1. У ніч на 6 січня українські сили здійснили масовану атаку дронами по кількох регіонах росії, вразивши об’єкти паливної та військово-промислової інфраструктури.
— Пожежі та вибухи зафіксовані щонайменше на нафтобазі, нафтохімічному підприємстві та поблизу складів із боєприпасами. У Липецькій області після падіння безпілотника спалахнула пожежа на промисловому об’єкті в Усманському окрузі.
— За даними з відкритих джерел та відео очевидців, йдеться про Усманську нафтобазу, де зберігаються нафтопродукти, які можуть використовуватися для забезпечення військових частин рф і логістики техніки. Удар підтверджують також українські моніторингові канали.
— Паралельно повідомляється про атаку на великий нафтохімічний завод у Стерлітамаку — один із ключових об’єктів російської хімічної промисловості, що вже зазнавав ударів раніше. Місцеві жителі повідомляли про вибухи та роботу ППО, а також про цільове ураження промислової зони. Підприємство виробляє, зокрема, авіаційний бензин і синтетичні матеріали, які використовуються у військовому секторі рф.
— Характер цілей свідчить про системний тиск на паливну базу та виробничі ланцюги, що забезпечують російську армію.
2. У росії знову відклали запуск постачань пасажирського літака МС-21, який кремль позиціонує як флагман «імпортозаміщення» в цивільній авіації.
— Російські авіакомпанії можуть не отримати жодного МС-21 і в 2026 році. Постачання МС-21-310 та «повністю російського» Superjet 100 залежать від завершення сертифікації. У «Ростеху» тепер очікують закінчення цієї процедури лише наприкінці 2026 року.
— Навіть у разі формального отримання сертифікатів експлуатація літаків не розпочнеться одразу. Аероперевізникам доведеться чекати ще кілька місяців через приймання машин, підготовку екіпажів і технічну «обкатку».
— Фактично це зсуває реальний старт комерційних польотів ще далі та робить строки постачань невизначеними. Проєкт МС-21 розробляють з 2009 року, але його серійне виробництво так і не стартувало. Запуск неодноразово переносили — з 2016 року на 2019, 2020, 2022 і 2024.
— 2024 році в «Ростеху» знову обіцяли початок постачань у 2025-му, однак жодного літака авіакомпанії не отримали. Чергове перенесення строків демонструє глибокі проблеми російської авіапромисловості на тлі санкцій і дефіциту технологій.
— Проєкт, який мав стати символом технологічної самодостатності, дедалі більше перетворюється на приклад системної неспроможності росії виконувати власні стратегічні обіцянки.
3. Імпорт російської нафти до Індії у січні може різко скоротитися й опинитися на найнижчому рівні за останні роки.
— Найбільший індійський покупець російської нафти — корпорація Reliance Industries — заявила, що не очікує жодних поставок російської сирої нафти цього місяця. Йдеться про оператора найбільшого у світі нафтопереробного комплексу в Джамнагарі, який у 2025 році був ключовим каналом збуту російської нафти на індійський ринок.
— За даними компанії, протягом останніх трьох тижнів завод не отримував жодних вантажів із росії, а повідомлення про нібито заплановані поставки було спростовано.
— Рішення Reliance пролунало на тлі жорсткого сигналу з боку США. Дональд Трамп публічно попередив Нью-Делі про можливе подальше підвищення мит у разі збереження закупівель російської нафти. Раніше Вашингтон уже довів сукупні тарифи на індійські товари до 50%, напряму пов’язавши половину цього рівня з енергетичною співпрацею з росією. За даними Kpler, у січні імпорт російської нафти до Індії може впасти нижче 1 млн барелів на добу. Для порівняння, ще в червні він сягав близько 2 млн барелів на добу, а в грудні вже знизився до 1,2 млн — мінімуму за три роки.
— Таким чином, росія стрімко втрачає один із ключових ринків збуту. Фактична пауза з боку Reliance означає, що постачання російської нафти в Індію в січні, ймовірно, обмежаться державними НПЗ та компанією Nayara Energy, яка частково пов’язана з російським капіталом і має обмежені альтернативи через санкції ЄС.
— Однак навіть цього може виявитися недостатньо, щоб компенсувати втрату найбільшого покупця. Ситуація підтверджує, що російська нафта дедалі глибше витісняється у «стратегічну сіру зону»: Індія формально не припиняє закупівлі, але під тиском США змушена згортати їх, знижуючи залежність від російських барелів.
4. Загострення ситуації навколо Венесуели створює для росії додаткові ризики та залежності.
— Попри те що рф залишається одним із великих постачальників нафти до Китаю, зростання її частки в китайському імпорті дедалі більше має вимушений характер і супроводжується зростанням дисконту, логістичних витрат і політичної вразливості.
— Проблеми венесуельського напряму — морська блокада, падіння видобутку та нестабільність експорту — тимчасово скорочують альтернативи для Пекіна.
— Однак це не означає посилення позицій москви на рівних умовах. російська нафта дедалі частіше виступає «замінником останньої інстанції», постачаючись у Китай на менш вигідних для рф умовах і з підвищеними санкційними ризиками.
— Залежність від одного великого покупця лише посилюється. Китай, користуючись ослабленням позицій росії на інших ринках, зберігає жорсткий контроль над цінами та умовами контрактів.
— Географія й наявна інфраструктура не компенсують стратегічної проблеми: москва поступово втрачає можливість диверсифікувати експорт і все більше прив’язує нафтові доходи до політичної волі Пекіна.
— У підсумку події у Венесуелі не зміцнюють енергетичну безпеку росії, а навпаки — підкреслюють її зростаючу ізоляцію та перетворення на сировинного постачальника з обмеженим простором для маневру.
5. росія спробувала перевірити ефективність американської морської блокади Венесуели.
— Приводом став інцидент із санкційним нафтовим танкером, який відмовився проходити огляд Береговою охороною США під час виходу з венесуельських вод.
— Після цього москва направила до Вашингтона офіційний дипломатичний запит із вимогою припинити переслідування судна. Ситуація набула додаткової напруги після того, як танкер уже у відкритому морі підняв російський прапор. Пізніше, танкер був офіційно перейменований в Marinera и внесений до російської бази даних суден.
— Таким чином інцидент намагалися перевести з площини санкційного контролю у міждержавний формат. Подальшої ескалації не відбулося: судно не було затримане, а інцидент завершився без силового втручання з боку США. Водночас американська морська блокада Венесуели залишилася чинною, а підхід Вашингтона до контролю за санкційними поставками не змінився. Танкер все ще може бути затриманим оскільки на ньому не було діючого національного прапора, коли до нього наблизилася берегова охорона.
— Епізод став черговим свідченням проблем російського енергетичного експорту, який дедалі частіше змушений діяти на межі міжнародного права, використовуючи зміну прапорів і дипломатичний тиск як інструменти обходу обмежень.
6. Права іноземних компаній на венесуельську нафту опинилися під загрозою після втручання США, що створює додаткові ризики насамперед для російських інтересів.
— Після захоплення Ніколаса Мадуро американськими силами майбутнє мільярдів барелів венесуельської нафти, на які претендують іноземні компанії, стало невизначеним. Аналітики Morgan Stanley зазначають, що найбільші права на ці ресурси зосереджені у державних компаній Китаю та росії, зокрема Sinopec, CNPC і «Зарубежнефть».
— Водночас, саме російські активи виглядають найбільш вразливими через санкційний тиск і обмежені можливості політичного маневру. Ключова проблема полягає не лише у формальних правах, а у здатності продовжувати видобуток. У короткостроковій перспективі ризики для проєктів високі, а перебої з управлінням і фінансуванням можуть призвести до втрати контролю над активами.
— Для росії це означає черговий удар по закордонних енергетичних інвестиціях, які й без того перебувають під тиском санкцій.
— Китайські компанії найімовірніше займуть вичікувальну позицію, навіть якщо тимчасово втратять доступ до постачань і активів. Для росії ж ситуація у Венесуелі дедалі більше виглядає як приклад того, як геополітичні авантюри та залежність від нестабільних режимів обертаються реальними економічними втратами.
7. На тлі американської морської блокади Венесуели з початку року з її вод вийшла ціла флотилія санкційних нафтових танкерів.
— Щонайменше 12–16 суден змогли залишити венесуельські води, перевозячи до 12 млн барелів сирої нафти та пального, попри формальне ембарго США. Усі ідентифіковані танкери перебувають під санкціями, більшість із них вийшли в море без чинної прапорної реєстрації та з вимкненими системами супутникового стеження.
— Частина суден отримала дозвіл іти в так званому «темному режимі» — типовій практиці для перевезень санкційної нафти з Венесуели, Ірану та росії. Половина флотилії — супертанкери, які традиційно використовуються для доставки венесуельської нафти до Азії, насамперед до Китаю.
— Окремо зазначається, що з Венесуели також вийшли менші судна, які раніше виконували внутрішні рейси або брали участь у перевалці імпорту, зокрема російської нафти.
— Це ще раз підкреслює тісне переплетення венесуельських і російських санкційних логістичних ланцюгів, які намагаються вижити за рахунок напівлегальних морських маршрутів.
— Державна компанія PDVSA змушена скорочувати видобуток через переповнені сховища, а самі венесуельські чиновники визнають, що такі відправлення можливі лише як разові операції з високими ризиками.
— Для росії ця ситуація є тривожним сигналом: санкційна модель експорту дедалі більше спирається на «сірий» флот, відключення транспондерів і політично вразливі маршрути, які можуть бути перекриті в будь-який момент.
— москва опиняється в одному пакеті з Венесуелою як постачальник токсичної нафти, експорт якої можливий лише шляхом прямого порушення санкцій і підвищення ризику міжнародних інцидентів.
1. Наприкінці грудня 2025 року – на початку січня 2026 виручка росії від морських поставок енергоресурсів знизилася приблизно до 958 млн доларів, що є мінімальним показником з початку повномасштабного вторгнення в Україну.
— Падіння доходів зумовлене одразу двома чинниками – зменшенням фізичних обсягів експорту та тривалим падінням цін на нафту. Світові нафтові котирування знижуються вже 14 тижнів поспіль, а за останні три місяці ціна бареля впала орієнтовно на 30% – до близько 35 доларів. Це завдає прямого удару по дохідній базі російського бюджету на старті нового року.
— Проблеми загострюються і з обсягами постачання. За останні чотири тижні середньодобовий морський експорт нафти рф становив лише близько 3,43 млн барелів на добу, що нижче звичних показників.
— Логістика стає дедалі заплутанішою та дорожчою: маршрути подовжуються, зростає кількість «тіньових» перевалок, а танкери тижнями простоюють на якорі в очікуванні дозволів на швартування.
2. російський нафтовий сектор входить у 2026 рік у стані прихованої кризи: на папері — «консервативний бюджет», в реальності на морі — зростаючий стрес і накопичення невивезених барелів.
— Формально москва розраховує на ціну Urals близько $59 за барель при Brent $60–65, називаючи цей сценарій «збалансованим». Насправді кінець 2025 року росія зустріла з цінами $35–40 на FOB у Балтійському та Чорному морях і максимальними за останні роки знижками до базових сортів, що робить бюджетні орієнтири радше верхньою межею мрій, ніж реальною фінансовою опорою.
— Відповідь ринку вже проявилася: ставка зроблена не на ціну, а на обсяги. Морський експорт російської нафти надували до межі, кілька місяців поспіль утримуючи показники біля максимумів із 2023 року. Але реальність уперлася у санкції, логістичні обмеження та вузький коридор попиту в Азії. У морі акумулювалися рекордні за 2–3 роки обсяги російської нафти, а географія збуту фактично звузилася до двох ринків — Індії та Китаю. Нових покупців москва так і не знайшла.
— За цієї конфігурації будь-яке посилення санкцій щодо «тіньового» флоту, страхування чи розрахунків миттєво поглиблюватиме дисконт до Brent. Альтернативних каналів експорту у росії обмаль, вони дорожчають і стають дедалі ризикованішими.
— Ключова інтрига 2026 року — не ціна нафти, а здатність кремля утримувати великі фізичні обсяги експорту без вибухового зростання витрат. Ринок більше не вірить у повернення «золотої» маржі 2022 – початку 2023 років. Базовий сценарій — Brent $60–65, Urals зі збереженим дисконтом, що лише повільно скорочується, та посилення конкуренції з боку виробників Близького Сходу і США на азійському напрямку.
— Для росії 2026-й стає роком вимушеної адаптації та згортання амбіцій. Галузі доведеться не заробляти надприбутки, а виживати: перекроювати маршрути, чистити посередницькі схеми, боротися за страхування і флот, і водночас визнавати, що простих рішень більше немає.
— Санкційний тиск і логістичні бар’єри дедалі сильніше роз’їдають російські нафтові доходи, позбавляючи кремль колишнього фінансового запасу для війни.
3. Провальний рік для російської авіації та космічної галузі: зірвані плани, мінімальні запуски та залежність від імпорту.
— 2025 рік став одним із найслабших для російської авіаційної та космічної галузей, попри гучні заяви Кремля про «імпортозаміщення» та нарощування виробництва. На тлі рекордних показників світових виробників — Airbus, Boeing та Embraer, які поставили сотні літаків, російська авіапромисловість фактично зірвала програму виробництва.
— У Казані весь рік намагалися добудувати лише один «імпортозамінений» літак замість трьох запланованих. Частина обіцяних бортів взагалі добудовується зі старих заділів ще з 2009 року, що демонструє глибоку технологічну деградацію галузі.
— Реальні обсяги виробництва залишаються мізерними: російські авіакомпанії у 2025 році не отримали жодного нового серійного літака. Попри заяви про заміну імпорту, близько 45 ключових систем і далі залишаються критично залежними від іноземних комплектуючих, а плани випускати по 20 літаків на рік після 2029 року вже зараз виглядають нереалістичними.
— Не краще ситуація і в космічній галузі. Єдиним помітним запуском став біоспутник «Біон-М2», після чого аварії та технічні проблеми фактично паралізували роботу космодрому. На цьому тлі росія остаточно втратила позиції серед лідерів космічних держав: у 2025 році вона здійснила лише 16 запусків, поступившись навіть Новій Зеландії.
— Для порівняння: США – 176 запусків; Китай – 90 запусків; росія – 16 запусків.
— Замість прогнозованого «ривка» російська авіакосмічна галузь опинилася в стагнації: зрив виробничих планів, технологічне відставання, скорочення запусків і втрата світових позицій на тлі санкцій та кадрового відтоку.
4. У росії смартфони та ноутбуки зростуть у ціні на 10–30%.
— У 2026 році російські споживачі зіткнуться з новою хвилею подорожчання техніки. Ритейлери попереджають про збільшення цін на смартфони приблизно на 10%, а на ноутбуки — на 20–30%.
— Зростання вартості пов’язують одразу з кількома факторами: підвищенням ПДВ, запровадженням «технологічного збору», обов’язкового маркування, а також дефіцитом оперативної пам’яті на світовому ринку.
— Представники російських торговельних мереж повідомляють, що перші нові цінники з’являться вже в першому кварталі 2026 року. Комп’ютери та планшети можуть подорожчати на 7–20%, а в другій половині року ціни на ноутбуки здатні зрости до 30% залежно від моделі.
— Зростання цін є неминучим: додаткові фіскальні та регуляторні навантаження закладатимуться у собівартість ввезення. Для російського ринку це означає подальше зниження доступності сучасної техніки, скорочення вибору та поглиблення відставання від глобальних технологічних трендів.
5. Туреччина та Азербайджан погодили довгострокові поставки газу з родовища Апшерон: російський вплив на турецький ринок зменшується.
— Туреччина домовилася з Азербайджаном про постачання 33 млрд кубометрів природного газу за довгостроковим контрактом. Про це заявив міністр енергетики Туреччини Алпарслан Байрактар.
— Угода розрахована на 15 років, а початок постачань очікується у 2029 році.
— За домовленостями, Анкара щороку отримуватиме близько 2,25 млрд кубометрів газу з родовища Апшерон. Транспортування здійснюватиметься газопроводом Баку – Тбілісі – Ерзурум. Фінансові параметри контракту офіційно не розкриваються.
— За даними регулятора EPDK, у січні–жовтні 2025 року Туреччина імпортувала 45,26 млрд кубометрів газу, з яких майже 9,8 млрд кубометрів припали на азербайджанські поставки.
— Новий контракт посилює позиції Азербайджану як одного з ключових постачальників газу для Туреччини та подальше скорочує залежність Анкари від російського газу.
6. Адміністрація Дональда Трампа висунула Венесуелі жорсткі вимоги щодо розриву економічних зв’язків із росією та Китаєм, що створює додатковий тиск на москву, яка намагається утримати залишки зовнішньоекономічної підтримки.
— За даними ABC News виконувачка обов’язків президента Венесуели Делсі Родрігес отримала вимогу припинити економічну співпрацю з росією, Китаєм, Іраном і Кубою. Натомість Вашингтон пропонує ексклюзивне співробітництво у видобутку венесуельської нафти та преференції для США при продажу важкої нафти.
— Державний секретар США Марко Рубіо на закритому брифінгу заявив, що Вашингтон має важелі для примусу Каракаса до цих кроків, оскільки венесуельські танкери переповнені, а країна ризикує опинитися на межі фінансової неспроможності без негайних продажів нафти.
— Раніше Трамп заявляв, що тимчасова влада Венесуели передасть США від 30 до 50 млн барелів нафти під особистим контролем Білого дому.
— Венесуела, яка довгий час залишалася для москви важливим партнером у Латинській Америці, опинилася під прямим тиском США з вимогою розірвати економічні відносини з росією.
— Це ще більше звужує для кремля простір міжнародної підтримки та ускладнює його спроби зберегти позиції на ринку енергоресурсів.
7. Американські Chevron та інвестиційна компанія Quantum Capital Group готують спільну пропозицію щодо викупу міжнародних активів російського «Лукойлу», який перебуває під санкціями та змушений розпродавати власність за кордоном.
— Мова йде про активи орієнтовною вартістю близько 22 млрд доларів, які сам «Лукойл» оцінює саме в таку суму. Пропозиція, що очолюється Quantum, охоплює увесь портфель міжнародних активів компанії — видобуток нафти й газу, нафтопереробні заводи, а також понад 2000 автозаправних станцій у Європі, Азії та на Близькому Сході.
— У разі успішної угоди Chevron та Quantum мають намір поділити активи й управляти ними довгостроково. За інформацією джерел, саме такий формат володіння, передачею контролю до американських гравців, може отримати схвальне ставлення адміністрації Дональда Трампа. Конкуренцію їм складають інші претенденти — зокрема Carlyle та International Holding Company з Абу-Дабі.
— Міністерство фінансів США вже надало дозвіл на переговори з «Лукойлом» до 17 січня, але будь-яка угода потребуватиме подальшого регуляторного погодження у США.
— російська компанія фактично втрачає значну частину своїх міжнародних активів, які можуть перейти під контроль американських структур.
— Для москви це означає посилення економічної ізоляції, скорочення зовнішньої присутності «Лукойлу» та подальше ослаблення позицій російського нафтового сектору на світових ринках.
8. США захопили танкер «Марінера» з «тіньового флоту» рф.
— 7 січня США провели операцію із захоплення нафтового танкера «Марінера» (раніше Bella 1), який понад два тижні переслідували в Атлантичному океані.
— Судно формально ходило під російським прапором, належить турецькій компанії та вважається частиною «тіньового флоту», що перевозить підсанкційну нафту з росії, Ірану та Венесуели.
— Операцію здійснили сили Берегової охорони та військові США в районі між Ісландією та Британськими островами, до прибуття російських військових кораблів. Основною підставою для затримання стали санкції США проти венесуельського нафтового експорту та контроль за суднами, пов’язаними з обхідними схемами.
— Подія свідчить про перехід санкцій проти рф від формальних обмежень до практичного виконання: можливості росії безкарно перевозити нафту «в тіні» суттєво скорочуються, а ризики для такого флоту зростають.