Поїздка, що стала особливою: волонтери з Тальнівщини передали допомогу захисникам попри всі труднощі
У кожній поїздці до наших військових є щось особливе. Іноді це – швидко виконане замовлення, іноді – усмішка в очах солдата, який отримав шматочок дому в банці з варенням. Але цього разу все було зовсім по-іншому. Цього разу, як зізнається завідувачка Кобринівської бібліотеки Лариса Погоріла, все пішло не за планом – і саме тому ця подорож стала ще більш пам’ятною.
«Все почалося з планування, яке відразу пішло не за планом… І нам довелося змінювати геть усе та шукати нові шляхи вирішення старих проблем», – ділиться пані Лариса.
Треба було знайти пальне для транспорту, зібрати необхідні матеріали, домовитися про доставку домашніх смаколиків так, аби вони доїхали ще гаряченькими. Усе це вимагало часу, терпіння, креативу та, як завжди, великого серця.
Але, попри всі труднощі, півтори доби в дорозі, 1600 км на спідометрі – і команда волонтерів у складі Лариси Погорілої, Андрія Москаленка та Володимира Солов’я таки дісталась до місця призначення. Вони доставили усе необхідне для наших захисників – вчасно, якісно, з душею.
Такі поїздки ніколи не були б можливі без дружнього плеча тих, хто завжди поруч. І цього разу, як і раніше, до ініціативи долучилися перевірені друзі та нові однодумці: Руслан Криштофор, міський голова Тальнівської громади Василь Сідько, колектив СФГ «Поліщук», волонтерська група «Невтомні», Тальнівські Павучки, Валерій Пономаренко.
Захисники не лише потребують базових речей – іноді їм потрібні специфічні речі, зроблені «під замовлення». І в цьому допомогли волонтери Яна Сич з Черкас та Руслан Даценко з Тального. Завдяки їх зусиллям вдалось виконати специфічне прохання бійців – і це, без перебільшення, надзвичайно важливо.
Також у переліку тих, кому волонтери завдячують щиро, є Міша Нечипоренко, Ірина Надюк, Ірина Квятковська, Любов Романенко, Анастасія Романенко, Тамара Ківенко та Оксана Каплюченко. Саме такі прості, але небайдужі люди тримають на своїх плечах той фронт, що називається тиловою підтримкою.
На зворотному шляху волонтери не їхали порожніми. Вони забрали медичну передачу для лікарень, яку передав Анатолій Таран, волонтер із Павлограда. Це – ще одна краплина в океан добра, яку вдалось доправити туди, де вона зараз найбільше потрібна.
«Завдяки спільній праці і надійній підтримці, ми маємо змогу допомагати і доставляти все необхідне нашим бійцям як на передовій, так і в тилу», – говорить Лариса Погоріла.
Її слова – не пафос. Це щоденна правда тисяч волонтерів, які долають кілометри, шукають необхідне, домовляються, готують, вантажать і везуть. Бо знають: десь там, за кількасот кілометрів, на них чекають. Бо знають: кожна банка тушкованки, кожен рулон сітки чи кожен гарячий пиріжок – це не просто річ. Це – вияв любові. Знак вдячності. Надія.
Аріана НЕСТЕРЕНКО