Понад рік не бачив неба і втратив руку: історія звільнення з полону прикордонника з Волині Максима Трофімука (фото)

Вікторія Трофімук із Волині 15 місяців чекала на повернення з російського полону чоловіка. 31-річний майор Волинського прикордонного загону Максим Трофімук потрапив у полон у липні 2025 року під час виконання бойового завдання на Харківщині.

Це сталося під час четвертої ротації прикордонника з Волині на схід України, розповіла Суспільному дружина прикордонника Вікторія.

«Там нереально було просто вижити»

Зранку 20 липня 2025 року чоловік написав їй повідомлення, що з ним все добре. Увечері того ж дня жінка відчула тривогу. Згодом їй написав побратим чоловіка і повідомив, що Максим вирушив на іншу позицію, зв'язок із ним втрачено, його шукають, але де він і що з ним – невідомо.

«Всі плакали, всі були в шоці, але я вірила, що з ним усе добре. Я знала, що він живий. Писала йому есемески, повідомлення, бо раптом щось дійде, можливо, відпише», – каже дружина прикордонника.

26 липня російська сторона опублікувала на своїх ресурсах фотографії та відео, з яких родина дізналася, що Максим Трофімук потрапив у полон.

З фотографій та відео рідні зрозуміли, що прикордонник потрапив у полон важко пораненим.

«Його поранення були надважкі. Це чудо Боже, що він взагалі вижив. Бо так, як там його знищували: і стріляли, і скиди були з дронів. Там нереально було просто вижити», – каже Вікторія.

За словами дружини, з оприлюднених матеріалів вони зрозуміли, що Максим, найімовірніше, втратить руку. Після обміну це підтвердилося.

«Не маю права здатися»

Після того, як Вікторія дізналася про полон чоловіка, вона почала звертатися до різних установ і служб, щоб повернути його додому.

«Боротьба була складною, тому що ми знали, що офіцерів визволити з полону досить складно. Розум це розумів, але серце все одно боліло і хотілося зробити це якнайшвидше», – говорить жінка.

Одними з найважливіших у боротьбі за визволення Максима для Вікторії стали слова, які їй чоловік передав через побратима після поранення на позиції перед полоном.

«Він сказав: "Передайте моїй дружині, що я її дуже сильно люблю". І ці слова, напевно, тримали. Після того я зрозуміла, що не маю права здатися. Йому там набагато важче. Я мушу зробити все, щоб його повернути», – каже волинянка.

«Я повернуся, ти мене зустрінеш?»

Вікторія говорить: орієнтовно за тиждень до звільнення з полону їй наснився Максим.

«Сниться сон, що він повертається додому і каже: "Я повернуся, ти мене зустрінеш?"» – пригадує Вікторія.

18 жовтня у сім'ї Трофімуків була річниця весілля. Вікторія сподівалася, що саме ця дата принесе довгоочікувану звістку.

«Я так відчувала, я кажу: "Боже мій, ну хай це буде подарунок, нехай він повернеться додому"», – говорить жінка.

«Найщасливіша SMS-ка, яку, мабуть, чекають усі»

Вікторія зізнається: мала передчуття та хвилювання, що її чоловік має повернутися. Тому вирішила вперше поїхати на обмін до Чернігова. Сама це робити боялася, тому вирушила з подругою.

На місці обміну волинянка бачила, як інші родини отримують звістки про повернення рідних.

«Хтось кричить "Ура!", когось повернули додому. А мені нічого немає: ні SMS, ні телефонного дзвінка. У мене вже паніка, шок, я вже плачу, що російська сторона його не віддала, значить, його в цьому обміні не буде», – каже Вікторія.

За кілька хвилин у волинянки пролунав дзвінок: їй зателефонували зі Служби безпеки України й повідомили, що її чоловіка звільнили.

«Вітаємо, Трофімук Максим Вікторович. Було звільнено з полону. Оце найщасливіша СМСка, яку мабуть чекають усі. Бо її чекала і я», – говорить жінка.

Дорогою вона зателефонувала доньці Софії. Коли подружжя нарешті зустрілося, словами передати пережиті емоції було важко.

«Це емоції, це нічого не сказати емоції. Це були настільки і сльози, і радості, і вже хотілося просто його обняти і не відпускати від себе», – говорить жінка.

«Нарешті я бачу небо, дерева, листочки»

Після повернення Максим розповів дружині, що не одразу зрозумів, що його везуть додому. За його словами, він тривалий час не знав, що потрапить на обмін.

«Я його запитала: "Ти вірив, що я приїду на обмін сюди, в Чернігів?" Він каже: "Чесно, не очікував". На білоруській стороні, коли нас висадили з літака і пересадили в швидку, вже тоді я зрозумів, що їду на обмін», – сказав прикордонник дружині.

Одним із найсильніших спогадів після зустрічі для Вікторії стали слова її чоловіка про те, що він вперше після полону вийшов на вулицю.

«Він каже: "Боже, нарешті я бачу небо, бачу дерева, бачу листочки". Тому що їх на прогулянку не виводили. Тобто, він вулиці не бачив 15 місяців», – каже дружина.

Попереду – довготривале лікування, реабілітація та протезування

Попри звільнення, Вікторія зізнається: усвідомити, що чоловік уже в Україні, досі не може.

«Чесно: не можу повірити, що можу казати слово "звільненого". Прокидаєшся зранку, хапаєшся за телефон: чи є в нас переписка, чи дійсно він повернувся. Організм звик до того страху, болю, що не може прийти до тями. Хоча пройшло вже кілька днів», – каже Вікторія.

Військовослужбовець Максим Трофімук має проблеми зі здоров'ям через важкі поранення.

«Зараз найголовніше – допомогти йому прийняти те, що він нарешті вдома. Ми ж розуміємо, що полон – це досить складно. Те, що хлопці там проходять, – це навіть пеклом не можна назвати», – говорить дружина.

За її словами, попереду у її чоловіка-прикордонника – довготривале лікування, реабілітація та протезування.