Візит Володимира Зеленського до Бухареста 12 березня став більше ніж черговою двосторонньою зустріччю.
Фактично це стало свідченням того, що Румунія поступово переходить від ролі тилового партнера до держави, яка готова інституціоналізувати довгострокове стратегічне зближення з Україною у сферах безпеки, енергетики, Чорноморського регіону та навіть у чутливому питанні національних меншин.
Про що домовилися з Румунією – в статті Сергія Герасимчука і Ростислава Клімова з Ради зовнішньої політики "Українська призма" Від військової кооперації до "сигналу Орбану": як змінюється співпраця України та Румунії. Далі – стислий її виклад.
Найбільш предметною частиною візиту став документ про оборонну кооперацію.
Його суть полягає у переході до спільного виробництва оборонних систем у Румунії з використанням українських технологій і досвіду.
По суті, Україна прямо запропонувала сусідній державі-члену ЄС і НАТО не лише підтримувати її оборону, а й інтегрувати український воєнно-технологічний досвід у європейський оборонний простір. У цьому контексті Бухарест стає одним із можливих хабів нової східноєвропейської оборонної архітектури.
Варто відзначити важливість не лише змісту документів, а й моменту, в який вони були підписані.
За день до приїзду президента України в Румунії відбулося засідання CSAT – Верховної ради оборони країни, яка розглядала запит США щодо тимчасового розміщення додаткових американських сил і техніки на румунських базах. За повідомленнями румунської сторони, йшлося про літаки-заправники, засоби зв’язку й моніторингу.
Цей збіг у часі демонструє, що Бухарест розглядає українське питання не ізольовано, а як частину ширшої конфігурації безпеки – від Чорного моря до турбулентності на Близькому Сході та перерозподілу військової інфраструктури в межах НАТО.
Ще один принципово важливий напрям досягнутих домовленостей – енергетика. Підписаний документ передбачає розвиток електроенергетичних інтерконекторів, включно з лініями Чернівці – Сучава та Порубне – Сірет, а також посилення ролі Вертикального газового коридору, що поєднує Грецію, Болгарію, Румунію, Молдову та Україну.
Спільна декларація підвищує двосторонні відносини до рівня стратегічного партнерства, підтверджує підтримку членства України в ЄС і НАТО, закріплює намір створити Високу стратегічну комісію на рівні президентів, формат регулярних міжурядових зустрічей і щорічні консультації у форматі "2+2" між зовнішньополітичними та оборонними відомствами.
Водночас у тексті окремо зафіксовано зобов’язання щодо захисту прав румунської меншини в Україні та української меншини в Румунії, включно з мовними правами, освітою рідною мовою та усуненням штучного розрізнення між "румунською" і "молдовською" мовами. 31 серпня тепер стане Днем румунської мови в Україні.
Отже, цей візит став своєрідним "сигналом Орбану", а точніше – виборцям угорського прем’єра. Сигнал дуже простий: Київ готовий йти назустріч запитам своїх союзників про додатковий захист національних меншин.
Проте йдеться лише про країни-союзниці. І є всі підстави говорити, що наразі Румунія є саме такою країною.
Водночас саме частина щодо нацменшин, очікувано, стала приводом для критики у Румунії з боку ультраправої та опозиційної партії AUR.
До речі, слід звернути увагу і на політичний "таймінг" цього візиту. Закріплення домовленостей саме зараз – вкрай важливе, адже за рік, у 2027 році чинна румунська коаліція може увійти до зони турбулентності.
Докладніше – в матеріалі Сергія Герасимчука і Ростислава Клімова Від військової кооперації до "сигналу Орбану": як змінюється співпраця України та Румунії.