Повнолітня дитина може змінити актовий запис про батька: коли Верховний Суд визнає біологічне походження вирішальним
У постанові від 12 жовтня 2026 року у справі № 759/9300/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув питання про право повнолітньої дитини оспорити запис про юридичного батька та домогтися внесення до актового запису відомостей про біологічного батька, який помер.
Спір стосувався співвідношення правил Сімейного кодексу України про оспорювання батьківства, права на доступ до правосуддя та права на повагу до приватного і сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Питання має практичне значення для справ, у яких юридичне походження дитини визначили на підставі законної презумпції батьківства чоловіка матері, але згодом виникла потреба привести офіційні документи у відповідність до фактичного біологічного походження.
Обставини справи
Позивачка народилася 27 квітня 2005 року, коли її мати перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Тому в актовому записі про народження від 17 травня 2005 року № 1147 батьком дитини зазначили чоловіка матері відповідно до статті 133 Сімейного кодексу України.
Юридичний батько з 18 січня 2005 року перебуває у розшуку органами прокуратури.
Водночас позивачка вважала своїм біологічним батьком іншого чоловіка, з яким її мати підтримувала стосунки з 1999 року до 29 травня 2023 року. За твердженням позивачки, він брав участь у її вихованні та утриманні, виконував батьківські обов’язки й не заперечував свого батьківства. Однак за життя батьки не встигли подати заяву про визнання його батьком дитини.
Після смерті цього чоловіка позивачка звернулася до суду з вимогою встановити факт батьківства та внести відповідні зміни до актового запису про народження. У справі № 759/12360/23 суди відмовили в задоволенні позову, оскільки обраний спосіб захисту не дозволяв внести відомості про біологічного батька без попереднього виключення запису про чоловіка, юридично зазначеного батьком дитини.
Водночас молекулярно-генетична експертиза від 28 серпня 2024 року № 103-134-2024 підтвердила, що ймовірність біологічного батьківства померлого чоловіка щодо позивачки становить не менш ніж 99,99 %.
У травні 2025 року позивачка подала новий позов. Вона просила виключити з актового запису відомості про юридичного батька, зазначити батьком померлого біологічного батька та змінити по батькові, залишивши прізвище, ім’я, дату й місце народження без змін.
Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 25 листопада 2025 року відмовив у задоволенні позову. Суд виходив із частини другої статті 136 СК України, за якою оспорювання батьківства можливе лише до досягнення дитиною повноліття. Оскільки на момент звернення до суду позивачці виповнилося 20 років, суд вважав, що вона втратила право на такий позов.
Київський апеляційний суд постановою від 27 травня 2026 року скасував це рішення та задовольнив позов. Апеляційний суд зазначив, що стаття 136 СК України регулює оспорювання батьківства особою, записаною батьком дитини, тоді як у цій справі позов подала сама дитина. Суд також урахував результати молекулярно-генетичної експертизи та необхідність забезпечення права на повагу до приватного і сімейного життя.
Третя особа подала касаційну скаргу. Вона просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Серед аргументів заявниця зазначала, що позивачка досягла повноліття, що попередня справа стосувалася тотожних вимог, а апеляційний суд нібито вийшов за межі позову.
Позиція Верховного Суду
ВС вказав, що чинними нормами сімейного законодавства не встановлено уніфікованого правила поведінки для ситуації, коли повнолітня дитина ініціює перед судом питання про визнання батьківства чоловіка, який не перебував у шлюбі з її матір’ю, а юридичним батьком дитину записали через перебування матері в зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком.
У спірній ситуації необхідно враховувати положення частини десятої статті 10 ЦПК України, згідно з якою забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини.
ВС також зазначив, що відсутність спеціального регулювання не може сама по собі бути підставою для відмови в позові, оскільки широке тлумачення підстав для відмови в судовому захисті свідчитиме про порушення права особи на доступ до правосуддя.
Таким чином, колегія суддів, екстраполюючи свої висновки у площину встановлених фактичних обставин справи, яка переглядається, вважає, що позов самої дитини, яка досягла повноліття та вважає своїм біологічним батьком особу, яка в момент зачаття та народження дитини не перебувала у шлюбі з матір’ю дитини, а запис про батька дитини на підставі того, що мати на час народження дитини перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком, підлягає розгляду судом по суті, оскільки такі обставини вже існували на момент подання позову.
Окремо Верховний Суд зауважив, що сімейні правовідносини є надчутливими, предметом спорів часто виступає доля дитини, а тому судам слід уникати уніфікованого підходу та надмірного формалізму при тлумаченні та застосуванні норм права.
ВС підкреслив, що під час розгляду таких спорів необхідно встановити, чи було порушено право позивача на приватне життя, визначити найкращі інтереси дитини та оцінити баланс інтересів ймовірного батька, сім’ї та дитини.
Право знати своє походження та стаття 8 Конвенції
Верховний Суд звернув увагу на практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої право на встановлення свого походження є складовою права на повагу до приватного життя.
У рішенні у справі «Мікуліч проти Хорватії» ЄСПЛ зазначив, що питання особистого розвитку охоплюють ідентичність особи та її життєво важливий інтерес отримати інформацію, необхідну для з’ясування істини щодо важливих аспектів особистої ідентичності, зокрема особи батьків. Народження та обставини, за яких народжується дитина, є частиною приватного життя дитини, а згодом і дорослої особи, гарантованого статтею 8 Конвенції.
ВС також послався на рішення у справі «Ружанські проти Польщі», в якому ЄСПЛ установив порушення статті 8 Конвенції через відмову розглянути позов ймовірного біологічного батька лише з огляду на те, що батьківство вже визнав інший чоловік, без дослідження фактичних обставин та відповідних інтересів.
Суд урахував і практику ЄСПЛ, за якою стаття 8 Конвенції передбачає не лише обов’язок держави утримуватися від неправомірного втручання у приватне та сімейне життя, а й позитивні зобов’язання щодо забезпечення ефективної поваги до цих прав.
У контексті цієї справи Верховний Суд зазначив, що позбавлення повнолітньої позивачки права ініціювати позов про оспорювання батьківства або визнання батьківства щодо певної особи суперечить принципам розумності та справедливості.
Чому попередня відмова в позові не перешкоджала новому розгляду
Верховний Суд окремо розглянув аргумент про те, що позивачка вже зверталася до суду з аналогічними вимогами у справі № 759/12360/23.
ВС зазначив, що в попередній справі суди відмовили в позові не через його недоведеність чи необґрунтованість, а через неефективність обраного способу захисту. Тоді позивачка просила встановити факт батьківства та внести відповідні зміни до актового запису, не вимагаючи виключити відомості про чоловіка, якого вже було записано батьком відповідно до статті 133 СК України.
У новій справі позивачка належним чином сформулювала вимоги: просила виключити відомості про юридичного батька та замінити їх відомостями про біологічного батька. Тому попередня відмова, зумовлена неналежним способом захисту, не була підставою для відмови в розгляді нового позову.
ВС також відхилив довід про вихід апеляційного суду за межі позовних вимог. Зазначення судом факту біологічного батьківства, підтвердженого експертизою, як підстави для задоволення заявлених вимог не означає виходу за межі позову.
Значення результатів генетичної експертизи
У цій справі суди встановили, що відповідно до висновку молекулярно-генетичної експертизи ймовірність біологічного батьківства померлого чоловіка щодо позивачки становить не менш ніж 99,99 %.
Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про задоволення позову, оскільки обставини справи були повно та всебічно досліджені, а докази оцінені на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв’язку.
Водночас Суд нагадав, що встановлення обставин справи, дослідження й оцінка доказів належать до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій. Касаційний суд не уповноважений повторно оцінювати докази лише через незгоду заявника з висновками суду.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.
Таким чином, Суд підтвердив, що досягнення повноліття саме по собі не позбавляє особу права звернутися до суду для приведення актового запису про батька у відповідність до біологічного походження, якщо юридичний запис було зроблено на підставі перебування матері у шлюбі з іншим чоловіком.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
