«Плине кача» знову лунала над Ізяславщиною: громада прощалася із Захисником
Війна не просто рахує втрати. Вона щодня забирає чиєсь ціле життя — із мріями, планами, родинними вечорами, дитячим сміхом, нездійсненими задумами й простим людським «побачимось завтра». Та для когось цього «завтра» вже не буде. Бо чорний відлік війни знову торкнувся Ізяславщини, залишивши після себе тишу, від якої болить сильніше, ніж від найгучнішого вибуху.
Учора, 31 серпня, навіки повернувся додому 33-річний захисник України, сержант, командир відділення — командир машини 3-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу 6-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону, учасник бойових дій Шпортун Олексій Сергійович, родом із Лютарського старостинського округу, що на Ізяславщині Шепетівського району.
Йому було лише 33. Вік, коли життя, здавалося б, тільки набирає справжньої сили. Коли ще стільки всього попереду. Коли хочеться будувати, любити, виховувати дітей, повертатися додому після роботи, планувати завтрашній день, сміятися з друзями, просто жити. Але для Олексія слово «жити» набуло іншого змісту — захищати життя українського народу, свою Батьківщину.
«Коли російський агресор розпочав повномасштабну війну проти України, Олексій не залишився осторонь. Маючи чітку громадянську позицію, він став на захист держави, бо знав: якщо не ми — то хто? За плечима залишилися рідні, дім, найдорожчі люди. Попереду — фронт, небезпека і щоденна боротьба за кожен клаптик української землі. Наш земляк ішов туди, де інші намагалися вижити. Туди, де кожен день міг стати останнім. Не один раз Олексій дивився смерті у вічі. Не один раз життя висіло на волосині. Та справжня мужність не у відсутності страху. Вона у тому, щоб, відчуваючи страх, усе одно залишатися на своєму місці, виконувати свій обов’язок, не залишати побратимів, стояти до кінця. 22 серпня на Запоріжжі для Олексія настав його останній бій», — зазначили під час прощання в Ізяславській міській раді.
Знову над Ізяславщиною лунала «Плине кача»… Ця пісня давно стала болючим символом української війни. І щоразу, коли вона звучить на прощанні із Захисником, здається, що сама земля стискається від болю. У скорботному мовчанні громада ставала на коліна, проводжаючи Воїна Світла. У цей день востаннє прийшли земляки сказати учаснику бойових дій Олексію «ДЯКУЮ».
На домовині воїна — синьо-жовтий прапор, під яким він ішов у бій… За який воював… Стяг, який сьогодні вкриває свого захисника востаннє… І знову звучав трикратний збройний салют — остання військова честь оборонцю України. Рідна земля Ізяславщини прийняла Захисника у свої обійми.
Тепер Олексій Шпортун — янгол-охоронець, котрий продовжує оберігати та захищати своїх близьких, рідну Україну.
Кожен загиблий/померлий воїн — це болючий шрам на душі кожного з нас. Адже вони стали живим щитом, щоб не допустити у наші домівки того, що відбувається в Маріуполі, Чернігові, Херсонщині. Саме вони є ціною нашої з вами свободи.
