Повістку сформували через три місяці після визначеної дати явки: суд скасував штраф ТЦК у 17 тисяч гривень

Зміївський районний суд Харківської області розглянув адміністративну справу за позовом військовозобов’язаного про скасування постанови щодо притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення штрафу в розмірі 17 тисяч гривень.

Суд мав з’ясувати, чи було належним чином підтверджено отримання чоловіком повістки, чи дотримався територіальний центр комплектування та соціальної підтримки процедури розгляду справи, чи правильно кваліфікував правопорушення та чи не пропустив строк накладення адміністративного стягнення.

Суть справи

Позивач є військовозобов’язаним, якого було прийнято на тимчасовий облік запасу Збройних Сил України. Згідно з тимчасовим посвідченням від 13 липня 2007 року, його визнали непридатним до військової служби у мирний час та обмежено придатним у воєнний час і зарахували в запас.

За витягом із «Резерв+», сформованим 8 грудня 2025 року, чоловік перебував на військовому обліку як солдат резерву, який потребує проходження базової загальновійськової підготовки. Дані він уточнив 25 вересня 2025 року.

Як зазначалося в позові, 12 серпня 2025 року близько 9:00 чоловіка зупинили працівники поліції на блокпосту та доставили до територіального центру комплектування. Після цього в супроводі його працівників чоловіка направили на проходження військово-лікарської комісії.

За результатами ВЛК його скерували на стаціонарне обстеження та лікування за місцем реєстрації з попереднім діагнозом щодо можливого онкологічного захворювання гортані. Наступного дня чоловіка відпустили та вручили йому повістку на 27 серпня 2025 року.

За твердженням позивача, 26 серпня він прибув до територіального центру комплектування та надав висновок спеціаліста-онколога, після чого отримав нову повістку на 26 вересня. 25 вересня чоловік став на облік в іншому відділенні ТЦК, оскільки йому було надто далеко добиратися до попереднього територіального центру. Наступного дня він знову з’явився за викликом. 26 листопада 2025 року його направили на стаціонарне лікування до онкохірургічного відділення голови та шиї обласного центру онкології з діагнозом «пухлинне утворення гортані (правої голосової складки)».

Водночас 16 серпня 2025 року виконувач обов’язків начальника територіального центру комплектування виніс постанову №378 про накладення на чоловіка штрафу в розмірі 17 тисяч гривень.

В оскаржуваній постанові зазначалося, що 12 серпня 2025 року чоловіка доставили до територіального центру комплектування для складання адміністративного протоколу за фактом порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Також у постанові було вказано, що повістку №2606708 сформували 19 червня 2025 року за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів, надрукували й надіслали рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення.

Разом із тим у цій же постанові зазначалося, що чоловік мав прибути за такою повісткою до територіального центру комплектування для уточнення даних ще 9 березня 2025 року о 9:00. Отже, зазначена в постанові дата формування повістки була пізнішою за дату, на яку чоловік мав прибути за викликом.

Крім того, постанова містила посилання на протокол №378 від 22 серпня 2025 року, хоча саму постанову про накладення штрафу датовано 16 серпня 2025 року.

За матеріалами справи № 621/107/26, про порушення також було автоматично сформовано звернення від 19 березня 2025 року. Однак це звернення, а також докази його направлення чи вручення позивачеві до суду не надали.

У грудні 2025 року державний виконавець відкрив виконавче провадження для примусового виконання постанови. Оскільки штраф не було сплачено добровільно, на кошти чоловіка наклали арешт для стягнення вже 34 тисяч гривень.

Позиція позивача

Позивач просив скасувати постанову про накладення штрафу та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Він стверджував, що постанова є протиправною, оскільки її винесли більш ніж через п’ять місяців після дати неявки, зазначеної територіальним центром комплектування. На думку чоловіка, строк накладення адміністративного стягнення було пропущено.

Позивач також заперечував, що його належним чином повідомили про розгляд справи 16 серпня 2025 року. За його словами, він отримав повістку про необхідність прибути 27 серпня, а не повідомлення про розгляд адміністративної справи 16 серпня. Через це чоловік не мав можливості надати пояснення і докази, заявити клопотання та скористатися іншими правами, передбаченими статтею 268 КУпАП.

Під час особистого прибуття до територіального центру комплектування 26 серпня та 26 вересня йому, за його твердженням, не повідомили про існування постанови, не ознайомили з її змістом і не вручили копії документа.

Про постанову чоловік дізнався лише після відкриття виконавчого провадження. Копію постанови він отримав після направлення адвокатського запиту. Суд поновив йому строк на оскарження постанови.

Позиція територіального центру комплектування

Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у його задоволенні.

Територіальний центр комплектування стверджував, що чоловік не прибув для уточнення військово-облікових даних, чим порушив правила військового обліку та вимоги Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».

За позицією відповідача, це порушення мало триваючий характер, оскільки позивач перебував у стані безперервного невиконання юридичного обов’язку. Територіальний центр комплектування вважав, що порушення було виявлено та задокументовано у серпні 2025 року, а тому тримісячний строк накладення стягнення на момент винесення постанови не сплив.

Відповідач також стверджував, що вжив усіх залежних від нього заходів для повідомлення чоловіка, а той нібито уникав отримання кореспонденції або не з’являвся у визначені строки.

На думку територіального центру комплектування, постанова відповідала вимогам статті 283 КУпАП, а пізніше отримання її копії не спростовувало самого складу правопорушення.

Окремо відповідач посилався на те, що після залишення місця проживання чоловік мав у семиденний строк стати на військовий облік за місцем перебування як внутрішньо переміщена особа. Невиконання цього обов’язку територіальний центр також розцінював як триваюче правопорушення.

Висновки суду

Суд установив, що повістку №2606708 було сформовано для виклику чоловіка до територіального центру комплектування 9 березня 2025 року о 9:00. Однак матеріали справи не містили доказів направлення цієї повістки та її отримання позивачем.

Суд звернув увагу на пункт 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів №560.

У разі особистого вручення належним підтвердженням оповіщення є підпис особи про отримання повістки, відеозапис її вручення або ознайомлення з її змістом, відеозапис доведення акта про відмову від отримання повістки чи відмови особи від спілкування з уповноваженим працівником.

Якщо повістку надсилають поштою, належне оповіщення може підтверджуватися інформацією або документами поштового оператора про її отримання, відмову від отримання чи відсутність особи за належною адресою.

Відповідач не надав суду жодного з передбачених документів, які підтверджували б належне оповіщення позивача про виклик на 9 березня 2025 року.

У матеріалах справи також не було доказів того, що чоловік знав про розгляд адміністративної справи 16 серпня 2025 року. Зокрема, відповідач не надав протоколу про адміністративне правопорушення з підписом позивача, на який посилався в оскаржуваній постанові.

Суд нагадав, що відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги й заперечення. Водночас у справах про протиправність рішень суб’єкта владних повноважень саме на відповідача покладено обов’язок довести правомірність свого рішення.

Згідно зі статтею 62 Конституції України, особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на користь особи.

Суд зазначив, що принципу презумпції невинуватості повинні дотримуватися не лише суди, а й інші державні органи, зокрема територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки вона має публічний характер, пов’язана із застосуванням державного примусу та ініціюється органами, наділеними владними повноваженнями.

Суд також проаналізував правову кваліфікацію дій позивача. Стаття 210 КУпАП установлює відповідальність за порушення призовниками, військовозобов’язаними та резервістами правил військового обліку. Стаття 210-1 КУпАП передбачає відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Оскаржувана постанова одночасно містила посилання на статті 210 і 210-1 КУпАП та не визначала чітко склад правопорушення, вчинення якого поставили у вину чоловікові. Через це неможливо було встановити, у чому саме полягало інкриміноване порушення: у недотриманні правил військового обліку чи в порушенні законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Крім розбіжностей у правовій кваліфікації, суд виявив істотні суперечності в описі фактичних обставин. У постанові зазначалося, що чоловіка доставили до територіального центру комплектування 12 серпня 2025 року, протокол склали 22 серпня, постанову про штраф винесли 16 серпня, а повістку сформували 19 червня 2025 року для прибуття ще 9 березня 2025 року.

Автоматичне звернення від 19 березня 2025 року, на яке посилався відповідач, до матеріалів справи також не долучили. Не було надано й доказів його направлення або вручення позивачеві.

На переконання суду, недотримання відповідачем процедурних приписів законодавства у сфері мобілізації свідчило про недоведеність правомірності оскаржуваної постанови.

Окремо суд дослідив питання дотримання строку накладення адміністративного стягнення. Відповідно до частини дев’ятої статті 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 КУпАП, може бути накладено протягом трьох місяців із дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня вчинення.

КУпАП не визначає поняття триваючого правопорушення. Водночас у теорії адміністративного права під ним розуміють тривале невиконання вимог правової норми у формі дії або бездіяльності. Характер такого правопорушення необхідно оцінювати індивідуально в кожній справі.

Суд послався на постанову Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №804/401/17. У ній зазначено, що триваючим є проступок, пов’язаний із тривалим та безперервним невиконанням передбачених законом обов’язків. Він припиняється після усунення стану, за якого об’єктивно існує відповідний обов’язок, виконання обов’язку особою або припинення дії правової норми.

Натомість можливе невиконання позивачем обов’язку прибути до територіального центру комплектування для уточнення даних 9 березня 2025 року, за висновком суду, не мало триваючого характеру та вичерпувалося самим фактом неявки.

Постанову про накладення штрафу винесли 16 серпня 2025 року, тобто поза межами тримісячного строку, встановленого частиною дев’ятою статті 38 КУпАП.

У підсумку суд констатував, що відповідач не довів належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Постанова містила суперечливі відомості як щодо фактичних обставин, так і щодо правової кваліфікації його дій.

Зміївський районний суд Харківської області задовольнив позов, скасував постанову №378 від 16 серпня 2025 року про притягнення чоловіка до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП та закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagramта в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.