Повернення за покликом: як молодий психіатр обрав Глухів
26-річний Владислав Кравчук і сьогодні може пригадати до найменшої дрібниці той свій перший крок у коридори Глухівської психіатричної лікарні. Тоді він був студентом - трохи розгубленим, який був захоплений медициною.
Навряд чи міг подумати, що згодом саме ці стіни стануть для нього не лише місцем практики, а й місцем служіння.
Шлях Владислава до медицини почався зі шкільного захоплення біологією, зі сторінок підручників, які розкривали перед ним складність людського тіла й глибину людської душі. Потім був Глухівський медколедж, перші чергування, перше втомлене, але щасливе відчуття, що ти комусь потрібен. Далі - Сумський державний університет. Шлях, у якому були не лише знання, а й сумніви. Владислав не приховує: «Кілька разів думав кинути й обрати спокійнішу професію. Але близькі підтримали - і я дійшов до кінця».
Спеціальність він шукав довго, мов людину, з якою маєш пройти велику частину життя. І на останньому курсі це сталося: психіатрія відгукнулася йому особливим внутрішнім теплом - як поклик, який не можна ігнорувати.
Після інтернатури у Полтаві він уже майже зжився з думкою про життя в іншому місті. Але доля лягла на плечі лагідною, проте наполегливою рукою і повернула його назад - додому.
Коли Владислав дізнався про державну підтримку - 200 тис. грн для тих, хто готовий працювати у сільських та прифронтових громадах, — це стало для нього знаком. Не вигодою, а можливістю. Він повернувся до Глухова й уже чотири місяці працює серед тих самих стін, що колись лякали невідомістю. Тепер тут його чекають колеги, які прийняли його з теплом, і пацієнти, що приходять із відкритими ранами душі. Отримані кошти, каже він, вкладає у власний розвиток.
Над Сумщиною щодня вибухи - гучні, різкі, чужі. І здається, що навіть повітря тут навчене настороженості. Але лікарня живе. У її підвалі облаштоване бомбосховище, де робота не зупиняється ні на мить. Там, під шаром бетону й тривоги, народжується тиша, необхідна для розмови лікаря й пацієнта.
Після початку повномасштабного вторгнення двері до психіатричного кабінету зачиняються рідко. Люди приходять із тривогою, що гризе зсередини, з безсонням, яке краде ночі, з панічними атаками та кошмарами, від яких неможливо утекти. Побільшало молодих облич. Приходять і військові - мовчазні, надломлені, але сильні. У кожному з них - боротьба, яку не видно зовні. Владислав каже, що сучасні методи лікування дають шанс повернути цим людям себе.
Майбутнім лікарям він радить одне: слухати серце. «Справжнім фахівцем можна стати лише тоді, коли йдеш на роботу із задоволенням. Медицина не пробачає байдужості», - говорить фахівець.
До речі, цьогоріч одноразову державну виплату у 200 тис. грн отримали 83 молоді лікарі - ті, хто не побоявся почати свій шлях у сільських та прифронтових громадах.
За матеріалом МОЗ