Після ВЛК чоловік відмовився від бойової повістки та написав заяву про відмову від служби: суд призначив штраф
Лисянський районний суд Черкаської області розглянув кримінальне провадження щодо військовозобов’язаного, якого обвинувачували в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації за статтею 336 Кримінального кодексу України.
Чоловік після проходження військово-лікарської комісії відмовився отримати повістку для призову на військову службу та відправлення до Збройних Сил України, а також письмово повідомив про відмову від проходження військової служби.
Обставини справи
Як встановив суд, чоловік перебував на військовому обліку як військовозобов’язаний. 5 травня 2025 року він пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією.
За результатами ВЛК його було визнано придатним до військової служби у військових частинах забезпечення, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, військових навчальних закладах, навчальних центрах, закладах та установах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв’язку, оперативного забезпечення та охорони.
Правових підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації він не мав.
Того ж дня, 5 травня 2025 року, у приміщенні ТЦК та СП у присутності військовослужбовців чоловікові запропонували під підпис отримати повістку про виклик на 17:00 цього ж дня для призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до лав Збройних Сил України.
Від отримання цієї повістки він відмовився. У зв’язку з цим було складено акт про відмову від отримання повістки.
Крім того, чоловік звернувся до ТЦК та СП із письмовою заявою, у якій повідомив, що відмовляється від проходження служби у Збройних Силах України.
За встановленими судом обставинами, чоловік знав і розумів, що о 17:00 5 травня 2025 року повинен з’явитися до ТЦК та СП для проходження військової служби у зв’язку з призовом за мобілізацією, однак без поважних причин умисно не прибув за викликом. Про причини неявки він не повідомив і документів, які б підтверджували поважність таких причин, не надав.
Суд кваліфікував ці дії як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, тобто кримінальне правопорушення, передбачене статтею 336 КК України.
Позиція обвинуваченого
У судовому засіданні чоловік повністю визнав свою вину та щиро розкаявся.
Він пояснив, що через стан здоров’я не може проходити військову службу, оскільки страждає на тяжке захворювання, має обмеження в рухах та подав документи для встановлення групи інвалідності.
Також він зазначив, що на момент розгляду справи від служби не ухиляється. За його словами, коли його доставили до ТЦК, військовослужбовці повідомляли, що він буде направлений на передову, і саме після цього він відмовився від служби.
Обставини кримінального провадження учасники не оспорювали. Суд установив, що обвинувачений правильно розумів зміст інкримінованого йому кримінального правопорушення, а сумнівів у добровільності його позиції не було.
З огляду на це, на підставі частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися.
Висновки суду щодо винуватості
Суд дійшов висновку, що винуватість чоловіка в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації доведена повністю.
Його дії суд кваліфікував за статтею 336 КК України як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Відповідно до статті 12 КК України це кримінальне правопорушення належить до категорії нетяжких злочинів.
Що суд врахував при призначенні покарання
Призначаючи покарання, суд урахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.
Обставинами, які пом’якшують покарання, суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину шляхом послідовного та повного визнання вини, а також наявність тяжкого захворювання.
Обставин, що обтяжують покарання, суд не встановив.
Також суд урахував, що чоловік раніше не був судимий, на обліку в нарколога та психіатра не перебуває, офіційно не працевлаштований, а орган місцевого самоврядування не мав щодо нього компрометуючих матеріалів.
Крім того, обвинувачений надав суду численні виписки з історії хвороб щодо тяжких захворювань суглобів, серцево-судинної системи та шлунково-кишкового тракту. Як зазначено у вироку, він неодноразово проходив стаціонарне лікування.
Суд також указав, що після відкриття кримінального провадження чоловіка більше не доставляли до ТЦК. У вироку зазначено, що за встановлених обставин уповноважені органи на цей час не можуть мобілізувати його з огляду на тяжку хворобу, а сам він підлягає переогляду для вирішення питання щодо встановлення інвалідності.
З огляду на це суд дійшов висновку, що в цій справі неможливо призначити покарання, пов’язане з реальним позбавленням волі.
Чому суд застосував статтю 69 КК України
У справі № 700/911/25 суд зазначив, що відповідно до статей 50 та 65 КК України покарання має на меті не лише кару, а й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Вирішуючи питання про вид та міру покарання, суд виходив із принципу його індивідуалізації та врахував, що чоловік раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, щиро розкаявся, визнав вину та має низку складних захворювань.
За таких обставин суд визнав можливим застосувати частину першу статті 69 КК України. Ця норма дозволяє за наявності кількох обставин, які пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, призначити покарання нижче від найнижчої межі санкції або перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не передбаченого санкцією відповідної статті.
При цьому санкція статті 336 КК України як на момент вчинення кримінального правопорушення, так і на момент постановлення вироку передбачала покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років.
Суд окремо звернув увагу, що сам собою встановлений факт ухилення від призову на військову службу не свідчить про те, що перебування такої особи в суспільстві становить небезпеку для суспільства, оточення чи окремих осіб.
У вироку також наведено міркування про те, що застосування альтернативних до позбавлення волі видів покарання дає змогу уникнути витрат бюджетних, матеріальних і людських ресурсів держави, пов’язаних з утриманням особи в установах виконання покарань, та спрямувати відповідні ресурси, зокрема, на забезпечення обороноздатності та національної безпеки України.
Суд також послався на постанову Верховного Суду від 10 квітня 2025 року у справі №585/3430/23, у якій було визнано можливим на підставі частини першої статті 69 КК України перейти до більш м’якого виду покарання, не передбаченого санкцією статті 336 КК України, із його реальним відбуванням.
Водночас підстав для застосування статті 75 КК України та звільнення від відбування покарання з випробуванням суд не встановив, оскільки, на його переконання, це не відповідало б повною мірою меті покарання.
Суд дійшов висновку, що законодавчих заборон для призначення у цій справі покарання у виді штрафу із застосуванням частини першої статті 69 КК України немає.
З огляду на сукупність обставин суд визнав штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян необхідним і достатнім покаранням для виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Рішення суду
Лисянський районний суд Черкаської області визнав чоловіка винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК України.
Із застосуванням частини першої статті 69 КК України суд призначив йому покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 тисяч гривень.
Вирок може бути оскаржений до Черкаського апеляційного суду через Лисянський районний суд Черкаської області протягом 30 днів із дня його проголошення.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
