Понтонник із Хмельниччини нагороджений «Воєнним Хрестом»
Денис — командир інженерно-водолазного взводу батальйону плавальних машин 211 понтонно-мостова бригада Сил підтримки ЗСУ родом з Хмельниччини. Раніше проходив військову кафедру, а в цивільному житті працював у торгівельній сфері. Його історію розповіли у Хмельницькому обласному ТЦК та СП.
«Моя робота, як командира інженерно-водолазного взводу, полягає у забезпеченні особового складу майном, контролі особового складу, сезонному обслуговуванні техніки, різних побутових питаннях, підготовці наших бійців та роботою з документацією. Щодо того, в чому полягає складність моєї роботи, то основна проблема це брак людей. Роботи та завдань насправді дуже багато, і менше задач не стає. Не вистачає рук, допомоги та людей, які б відповідально виконували поставлені задачі», — розповідає офіцер.
Денис перебував на Донецькому напрямку, де разом з побратимами займався невибуховими інженерними загородженнями, а також разом із саперами проводив розвідку та займався розмінуванням.
«Наша робота є досить ризикованою, адже вороги близько, постійні обстріли та небезпека. Але, завдяки злагодженій і командній роботі, ми з побратимами завжди відповідально та обережно виконували всі поставлені завдання», — каже Денис.
За відмінне виконання бойових завдань на Донецькому напрямку військовослужбовець був нагороджений відзнакою Міністра Оборони України «Воєнний Хрест» та грамотою від Командування Сил Підтримки.
«Перебуваючи на Сході, зовсім неочікувано для себе я зустрів брата моєї дружини. Він також служить у ЗСУ, але в іншій бригаді. Це була дуже приємна зустріч, на яку ми навіть не сподівались. Також, через декілька днів, знову просто дивовижна зустріч, але вже з моїм кумом, з яким ми також вже досить давно не бачились. Він також військовий, та служить у іншій військовій частині. Ось такі тепер зустрічі з родичами, друзями, побратимами у військовий час …. в районах виконання. А в цілому, лише короткі переписки та розмови по телефону. Та все одно, я впевнений в тому, що війна закінчиться нашою перемогою, та всі ми — захисники України, повернемося до своїх сімей та домівок, зустрінемось із рідними і побратимами та відсвяткуємо нашу довгоочікувану перемогу!» — резюмує військовий.
Кохана дружина, найдорожчі у світі синочок та донечка, а також батьки, пишаються українським захисником та з перемогою чекають на нього вдома.
«У війську за роки служби я зустрів багато позитивних людей з солдатського, сержантського та офіцерського складу. Завжди приємно, що тебе оточують розумні, досвідчені і надійні побратими, які не просто готові допомогти, а й завжди готові підтримати словом та ділом. Злагоджений колектив, як і робота в такому колективі — це вже половина успіху, адже лише з нашими мужніми та незламними воїнами, можна відмінно виконати будь яку задачу та здолати ворога!» — розповідає військовий.
Каже, звичайно, що у військо потрібно долучатись, бо нам не вистачає людей.
“Кожного можна навчити за тим чи іншим напрямком, підготувати досвідченого фахівця, та головне — це особисте бажання кожного! Приходити потрібно добровільно задля того, щоб бути ефективним. Зрозуміло, що хтось боїться, хтось ще сумнівається, але перш за все, потрібно думати за те, що підлий ворог не так далеко, і щоб він не прийшов у наші домівки, потрібно ставати на захист нашої країни!» — каже співрозмовник.
Крім того, військовослужбовець гордо промовляє:
«Служити Україні та українському народові — це в будь який момент підтримати, допомогти і не кинути своїх побратимів у біді. Саме це для мене є головною мотивацією!»
Мріє захисник увесь цей час лише про одне — щоб закінчилась війна і він повернувся до додому, до своїх рідних та близьких.
