Він був слідчим, а сьогодні — той, хто опанував мистецтво артилерії та став до лав батальйону поліції особливого призначення. Правоохоронець із Сарненщини ще з дитинства мріяв бути корисним для суспільства. Втім, за часи своєї роботи довелося бачити не одну смерть.
''Один в полі не воїн''. Саме так про свою ротацію на схід говорить боєць на позивний Дубчик. Чоловік родом із Сарненщини. Ще з дитинства мріяв бути поліцейським. Після навчання кілька років працював слідчим у Сарненському районному відділі поліції.
Проводили слідчі експерименти, працювали з людьми, допитували учасників ДТП, встановлювали свідків, з ними спілкувалися, різні експертизи призначали. Дуже важко було звикнути до того, що тобі періодично доводиться бачити смерті людей. Хтось каже, до цього можна звикнути, але ти їх можеш притупити, ну звикнути неможливо, — начальник відділення проведення спецоперацій стрілецького батальйону поліції Рівненщини "Дубчик".
Вже з початком повномасштабного вторгнення присвятив себе роботі у стрілецькому батальйоні. у 2025 році він разом із побратимами проходив службу на Торецькому напрямку, де був пів року.
Найстрашніше на війні, розповідає Дубчик, це бачити як на очах гинуть побратими.
Він знаходився в такому небезпечному місці, це була відкрита ділянка місцевості. Поряд там, близько 700 м, тобто не було укриттів, ні природних, ні штучних. Особовий склад рухався по відкритій місцевості. На хвилин 30 буквально піднявся сильний вітер, розпочалася гроза, дощ, тоді і наші засоби і засоби противника аеророзвідки не можуть літати. І в цей момент, група в складі 5 поліцейських провела успішну евакуацію, — начальник відділення проведення спецоперацій стрілецького батальйону поліції Рівненщини "Дубчик".
Він додає: мотивує себе тим, що його робота приносить користь та наближає до омріяної перемоги.
"Дубчик" зазначає: попереду ще не одне бойове завдання. Втім триматися допомагають побратими, які не втрачають жаги до життя та мають спільну мету. Також чоловік мріє, аби його рідні жили під мирним небом та не чули звуків війни.
