Сьогодні синьо-жовтий прапор — символ вільної й незламної України. Але для багатьох поколінь це був символ вкраденої мрії та безмежної сили духу.
За нього переслідували, проводили обшуки, відкривали кримінальні справи, залякували й убивали. Та попри це українці продовжували зберігати й підіймати свій прапор.
Ось декілька справжніх історій з кримінальних справ радянської влади, які зберігаються в Галузевому державному Архіві СБУ.
У 1947-му Василь Воробець за вказівкою підпілля ОУН вивісив синьо-жовтий прапор у селищі Тулова. У 1949 році українські прапори з’явилися на трубі Калійного комбінату в Калуші, а в 1953-му — на телеграфному стовпі в центрі села Переросль.
Пізніше їх вивішували на школах, адмінбудівлях, дахах кінотеатрів і на Хрещатику. І щоразу радянські спецслужби шукали тих, хто наважився це зробити.
У ніч проти 1 травня 1966 року Віктор Кукса та Георгій Москаленко підняли синьо-жовтий прапор на даху Київського інституту народного господарства (прим.: сьогодні – КНЕУ ім. Вадима Гетьмана). За це Куксу та Москаленка заарештували і посадили до в’язниці.
22 січня 1973 року, у День Соборності, у Чорткові з’явилися чотири українські прапори — на дахах кінотеатру, ринку, педучилища та «Лісгоспзагу». До акції була причетна «Росохацька група», одним із учасників якої був Володимир Мармус — дисидент, член «Української Гельсінської групи». Спецслужби розпочали розслідування, а підпільників заарештували й засудили за «антирадянську агітацію та пропаганду».
В іншій справі від 1950 року збереглися українські прапори, вилучені під час обшуку у Романа Лопатинського. Для радянської системи навіть їхнє зберігання було доказом «антирадянської діяльності». А для Лопатинського та інших українців це був символ того, у що вони вірили – Україна є і буде.
Ці та інші історії нагадують: український прапор не став символом нашої Незалежності в один день. Його підіймали задовго до 1991 року — ті, хто не втрачав надії дочекатися своєї держави.
Пам’ятаємо подвиги українців! З Днем Державного Прапора України!
Про це повідомляє СБУ