. Натомість громадськість побачила інше кадрове рішення, яке неминуче викликало нову хвилю запитань.

Чи проводилася оцінка можливих репутаційних ризиків? Чому було обрано саме цього кандидата серед сотень докторів наук України? Якими професійними аргументами керувалося керівництво університету? Чи проводився відкритий конкурс? І, зрештою, чи відповідає така кадрова політика заявленим принципам академічної доброчесності?

Суспільство має право почути відповіді

Ніхто не може бути обмежений у праві на працю лише через резонансність власної біографії.

Водночас державний університет повинен бути максимально відкритим щодо своїх кадрових рішень. Тому ця історія потребує не взаємних звинувачень, а публічного пояснення.

Якщо керівництво ВНМУ має професійні аргументи на користь призначення Володимира Бугрова — суспільство має право їх почути. Бо питання сьогодні вже не лише в одній посаді. Питання значно ширше.

Яку модель університету будує ВНМУ?

Ту, де головним критерієм залишаються академічна репутація, бездоганна доброчесність і суспільна довіра? Чи таку, де репутаційні ризики перестають бути визначальним фактором під час ухвалення кадрових рішень?

Від відповіді на це запитання залежить не лише імідж одного університету, а й довіра до української вищої медичної освіти загалом.

Це звучить набагато гостріше ще й тому, що є підозра у науковців про те, що плагіат може бути у науковій праці і самої очільниці вишу. Адже Вікторія Петрушенко не один раз намагалась через суди накласти заборону про її розгляд на предмет доброчесності у НАЗЯВО.

І суди виносили рішення про заборону. Однак Верховний Суд України визнав такі рішення нікчемними. Саме тому медична спільнота і громадськість хочуть побачити розгляд цієї роботи у НАЗЯВО й отримати відповідь: медвуз став прихистком професіоналів чи «збродом» недоброчесності, де за певних, неважко здогадатись, за яких умов закривають очі на репутаційні та професійні ляпи?

Андрій Власенко

Від редакції: готові вислухати інші точки зору.