Про 14 штрафів водій дізнався після арешту коштів: суд визнав протиправним їх направлення на примусове стягнення

28-08-2026 13:59
news-image
Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області розглянув позов власника автомобіля, який після арешту коштів дізнався про 14 штрафів за перевищення швидкості та оскаржив їх направлення на примусове виконання у подвійному розмірі.
Слідкуйте за актуальними новинами у соцмережах SUD.UA

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області розглянув адміністративний позов власника автомобіля до Департаменту патрульної поліції про скасування 14 постанов щодо порушень правил дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, та визнання протиправним їх направлення на примусове виконання. Третьою особою у справі був Надвірнянський відділ державної виконавчої служби.

Позивач не заперечував зафіксованих порушень і був готовий сплатити призначені штрафи по 340 грн, однак не погоджувався з їх стягненням у подвійному розмірі. Він стверджував, що не отримував постанов і дізнався про них лише після арешту коштів у межах виконавчих проваджень.

Суть справи

У період із 18 квітня до 25 вересня 2025 року стосовно власника автомобіля Skoda Octavia винесли 14 постанов серії 5АВ: №10059291 від 18 квітня 2025 року, №11611928 та №11599995 від 25 липня 2025 року, №11615348 від 26 липня 2025 року, №11636549, №11636514 та №11634005 від 27 липня 2025 року, №11816079 від 7 серпня 2025 року, №12151607 та №12160080 від 28 серпня 2025 року, №12364864 від 11 вересня 2025 року, №12433785 від 17 вересня 2025 року, №12525392 від 22 вересня 2025 року та №12566232 від 25 вересня 2025 року.

Автоматичні комплекси EXPERT-FS і «Каскад» фіксували рух автомобіля зі швидкістю від 76 до 103 км/год на ділянках автомобільних доріг у Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях. Перевищення встановленого обмеження становило від 26 до 53 км/год. За кожним випадком власника транспортного засобу притягнули до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП та наклали штраф у розмірі 340 грн. У постановах також було зазначено, що в разі примусового виконання з порушника стягуватиметься подвійний розмір штрафу — 680 грн.

Позивач стверджував, що постанови направляли не за його зареєстрованим місцем проживання, а на іншу адресу, яка містилася в Єдиному державному реєстрі МВС. За його словами, через це він не отримував кореспонденцію та не знав про притягнення до адміністративної відповідальності. Копії постанов він отримав у виконавчій службі лише 19 лютого 2026 року.

На думку позивача, обов’язок належним чином повідомити його про винесення постанов покладався на Департамент патрульної поліції. Він наголошував, що не зобов’язаний мати доступ до Інтернету або користуватися електронними пристроями для самостійної перевірки наявності штрафів. Оскільки постанови йому не вручили, він був позбавлений можливості своєчасно їх оскаржити або добровільно сплатити штрафи.

Позивач просив визнати протиправними дії Департаменту патрульної поліції щодо направлення постанов на примусове виконання за статтею 308 КУпАП, скасувати всі 14 постанов і закрити справи про адміністративні правопорушення. У судовому засіданні він пояснив, що готовий сплатити штрафи в первісному розмірі, але не погоджується зі стягненням подвійних сум, оскільки про постанови не знав. Також він просив суд постановити окрему ухвалу щодо діяльності місцевого відділення «Укрпошти».

Допитані судом свідки повідомили, що Яремчанське відділення «Укрпошти» не працювало, а поштові відправлення з постановами за місцем проживання позивача не надходили.

Департамент патрульної поліції заперечував проти позову. Представник відповідача зазначав, що всі порушення зафіксовані сертифікованими технічними засобами, а постанови винесені на підставі інформаційних файлів і метаданих системи автоматичної фіксації. На момент їх оформлення автомобіль був зареєстрований за позивачем, а відомості про іншого належного користувача транспортного засобу в Єдиному державному реєстрі МВС були відсутні.

Поліція направляла копії постанов рекомендованими листами на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі МВС. На підтвердження цього відповідач надав копії конвертів, дані відстеження поштових відправлень та повідомлення про вручення з відповідними відмітками. Водночас усі відправлення повернулися до Департаменту патрульної поліції.

Відповідач також посилався на те, що 3 жовтня 2024 року під час заміни посвідчення водія позивач надав територіальному сервісному центру МВС відомості про тодішнє місце проживання, які й були внесені до реєстру. Нове місце проживання він зареєстрував 11 квітня 2025 року, однак звернувся до сервісного центру для оновлення відомостей у Єдиному державному реєстрі МВС лише 24 лютого 2026 року. На думку Департаменту патрульної поліції, після зміни місця проживання власник повинен був у десятиденний строк звернутися до сервісного центру для внесення змін до реєстраційних документів на транспортний засіб.

Крім того, відповідач стверджував, що позов подано з пропуском строку оскарження, оскільки строк щодо останньої постанови закінчився 8 листопада 2025 року, тоді як позов датований 28 лютого 2026 року. Департамент також вказував на порушення правил підсудності щодо вимоги про визнання дій протиправними та зазначав, що позивач сплатив судовий збір лише за одну немайнову вимогу, хоча оскаржував 14 постанов.

Позиція та висновки суду

Суд у справі № 348/510/26 виходив із того, що відповідно до частини першої статті 279-1 КУпАП у разі автоматичної фіксації порушення посадова особа Національної поліції встановлює відповідальну особу за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів. Відповідальність за такі правопорушення відповідно до статті 14-2 КУпАП несе фізична особа, за якою зареєстровано транспортний засіб, якщо до реєстру не внесено відомостей про належного користувача.

Позивач не надав доказів того, що під час автоматичної фіксації порушень автомобілем керувала інша особа. Суд також установив, що відомості про належного користувача цього транспортного засобу протягом спірного періоду були відсутні. Тому постанови винесли щодо належної відповідальної особи.

Суд звернув увагу, що позивач фактично не заперечував зафіксованих порушень правил дорожнього руху, а не погоджувався саме з необхідністю сплати штрафів у подвійному розмірі через направлення постанов на примусове виконання. Основним аргументом позивача було те, що постанови він не отримав і тому не знав про необхідність сплатити штрафи.

За статтею 279-1 КУпАП постанова щодо порушення, зафіксованого в автоматичному режимі, може бути винесена без участі особи, яку притягають до адміністративної відповідальності. Якщо протягом десяти днів із дня винесення постанови не сплачено 50% штрафу, її надсилають відповідальній особі рекомендованим листом із повідомленням про вручення за адресою її зареєстрованого місця проживання.

Департамент патрульної поліції надав докази направлення всіх 14 постанов на адресу позивача, яка на той час містилася в Єдиному державному реєстрі МВС. Тому суд визнав, що поліція виконала обов’язок щодо направлення постанов, і не встановив порушень законодавства під час їх складання та надсилання. Відповідно, підстав для скасування постанов суд не вбачав.

Водночас усі поштові відправлення повернулися Департаменту патрульної поліції з відмітками «за закінченням терміну зберігання». Факт неотримання позивачем постанов підтвердили також допитані в судовому засіданні свідки.

Суд послався на правовий висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 12 січня 2023 року у справі №591/3717/21. Відповідно до нього повернення поштового відправлення з відміткою «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного повідомлення особи та автоматично не свідчить про її відмову від отримання кореспонденції.

За статтею 291 КУпАП постанова у справі про порушення правил дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, набирає законної сили після її вручення особі, отримання поштового повідомлення про вручення або відмову в отриманні, повернення поштового відправлення з позначкою про невручення або під час виконання постанови у випадках, передбачених частиною першою статті 300-1 КУпАП.

Суд дійшов висновку, що на момент направлення постанов до примусового виконання вони не набрали законної сили, оскільки належних доказів їх отримання позивачем або його обізнаності про накладені штрафи не було. Попри це, постанови передали органу державної виконавчої служби для примусового виконання зі стягненням штрафів у подвійному розмірі.

Такі дії Департаменту патрульної поліції суд визнав передчасними та такими, що не відповідають статтям 291, 300-1, 307 і 308 КУпАП. Суд зазначив, що примусове виконання постанови та стягнення подвійного розміру штрафу можливі у разі несплати штрафу протягом 30 днів із дня набрання постановою законної сили.

З метою ефективного захисту прав позивача суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вийшов за межі позовних вимог і самостійно визначив належний спосіб захисту. Дії Департаменту патрульної поліції щодо направлення всіх 14 постанов на примусове виконання за статтею 308 КУпАП визнано протиправними. Як зауважив суд, такий спосіб захисту позбавляє позивача обов’язку сплачувати штрафи у подвійному розмірі в межах відкритих виконавчих проваджень, але не звільняє його від адміністративної відповідальності за зафіксовані порушення.

У задоволенні вимог про скасування 14 постанов і закриття справ про адміністративні правопорушення суд відмовив, оскільки не встановив порушень законодавства під час винесення цих постанов.

Суд також відмовив у постановленні окремої ухвали щодо діяльності поштового оператора. Він зазначив, що постановлення окремої ухвали є дискреційним правом суду, а не його обов’язком. Поодинокі випадки несвоєчасного вручення кореспонденції або повернення конверта після закінчення строку зберігання не є достатньою підставою для ухвалення окремого судового рішення.

Питання про розподіл судових витрат суд не вирішував, оскільки позивач не заявляв вимоги про їх відшкодування.

У підсумку адміністративний позов задоволено частково: направлення постанов на примусове виконання визнано протиправним, однак самі постанови залишено чинними. Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду у строк, визначений частиною четвертою статті 286 КАС України.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Источник: СЮГ