Повернення українських дітей із Росії та окупації: чому це складно і яка допомога потрібна після
Уже понад десять років Росія вивозить українських дітей із захоплених територій, а тих, хто залишається, піддає русифікації та мілітаризації. Тим часом Україна намагається їх повертати, однак кожна така операція має ризики. Знайти дітей і повідомити їм про можливість виїзду стає дедалі складніше. Крім того, повноцінне повернення не закінчується на перетині кордону — діти потребують підтримки в адаптації.
Як Україна бореться за повернення молодого покоління та чому його реінтеграція потребує спільних зусиль, представники держави, громадських і благодійних ініціатив обговорили на Donbas Media Forum 2026. Вільне Радіо занотувало основні думки для цього тексту.
Практика тривалістю в 12 років: навіщо Росії потрібні українські діти
З початку повномасштабного вторгнення вивезення українських дітей до Росії набуло особливого масштабу, але почалося воно набагато раніше. Ще восени 2014 року представники країни-агресорки запустили проєкт “Потяг надії”, у межах якого російські сімʼї приїжджали до нещодавно окупованого Криму й через усиновлення забирали звідти дітей-сиріт і дітей без батьківського піклування. Долучалися до незаконного вивезення неповнолітніх з окупації й російські активісти, такі як “Доктор Ліза”.
“Це все відбувалося, але чомусь у ті часи на це не так звертали увагу. Тоді, можливо, ще не була зрозуміла причина й точно не були зрозумілі наслідки. Але ми вже бачимо цілі, які ставив Путін. Ми продивилися мільйон публікацій і купу документувань і бачимо, що це цілеспрямована історія, яка готувалася не 10, не 20 і не 30 років”, — каже головна юристка благодійної організації Save Ukraine Мирослава Харченко.
За словами фахівчині, російська уповноважена з прав дитини Марія Львова-Бєлова неодноразово говорила в інтервʼю про завдання від Володимира Путіна розвʼязати питання демографічної кризи. І тепер представники країни-агресорки отримали доступ до близько 1,6 млн українських дітей, які залишаються в тимчасовій окупації. Зокрема, тамтешніх дівчат схиляють до раннього материнства.
“Ми спочатку подумали, що це фейк, коли нам дівчатка, яких ми вивезли, показали флаєри, які роздають по школах, із закликом про те, що народити першу дитину в 14 — добре, у 16 — добре, а 18 взагалі супер вже мати трьох дітей. Але потім ми побачили, що наприкінці минулого року Путін зізвав зі всіх своїх регіонів таке збіговисько й, відповідаючи на питання одного з журналістів, прямо сказав, що підтримує ідею ранніх шлюбів і ранніх пологів”, — зазначає головна юристка Save Ukraine.
Нещодавно, додає вона, зʼявилася інформація про те, що в окупованому Сімферополі запровадили виплати вагітним школяркам і студенткам від 100 до 200 тисяч рублів.
Утім, справа не лише в демографії. Як наголошує керівниця напряму політик ініціативи Президента України Bring Kids Back UA Олександра Дворецька, Росія прагне послабити Україну, позбавляючи її майбутнього. Для цього загарбники системно впливають на дітей, які залишаються в окупації, намагаючись змінити їхню ідентичність.
“Ми у своїх правозахисних колах говоримо, що росіянам уже навіть не потрібно депортувати і викрадати дітей з окупованих областей. Інфраструктура брейнвошингу, перепрошивки і такого собі гіпнозування присутня вже й розгорнута у всій своїй красі на всіх окупованих територіях. Російські вчителі, російські підручники, російські кемпи, в які вони приїжджають, екскурсії в Петербург — це все машина з перепрошивки свідомості, так званої індоктринації й вимивання будь-якого споріднення з Україною. Це злочин, від якого немає воронки, як від бомби, але він знищує покоління”, — наголошує голова правління благодійного фонду “Голоси дітей” Олена Розводовська.
Кожен випадок — окрема операція: чому українських дітей складно визволяти з Росії та окупації
Україна на міжнародному рівні намагається притягнути Росію до відповідальності за злочини проти дітей в окупації. Зокрема, 22 вересня 2026 року в Європейському суді з прав людини провели усні слухання щодо десяти зниклих неповнолітніх, які на момент окупації Криму перебували там у спеціальних закладах. Представники країни-агресорки навʼязали дітям російське громадянство й включили їх до своєї системи усиновлення. Від України інформацію про їхнє місцезнаходження досі приховують.
Паралельно з юридичною боротьбою українські державні органи та громадські організації продовжують повертати дітей із Росії та окупованих територій. Голова правління Української мережі за права дитини й програмна директорка “СОС Дитячі Містечка Україна” Дарʼя Касьянова наголошує, що цей процес не відбувається масово — він навпаки схожий на своєрідну “партизанщину”, бо потребує врахувати різні безпекові ризики.
“Коли в жовтні 2022 року ми повернули 38 дітей із табору «Медвежонок» у Геленджику, до нас одразу прийшли різні міжнародні організації. Вони сказали: «Ми вам дамо дуже багато грошей, а ви давайте підганяйте автобуси, будемо садити туди дітей і вивозити». Я тоді дуже довго пояснювала, що, на жаль, це неможливо. Навіть для того, щоб повернути тих 38 дітей з Харківської області, ми довго й складно шукали цих дітей, робили документи батькам, які їхали й забирали їх. І насправді це були тортури, коли вони їхали, тож після цього ми вирішили більше великими групами дітей не повертати, бо це небезпечно для дітей, батьків і тих людей, які фізично супроводжують цих дітей”, — розповідає фахівчиня.
За її словами, з того часу ситуація стала ще складнішою. На початку відкритого вторгнення за дітьми їздили їхні рідні, а тепер неповнолітні часто виїжджають без них. Зокрема, це стосується дітей військових, які на початку повномасштабного вторгнення залишилися з родичами на територіях, що згодом опинилися під окупацією. Так, наприклад, сталося з хлопцем зі Сватового, який не захотів залишати хвору на рак бабусю. Коли жінка померла, фахівці організували його повернення до матері в день поховання, аби окупаційні служби не встигли забрати його в інтернат.
Утім, влаштувати такий виїзд можливо лише тоді, коли вдається дізнатися про дитину й встановити з нею контакт. За словами Дарʼї Касьянової, на початку повномасштабного вторгнення організації отримували багато звернень від людей, які бачили, що діти лишилися в окупації або їх вивезли до Росії, але з роками доступ до цих даних стає більш обмеженим.
Проблема з доступом до інформації працює в обидві сторони: представникам відповідних ініціатив складніше шукати дітей, а дітям — отримувати інформацію про повернення. З досвіду Олександри Дворецької, в окупації часто не знають про можливість безкоштовного виїзду, допомогу в складанні маршруту тощо. Поширювати серед неповнолітніх і їхніх родин потрібні контакти стає все складніше, адже Росія блокує інформаційний простір. Через це поштовхом до виїзду можуть стати дописи в соцмережах чи згадки про цю можливість у спілкуванні.
“Ми повинні бути все більш креативними в донесенні цієї інформації, використовувати різні способи. Я думаю, особливо в прифронтових медіа існує велика дискусія, чи треба писати російською, чи треба йти в MAX. І я вважаю, що мета порятунку дітей виправдовує будь-які методи. Ми повинні бути присутні там, де дитина та її родина може нас почути. Тому це, напевно, мій заклик — не обмежувати себе в інструментах, які ми використовуємо для того, щоб повернути [дітей]”, — ділиться фахівчиня.
- Save Ukraine
0 800 33 31 29
[email protected]
t.me/SaveUkraineOfficial
www.saveukraineua.org
- Bring Kids Back UA
[email protected] - Українська мережа за права дитини
+380 50 015 58 46 (телефон, Viber, Telegram)
https://childrights.org.ua - Уповноважений Верховної Ради України з Прав Людини:
+38 044 299 74 08 (безкоштовна гаряча лінія)
+38 093 406 80 17 (телефон, Viber, Telegram)
Повернути недостатньо: чому важлива допомога в реінтеграції дітей і до чого тут суспільство
За словами Олександри Дворецької, українські фахівці всіляко намагаються підтримати дітей на шляху повернення. Коли виникають проблеми з документами, вони працюють з Міністерством закордонних справ, аби в Мінську діти могли пришвидшено отримати посвідку на повернення. Також фахівці перебувають на гуманітарному пункті пропуску між Білоруссю й Україною “Мокрани — Доманове”, щоб одразу надати інформацію про юридичну й психологічну допомогу, соціальний супровід.
“Ми повертаємо дітей, у яких, крім травми вивезення або примусового перебування в окупації, ще дуже багато травм, повʼязаних із воєнними діями. Це або свідки воєнних дій, або свідки надзвичайного знущання й жорстокості російських військових. І це говорить про те, що навіть оці точкові повернення дітей — це ті кейси, із якими вистачить роботи на дуже-дуже багато років, щоб у повному сенсі повернути дітей. Не тільки фізично, але й допомогти жити далі”, — додає Дарʼя Касьянова.
За словами фахівчині, через російську пропаганду діти часто бояться їхати на підконтрольну українському уряду територію. Утім, представниця Уповноваженого Верховної Ради з прав дитини Оксана Червякова стверджує, що охочих повернутися не меншає. Так, за останній тиждень вересня – початку жовтня вдалося повернути молодих 57 людей. Із них 35 виїхали вже повнолітніми.
“У нас є історія однієї дівчини, яка в 16 років звернулася до нашого офісу з тим, що хоче повернутися, але її батьки на тимчасово окупованих територіях підтримують виключно Російську Федерацію, й вони їй точно не допоможуть. Вона була на звʼязку дуже обережно, тому що кожен зафіксований крок міг призвести до арешту, фільтрації чи поміщення до якоїсь лікарні. Дівчина чекала два роки до свого повноліття й через кілька днів самостійно повернулася, вже будучи юридично дорослою людиною. Але ж ми розуміємо, що у 18 років людина ще не має джерел до існування, немає професії, у неї не вистачає освіти, щоб працювати, вона, як правило, не має житла. Тому наша підтримка дуже потрібна, як дітям, так і молодим особам”, — наголошує представниця Уповноваженого.
Та, зауважує Мирослава Харченко, важливо говорити не лише про адаптацію повернутих дітей і молоді, а й про роботу з українським суспільством. Зокрема, вона наголосила, що хотіла б, аби українці не вважали ворогом Пилипа Головню. Маріупольця в 15 років вивезли спершу в Донецьк, а потім у Росію, де його всиновила Марія Львова-Бєлова. І, хоч спершу він читав українські новини й хотів повернутися додому, потім російська уповноважена розповідала, що тепер хлопець вважає Росію своєю батьківщиною та планує стати прокурором.
“Насправді він жертва пропаганди, адже це дитина, яка опинилася в стані вразливості, і ворог цим скористався. І тут є питання до громад, які все ще приймають таких людей. Ми не повинні працювати з дітьми, яких ми повертаємо, для того, щоб дати їм силу, можливість жити на підконтрольній території, — ми повинні починати цю роботу з громад, які їх приймають. І дуже прикро, коли ми все ще маємо пояснювати, чому вони весь цей час пробули там. Тобто важливо, щоб наше суспільство нарешті зрозуміло одне одного”, — підсумовує Мирослава Харченко.
Раніше ми розповідали, що в середині жовтня 2026 року з тимчасової окупації вдалося повернути 19-річну дівчину та її старшу сестру, а також двох дівчат-підлітків. Вони прожили в окупації три роки й довго не могли наважитися на переїзд.
Источник: Вільне Радіо
Поделиться